Ухвала суду № 27458748, 14.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2012 року К-38110/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого: Приходько І. В. Суддів: Бухтіярової І. О. Костенка М. І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

на постанову господарського суду Київської області від 20.05.2008 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2009 р.

у справі № А4/122-08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Термінал «Автологістика»

до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Термінал «Автологістика»(далі -позивач, ТОВ «Термінал «Автологістика») звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області (далі -ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень № №0000132300/0, 0000142300/0, 0000152300/0 від 30.01.2008р.

Постановою господарського суду Київської області від 20.05.2008 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2009 р., позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення №№0000132300/0, 0000142300/0 від 30.01.2008р.; в частині скасування податкового повідомлення-рішення № 0000152300/0 від 30.01.2008р. -відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями суду, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Київської області від 20.05.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2009 р., позовну заяву ТОВ «Термінал «Автологістика»про скасування податкових повідомлень-рішень -залишити без розгляду.

В обґрунтування доводів касаційної скарги касатор посилається на прийняття оскаржуваних судових рішень з порушенням норм матеріального права, саме: пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(далі -Закон), пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» та ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори»(далі - Декрет).

Позивач письмових запереченнях на касаційну скаргу не надав.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ з 03.12.2007р. по 28.12.2007р. була проведена виїзну планову перевірку ТОВ «Термінал «Автологістика»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 8.07.2005р. по 30.09.2007р, за результатами якої складено акт №21/23-33512918 від 17.01.2008р.

На підставі зазначеного акта відповідач 30.01.2008 р. прийняв спірне податкове повідомлення-рішення № 0000132300/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати податку на додану вартість (далі -ПДВ) на суму 74 380,50 грн., з яких 49 587 грн. -сума ПДВ, 24 793,50 грн. -сума штрафних санкцій; податкове повідомлення-рішення № 0000142300/0, яким визначено податкове зобов'язання зі сплати комунального податку на суму 204 грн., з яких 34 грн. -сума основного платежу, 170 грн. -сума штрафних санкцій; податкове повідомлення-рішення № 0000152300/0, яким нараховано 170 грн. штрафних санкцій зі сплати комунального податку.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого ним було занижено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2083 грн. за березень 2006р.; пп.7.4.5 п.7.4. статті 7 Закону, в результаті чого донараховано податок на додану вартість в сумі 47 504 грн., ст. 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори», внаслідок чого позивачем занижено комунальний податок на 34 грн.; пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме: не подано розрахунок комунального податку за 4 кв. 2005р.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій за договором купівлі-продажу № 0710/26 від 26.07.2010 р. та за договором № 283 від 28.07.2010 р. та, як наслідок, правомірність формування податкового кредиту.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Із аналізу положень статті 7 Закону випливає, що підставою для формування податкового кредиту є наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, яка видається платником податку, що поставляє товари (роботи, послуги), на підтвердження здійснення такої поставки. Тобто Закон пов'язує виникнення у платника ПДВ права на включення сплачених ним сум податку до податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.

Як встановлено судами та підтверджено матеріалами справи, між позивачем (замовником) та ТОВ «Агрошляхбудсервіс»(генеральним підрядником) укладено договір №02/06-19 від 13.06.2006 р., згідно якого замовник доручає, а генеральний підрядник приймає на себе виконання власними і залученими силами і засобами комплексу будівельно-монтажних робіт по улаштуванню дорожнього покриття проїздів та майданчиків с.Пилиповичі, згідно проектно-кошторисної документації. Термін виконання будівельно-монтажних робіт - початок-червень 2006р., завершення - грудень 2006р. (п.3.1 Договору).

Судами попередніх інстанцій з врахуванням положень п.п. 1, 2 ст.9 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»досліджено питання щодо реального вчинення зазначеного правочину та за наявності доказів: договору, податкових та видаткових накладних, документів про їх оплату, встановлено факт реального вчинення позивачем господарських операцій, за наслідками яких сформовано спірний податковий кредит.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача про безтоварність господарських операцій, проведених відповідно до вищевказаних договорів між позивачем та ТОВ «Агрошляхбудсервіс», спростовується матеріалами справи.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що платник податків, який придбав товар в особи, що порушує вимоги податкового законодавства, не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію та не знав про певні порушення правил ведення господарської діяльності та оподаткування своїм контрагентом. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Податковий орган не довів при вирішенні справ у судах попередніх інстанцій те, що правочини вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та отримання бюджетного відшкодування.

Щодо заниження позивачем комунального податку на суму 34 грн., внаслідок порушення вимог статті 15 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки та збори»(далі Декрет) колегія суддів погоджується з наступними висновками судів попередніх інстанцій.

Як вбачається з акта перевірки № 21/23-33512918 від 17.01.2008р. підставою для нарахування позивачу 34 грн. комунального податку, ДПІ зазначила невірне визначення облікової кількості працівників ТОВ «Термінал «Автологістика», і як наслідок заниження комунального податку зна суму 34 грн. у періоді з 3 кв. 2005р. по 3 кв. 2007р.

Відповідно до приписів статті 1 Декрету комунальний податок належить до місцевих податків і зборів, який справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (стаття 15 Декрету)

Наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. № 286 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.11.2005 р. за № 1442/11722, за текстом - Інструкція № 286) затверджено і введено в дію з 01.01.2006 р. Інструкцію зі статистики кількості працівників, пунктом 1.8 якої визначено, що суть показника середньооблікової кількості штатних працівників полягає в тому, що зайнятий працівник враховується лише один раз (за місцем основної роботи) незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу.

Середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, та ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця (пп. 3.2.1 Інструкції № 286).

Згідно з п. 4.3 згаданої Інструкції не включаються до середньооблікової чисельності працівники, які не перебувають у штаті даного підприємства, а саме прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств і ті, які оформлені за сумісництвом на одному і тому ж підприємстві (внутрішні сумісники).

Отже, до складу сумісників не повинні включатися працівники, які виконують, крім основної роботи, іншу оплачувану роботу без зайняття штатної посади на тому ж підприємстві. Працівник, який отримує на одному підприємстві дві, півтори або менше однієї ставки і оформлений за сумісництвом на тому ж підприємстві, де знаходиться основне місце роботи (внутрішнє сумісництво), враховується як одна фізична особа.

Натомість в акті перевірки за період з 3 кв. 2005р. по 3 кв. 2007р. безпідставно включено ОСОБА_5, який перебував на посаді директора ТОВ «Термінал «Автологістика»з 25.05.2005р. і був прийнятий на роботу за сумісництвом, до переліку, на підставі якого визначається облікова кількість працівників

Оскільки з Акту перевірки не вбачається, яка саме розбіжність у кількості працюючих була виявлена, враховуючи викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про правомірність вимог позивача щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142300/0 від 30.01.2008р., яким позивачу визначено податкове зобов'язання зі сплати комунального податку загалом на суму 204 грн.

Також колегія суддів зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції, з урахуванням положень пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4, пп. 5.3.1 п. 5.3 статті 5, пп. 17.1.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами», дійшли вірного висновку щодо відсутності правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 30.01.2008р. № 0000152300/0, яким позивачу нараховано 170 грн. штрафних санкцій за неподання розрахунку зі сплати комунального податку за 4 кв. 2005р.

Згідно приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами не встановлено відповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень № 0000132300/0, № 0000142300/0, позовні вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обгрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бородянському районі Київської області залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Київської області від 20.05.2008 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.08.2009 р. у справі № А4/122-08 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І. В. Приходько Судді: (підпис) І. О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М. І. Костенко З оригіналом згідно Т. В. Давидовська