Рішення № 27465560, 10.10.2012, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

0538/982/2012 2/0538/894/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 жовтня 2012 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді -Гноєвой С.С.,

при секретарі Ковальовій М.В.,

за участю представника позивача Васильченко О.І.,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що 19 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен банк Аваль» в особі Маріупольського відділення №1 Донецької обласної дирекції та відповідачем був укладений кредитний договір №014/07-155/154125, за умовами якого відповідачу був наданий кредит у сумі 62 800,00 доларів США строком погашення до 19.02.2027 року зі сплатою 13 % річних за користування кредитним коштами. Вказує на те, що умови погашення кредиту, передбачені зазначеним договором ОСОБА_2 не виконуються в наслідок чого станом на 02.07.2009 року заборгованість перед банком становить 68 065,52 дол. США, або в перерахунку за курсом НБУ - 519 986,54 гривень. 10.03.2009 року на адресу відповідача було надіслано лист - попередження про дострокове стягнення, однак в добровільному порядку заборгованість не погашена. Просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором №014/07-155/154125 від 19 грудня 2007 року в сумі 519 986,54 грн. та судові витрати.

В ході розгляду справи представником позивача була надана заява про збільшення позовних вимог, згідно якої просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача суму заборгованості за кредитним договором №014/07-155/154125 від 19 грудня 2007 року в сумі 894 567,10 грн. та судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 700 грн. та витрат на інформаційно - технічне забезпечення у сумі 120 грн.

21 листопада 2011 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної дирекції про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки. В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що 19 грудня 2007 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір №014/07-155/154125. Проте, підписання зазначеного договору про надання споживчого кредиту стало наслідком порушення норм чинного законодавства та прав Позичальника, як споживача кредитної послуги, з боку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Посилається на те, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня, а надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. У ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» не має ані генеральної, ані індивідуальної ліцензії на виконання валютних операції, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором суперечать приписам діючого законодавства. Крім того, на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти був значно менший, чим на сьогоднішній день. Отже існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно збільшелась, яку позичальнику необхідно сплачувати у зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан. Таким чином подальше виконання кредитного договору порушує принцип справедливості, тобто умови договору є несправедливими. Просив суд визнати недійсним кредитний договір №014/07-155/154125, додаткову угоду №1 від 19.12.2007 року до кредитного договору, договір іпотеки №014/07-155/154125/1 від 19.12.2007 року, зобов'язати Банк прийняти у нього суму залишкової заборгованості в термін, що передбачався сторонами для погашення кредиту.

Представник позивача Васильченко О.І., що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні підтримав вимоги заявлені ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції та дав пояснення аналогічні, викладеним у позовної заяви. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Щодо позовної заяви ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки пояснив, що при підписанні кредитного договору ОСОБА_2 був ознайомлений з умовами договору, вони його влаштовували, в наслідок чого він отримав кредит в розмірі 62 800 доларів США. Також договір іпотеки був підписаний ним добровільно. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 заперечуючи проти позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції пред'явив до суду позов про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки. Вказував на те, що умови договору порушують його права як споживача, оскільки на день укладання угоди він не міг передбачити що курс долара значно підвищиться і сума яка підлягає сплаті на даний час за кредитним договором буде набагато вища ніж він розраховував. На даний час він втратив роботу, у нього тяжкий матеріальний стан. Просив задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, а в задоволенні позовних вимог Банка відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_3, що діє на підставі угоди про надання правової допомоги, у судовому засідання пояснив, що з часу укладення кредитного договору та до останнього платежу, тобто до 12 квітня 2010 року, ОСОБА_2 мав стабільний дохід та добросовісно погашав суму кредиту. Після настання кризи, підвищення курсу валюти, який був значно вищим ніж на день укладання угоди, він не мав змоги сплачувати. При укладанні кредитного договору ОСОБА_2 не міг знати, що курс валюти підвищиться, сума щомісячних платежів значно збільшилась, таким чином були порушені його права як споживача, оскільки банк був зобов'язаний сповістити відповідача що валютний ризик несе споживач. Крім того, ОСОБА_2 не володіє українською мовою, тому не міг у повній мірі усвідомити усі пункти кредитного договору. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог ПАТ ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2, оскільки вказаний договір вважає недійсним, який суперечить нормам діючого законодавства, та задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 у повному обсязі.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши надані докази, суд вважає, що позови ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи 19 грудня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем Бабаєвим Натіг Аллахверан Огли був укладений кредитний договір № 014/07-155/154125, про надання банком кредиту у розмірі 62 800 доларів США для придбання нерухомості. Відповідно до умов кредитного договору відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути його в строк до 19 липня 2027 року і сплачувати відсотки за користування ним у строки, встановлені цим договором.

Крім того, в забезпечення взятих зобов'язань за кредитним договором № 014/07-155/154125 від 19 грудня 2007 року, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 19 грудня 2007 року був укладений договір іпотеки № 014/07-155/154125/1 нерухомого майна, а саме: АДРЕСА_1

Згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серія А01 №646961 відбулась зміна найменування юридичної особи на Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль».

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частина 3 ст. 203 ЦК України передбачає, що волевиявлення має бути вільним і відповідати внутрішній волі.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме п. 15.7 оспорюванного кредитного договору, при укладені договору кредиту ОСОБА_2 були відомі усі умови договору, а саме умови отримання та користування кредитом, а також порядок повернення кредиту, про що свідчить її особистий підпис в кредитному договорі. Таким чином не існувало ніяких інших умов, які б спонукали відповідача прийняти умови кредитного договору на вкрай невигідних для себе умовах.

Крім того, не погоджуючись з умовами кредитного договору від 19 грудня 2007 року відповідач тривалий час здійснював платежі за умовами зазначеного договору і до суду звернувся із позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в порядку самозахисту свого суб'єктивного права, а до цього часу, протягом майже трьох років, не ставив питання у передбаченому законодавством порядку з приводу визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Що стосується посилань відповідача щодо валюти кредитування суд виходить з наступного.

У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв'язку з чим грошове зобов'язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України, зобов'язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Згідно ч.2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов'язаннями, відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 ЦК України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1 та у п. п. 3-7 ч.2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій. В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

При цьому, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Натомість, приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов'язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано Відкритому акціонерному товариству «Райффайзен Банк Аваль» банківську ліцензію за № 10 від 11 жовтня 2006 року та дозвіл № 10-4 від 11 жовтня 2006 року на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Згідно п. «в» ч.4 ст. 5 Декрету, на який посилається ОСОБА_2, індивідуальні ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо термін і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

У якості підстави для визнання договорів недійсними ОСОБА_2 посилався також на порушення одного із принципів цивільно-правових відносин, принципу справедливості.

Так, відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина 1 ст. 1056 ЦК України встановлює, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Одночасно, згідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладені договору кредиту ОСОБА_2 були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили останнього прийняти умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Доводи позивача стосовного того, що він не міг передбачити зміну курсу валют, не можуть бути прийняті судом до уваги з наступних підстав.

Пунктом 15.5 кредитного договору № 014/07-155/154125 від 19 грудня 2007 року передбачено що у разі зміни курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України, всі валютні ризики несе позичальник. Підписанням цього договору позичальник свідчить, що йому розтлумачено (зрозуміло) та він згоден, що зміна курсу іноземної валюти відносно національної грошової одиниці України може привести до значних збитків та погіршення фінансового стану позичальника.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти - гривні. Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч.1 ст. 8 Декрету валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 496 від 12 листопада 2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Фундаментальними ознаками кредитного відношення є зворотність кредиту та платність кредитного зобов'язання і сторони, з метою забезпечення захисту власних інтересів, вправі були застосовувати будь-які законні процедури для підвищення результативності й ефективності своїх дій, у тому числі враховувати специфічні конкретні умови на ринку валютного кредитування.

Таким чином, при укладенні договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов'язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, перш за все позивач ОСОБА_2, повинен був усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

За викладених обставин, укладення кредитних договорів у іноземній валюті (доларах США) не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.

При цьому, суд не вдається до обговорення супутніх вимог щодо визнання недійсними додаткової угоди №1 від 19.12.2007 року та договору іпотеки № 014/07-155/154125/1 від 19.12.2007 року, зобов'язання вчинити певні дії, оскільки не встановлено підстав для визнання недійсним кредитного договору.

Розглядаючи позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями ст. ст. 526, 527 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, при цьому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання зобов'язання.

Вимоги ч.2 ст. 1050 ЦК України передбачають, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до п.9.1 Кредитного договору № 014/07-155/154125 від 19 грудня 2007 року, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту позичальником у повному обсязі разом зі сплатою всіх сум, належних до сплати на дату пред'явлення вимоги, включаючи проценти за кредитом, пеню та штрафи відповідно до цього Договору.

Згідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до договору іпотеки №014/07-155/154125/1 від 19 грудня 2007 року, іпотекодавець забезпечує вимоги іпотекодержателя, що витікають з кредитного договору № 014/07-155/154125 від 19 грудня 2007 року, а також додаткових угод до нього, що можуть бути укладені в подальшому. У відповідності до даного договору іпотеко держатель має право у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань за Кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на умовах вказаних в договорі іпотеки.

Згідно наданих позивачем розрахунків заборгованість за кредитним договором № 014/07-155/154125 від 19 грудня 2007 року заборгованість відповідача станом на 14.11.2011 року складає 112 068,84 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.11.2011 року становить 7,9823 гривень складає 894 567,10 грн., з яких сума заборгованості за основною сумою кредиту складає 72 536,15 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.11.2011 року складає 579005,5391 гривень; заборгованості за відсотками 16 076,33 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.11.2011 року складає 128326,089 гривень; сума пені за порушення строків погашення кредиту 2 378,58 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.11.2011 року складає 18986,5391 гривень; сума пені за порушення строків погашення відсотків 21 076,78 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14.11.2011 року складає 168241, 181 гривень.

Таким чином судом встановлений факт наявності у відповідача перед позивачем заборгованості за кредитним договором № 014/07-155/154125 від 19 грудня 2007 року, забезпеченим договором іпотеки, у розмірі 894 567,10 гривень і зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати, тому з ОСОБА_2 підлягають стягненню сплачені позивачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором витрати по оплаті судового збору в сумі 1700 гривень та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120,00 гривень.

Згідно ст.ст. 203, 215, 526, 527, 589, 638, 1048, 1050, 1056-1 Цивільного Кодексу України, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №014/07-155/1454125 від 19.12.2007 року - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що зареєстрован за адресою: АДРЕСА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції, юридична адреса: 83086 місто Донецьк, вулиця Ф. Зайцева, будинок 46в, МФО 335076, код ЄДРПОУ 23346741, р/р 290975320 заборгованість за кредитним договором №014/07-155/154125 від 19.12.2007 року у розмірі 894 567 (вісімсот дев'яносто чотири тисячі п'ятсот шістдесят сім) гривень 10 копійок, з яких заборгованість за кредитом в розмирі 579005 (п'ятсот сімдесят дев'ять тисяч п'ять) гривень 31 копійка; заборгованість за відсотками в розмирі 128326 (сто двадцять вісім тисяч триста двадцять шість) гривень 08 копійок; пеня за порушення строків погашення кредиту 18986 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) гривень 54 копійки; пеня за порушення строків погашення відсотків 168241 (сто шістдесят вісім тисяч двісті сорок одна) гривень 18 копійок; судовий збір в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок, витрати на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи в Орджонікідзевському районному суді м. Маріуполя Донецької області в розмірі 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок, а разом 896 387 (вісімсот дев'ятсот шість тисяч триста вісімдесят сім) гривень 10 копійок.

В задоволені позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Донецької обласної Дирекції про визнання кредитного договору №014/07-155/154125 від 19.12.2007 року та договору іпотеки №014/07-155/154125/1 від 19.12.2007 року недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області у місті Маріуполі через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення а у разі неприсутності сторін під час проголошення судового рішення протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Гноєвой С. С.