Ухвала суду № 27458587, 05.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/67992/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмен-Інтер»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 р.

у справі №2а-2520/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмен-Інтер»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будмен-Інтер»(далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові (далі-відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2011 р. адміністративний позов задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.03.2011 р. №0000230854 та №0000240854.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду із названим позовом стали результати проведеної відповідачем документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р., за результатами якої складено акт від 15.02.2011 р. №359/23-1/33119743.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п. 5.3. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, що перевірявся на загальну суму 133 238,00 грн., у т.ч. за 3 кв. 2009 р. -1 017,00 грн., за 4 кв. 2009 р. -5 163,00 грн., за 2 кв. 2010 р. -127 058,00 грн.; пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.1, пп.7.4.4, пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся на загальну суму 403 271,00 грн., у т.ч. за липень 2009 р. -125 231,00 грн., жовтень 2009 р. -42 419,00 грн., листопад 2009 р. -1 073,00 грн., за грудень 2009 р. -2 305,00 грн. та за липень 2010 р. -232 243,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 09.03.2011 р. №0000230854, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 504 088,75 грн. та податкове повідомлення-рішення №0000240854, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 166 547,50 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, акта перевірки, порушення товариством приписів пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»виникли внаслідок включення ним до складу валових витрат сум витрат, які на момент проведення перевірки залишилися непідтвердженими відповідними документами, Крім того, перевіркою встановлено порушення товариством вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв'язку із чим відбулося неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за результатом господарських операцій із ТОВ «Гранд Гамма», ТОВ «Юста КВ», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Селма-трейд»та ПП «Укртранс Інвест».

Такі висновки пов'язані з обставинами справи, відповідно до яких позивач уклав із вказаними суб'єктами господарювання договори на отримання товарів (послуг), виконання яких ставиться під сумнів відповідачем.

Судовими інстанція було встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Гранд Гамма», у якості постачальника, було укладено договорів поставки товару з відстроченням платежу від 01.06.2010 р. №010610 (О)/15, ТОВ «Юста КВ», у якості постачальника, договір поставки товару на реалізацію від 01.07.2009 р. № 06-07/382 (Р), ТОВ «Селма-трейд», у якості постачальника, договір поставки з попередньою оплатою від 01.07.2010 р. №25/05, ТОВ «Штудіан», у якості постачальника, договір поставки від 31.05.2009 р. № 02-06/359П та ПП «Укртранс Інвест», у якості постачальника, правочин поставки товару згідно з видатковими накладними від 07.07.2009 р. №07070911, від 10.07.2009 р. №1007091, від 14.07.2009 р. №1407091, від 20.07.2009 р. №2007091 та податковими накладними від 07.07.2009 р. №07070911, від 10.07.2009 р. №1007091, від 14.07.2009 р. №1407091, від 20.07.2009 р. №2007091.

Надаючи оцінку висновкам податкового органу про нікчемність вказаних правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача з огляджу на таке.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.1.32 ст.1 зазначеного Закону, господарська діяльність -це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво -це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Матеріалами справи підтверджується використання придбаних у контрагентів товарів (послуг) у власній господарській діяльності позивача, а також їх подальша реалізація на користь інших суб'єктів господарювання.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність доказів збитковості проведених позивачем господарських операцій з придбання та подальшої реалізації товару позивачем у ході розгляду справи.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що виконання договорів із ТОВ «Гранд Гамма», ТОВ «Юста КВ», ТОВ «Штудіан», ТОВ «Селма-трейд»та ПП «Укртранс Інвест»позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи податковими накладними, видатковими накладними, а також фактом проведення позивачем повного розрахунку за вказаними договорами, що податковим органом не заперечується.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Посилання податкового органу, на те, що укладені позивачем з постачальниками угоди є нікчемними спростовуються зазначеними та наявними в матеріалах справи доказами, а відтак не можуть вважатися беззастережними та безперечними доказами в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій, а будь-яких інших доказів відповідачем надано не було, відтак суд апеляційної інстанції дійшов хибних висновків, відносно того, що позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів (послуг).

Відносно донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість слід зазначити наступне.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагентів товарів (послуг), формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальників податкових накладних також обґрунтовано визнано судом першої інстанції правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зазначені обставини судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взяті до уваги не були, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будмен-Інтер»задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2011 р. у справі №2а-2520/11/2070 скасувати.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2011 р. у справі №2а-2520/11/2070 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.