Постанова № 27463931, 07.11.2012, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.12 Справа № 5015/1571/12

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Скрипчук О.С.

суддів Дубник О.П. Якімець Г.Г.

При секретарі судового засідання: Лагутіні В.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю (далі -ТзОВ) «В.Д.С. АГРО»б/н від 17.07.2012 року;

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2012 року;

у справі № 5015/1571/12;

за позовом: ТзОВ «Агротехніка», м. Луцьк;

до відповідача: ТзОВ «В.Д.С. АГРО», с. Завидче;

про стягнення 173 879,31 грн.

за участю представників:

від позивача: Ковальчук І.С. -довіреність № 1-4/645 від 23.07.2012 року;

від відповідача: Яшин В.Ю. -довіреність б/н від 08.05.2012 року;

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Агротехніка»звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «В.Д.С. АГРО»про стягнення 94 640,00 грн. основного боргу, 18 239,60 грн. пені, 2 162,29 грн. - індексу інфляції та 58 837,42 грн. - 50% річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 19.06.2012 року у справі № 5015/1571/12 (суддя Мороз Н.) позов ТзОВ «Агротехніка»задоволено частково. Суд виніс рішення, яким стягнув з ТзОВ «В.Д.С.АГРО на користь ТзОВ «Агротехніка»76370,00 грн. - основного боргу, 10005,23 грн. - пені, 58837,42 грн. - 50% річних, 2169,29 грн. - інфляційних нарахувань. В частині стягнення основного боргу в сумі 18270,00 грн. - провадження у справі припинено. В частині стягнення пені в розмірі 8234,37 грн. -відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, ТзОВ «В.Д.С. АГРО»подало апеляційну скаргу б/н від 17.07.2012 року, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2012 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій, інфляційних, 3% річних та змінити в частині стягнення основної суми.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального і процесуального права. А саме скаржник стверджує, що він отримав товар від позивача на підставі накладних №557 від 21.02.2011р. на суму 69422,00 грн., №АГ-0001342 від 09.04.2011р. на суму 53604,00 грн., №АГ-0001520 від 21.04.2011р. на суму 29025,00 грн., №АГ-0001525 від 21.04.2011р. на суму 66678,75 грн., а не на підставі договору поставки № ВЗ -Г-2-2-№ 13 від 15.02.2011 року.

Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу № 1-4/724 від 07.08.2012 року, в якому просить залишити рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2012 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розпорядженнями голови Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2012 року, 08.10.2012 року, 06.11.2012 року та в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 29.10.2012 року змінювався склад колегії суддів.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2011 року між ТзОВ «Агротехніка»(постачальник) та ТзОВ «В.Д.С. АГРО»(покупець) було укладено договір поставки № ВЗ-Г-2-2-№-13. Згідно умов договору, постачальник зобов'язався поставляти покупцю товар (комбікорм, концентрати для комбікормів, кормові суміші) на умовах і строки визначені договором, а останній, в свою чергу приймати товар та своєчасно сплачувати його вартість, згідно умов договору.

Відповідно до п. 3.3. договору термін оплати за поставлений товар становить 45 календарних днів з моменту відвантаження товару зі складу постачальника, але при умові, що сума фактичного боргу не перевищуватиме 66 486,50 грн.

Судом встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 218 729,75 грн., що підтверджується видатковими накладними: №557 від 21.02.2011р. на суму 69422,00 грн., №АГ-0001342 від 09.04.2011р. на суму 53604,00 грн., №АГ-0001520 від 21.04.2011р. на суму 29025,00 грн., №АГ-0001525 від 21.04.2011р. на суму 66678,75 грн. Накладні містять посилання на договори б/н від 14.02.2011 року, № 13 від 15.02.2011 року, АГ-0000189 від 21.02.2011 року, які між сторонами не укладались, що сторонами не заперечується.

09.04.2011 року, згідно накладної № 6 відповідач повернув позивачу товар, а саме: Гроуер -1 в кількості 150 кг. та Гроуер -2 в кількості -3 500 кг. на загальну суму 41 782,00 грн.

Відповідач розрахувався перед позивачем за отриманий товар лише частково на суму 82 307,75 грн. а саме: 14.09.2011 року на суму 29 025,00 грн., згідно накладної № АГ -0001520 від 21.04.2011 року; 11.11.2011 року на суму 31 604,00 грн., згідно накладної № АГ -0001342 від 09.04.2011 року; 27.12.2011 року на суму 21 678,75 грн., згідно накладної № АГ -0001525 від 21.04.2011 року. Факт перерахування коштів відповідачем позивачу підтверджується банківськими виписками про рух коштів по рахунку.

Позивач при зверненні до суду першої інстанції стверджує, що оскільки відповідач не розрахувався перед позивачем у встановлений строк договором, то у останнього виник борг в сумі 94 640,00 грн. основного боргу, 18 239,60 грн. пені, 2 162,29 грн. індексу інфляції, 58 837,42 грн. 50% річних.

Відповідач стверджував, що поставка зазначеного товару здійснювалась на підставі усного договору та поза межами договору №ВЗ-Г-2-2 №13 від 15.02.2011р., а відтак заперечує щодо нарахування штрафних санкцій, індексу інфляції.

Відповідачем після подачі позову до суду сплачено 18270,00 грн. за концентрат Бройлера 2,5% згідно накладної № АГ -0001525 від 21.04.2012 року, що підтверджується платіжним дорученням №250 від 27.04.2012р.

При винесенні постанов колегія суддів виходила з наступного:

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч.3 ст.180 ГК України при укладанні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на договір від 15.02.2011р. № ВЗ-Г-2-2-№-13 та на накладні №557 від 21.02.2011р. на суму 69422,00 грн., №АГ-0001342 від 09.04.2011р. на суму 53604,00 грн., №АГ-0001520 від 21.04.2011р. на суму 29025,00 грн., №АГ-0001525 від 21.04.2011р. на суму 66678,75 грн.

В п.п. 3.1., 3.2. договору поставки від 15.02.2011 року № В3-Г-2-2-№13 сторони погодили, що розрахунки по даному договору здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування вартості товару (партії товару) на розрахунковий рахунок постачальника або іншій формі, що не суперечить законодавству. Ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначається сторонами в специфікаціях до даного договору, які є невід'ємними частинами.

Однак, специфікацій до даного договору сторони не підписали, що і не заперечується останніми. Отже, зобов'язання по договору поставки від 15.02.2011 року в даному випадку не виникло, внаслідок не узгодження між сторонами однієї з важливіших істотних умов договору, а саме ціни товару, що автоматично робить цей договір не укладеним (таким що не відбувся).

Враховуючи те, що накладні на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог не містять посилання на договір поставки від 15.02.2011 року, який зазначений в позовній заяві та те, що він є неукладеним, суд приходить до висновку, що поставка по накладних №557 від 21.02.2011р. на суму 69422,00 грн., №АГ-0001342 від 09.04.2011р. на суму 53604,00 грн., №АГ-0001520 від 21.04.2011р. на суму 29025,00 грн., №АГ-0001525 від 21.04.2011р. на суму 66678,75 грн. здійснювалась не на підставі договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

В силу ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Стаття 598 ЦК України, вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки, відповідач не розрахувався перед позивачем за отриманий товар в повному обсязі, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано визнав доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 76 370,00 грн.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (штрафу, пені). Згідно ст.ст. 547, 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею), є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання повинен вчинятись у письмовій формі.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, розмір пені, штрафу за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань повинен встановлюватись за згодою сторін -в договорі.

Враховуючи, що в даному випадку мала місце позадоговірна поставка згідно накладних, а не по договору, то підстави для застосування до відповідача штрафних санкції у вигляді пені відсутні. Тому, в частині вимог про стягнення пені суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення річних та індексу інфляції, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Так, колегією суддів встановлено, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 681,65 грн. 3% річних за період з 08.04.2011 року по 03.04.2012 року.

Як встановлено приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України в Постанові від 05.04.2011 за № 23/466 та в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Позивачем згідно наданого розрахунку інфляційні нараховані за період з 08.04.2011 року по 29.02.2012 року в сумі 2 162,29 грн. При цьому позивачем не враховано дефляцію, яка мала місце в липні та серпні 2011 року.

Колегією суддів здійснено перерахунок інфляційних, згідно якого за вказаний позивачем період з врахуванням строків оплати за отриманий товар інфляційні склали суму з від'ємним показником. В зв'язку з цим, позов в частині стягнення інфляційних в сумі 2 162,29 грн. необґрунтований та не підлягає задоволенню.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2012 року слід скасувати в частині стягнення пені, індексу інфляції та 56 155,77 грн. річних. В цій частині слід прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. В решті рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 19.06.2012 року скасувати частині стягнення з ТзОВ «В.Д.С. АГРО»на користь ТзОВ «Агротехніка»пені, індексу інфляції та 56 155,77 грн. річних. Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити. В решті рішення залишити без змін.

3. Стягнути з ТзОВ «В.Д.С. АГРО»на користь ТзОВ «Агротехніка»1581,03грн. судового збору.

4. Достягнути з ТзОВ «В.Д.С. АГРО»в дохід державного бюджету 963,74 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Стягнути з ТзОВ «Агротехніка»на користь ТзОВ «В.Д.С. АГРО»683,23 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ.

7.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

8. Справу направити в Господарський суд Львівської області.

Постанова підписана «09»листопада 2012 року

Головуючий - суддя Скрипчук О.С.

суддя Дубник О.П.

суддя Якімець Г.Г.