Ухвала суду № 27458498, 15.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/4339/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Костур Р.В.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2011 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2011 р.

у справі №2а-7167/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація колійні ремонтні технології»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Корпорація колійні ремонтні технології»(далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові (далі -відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2011 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2011 р., адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 р. №0001092301/11425, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій -без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду із названим позовом стали результати проведеної контролюючим органом позапланової виїзної документальної перевірки з питань взаємовідносин з ПП «Галич-Тур», ТОВ ОЦ «Медичний Львів», ТОВ «Батир-Менеджмент», ПП «ІКЦ «Облік», ТОВ «Полі-Пром», ТОВ «Промтрейд-М»за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р., ПП «Егеста», ПП «Поляріс-лайт»за період з 01.01.2011 р. по 31.03.2011 р. та ТОВ «Пальміра-КС»за період з 01.12.2010 р. по 31.01.2011 р., результати якої викладено в акті від 06.06.2011 р. №615/23-8/33133794.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог п. 1.7 ст.1, пп.7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягали у безпідставному включенні за період з 01.03.2008 р. по 31.12.2010 р. до податкового кредиту сум податку на додану вартість по удаваних фінансово-господарських операціях, чим завищено суму податкового кредиту за вказаний період на 19 214 871,74 гри., заниженні позитивного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного (податкового) періоду на 19 214 871,74 грн. (рядок 18.1), заниженні позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду на 19 214 871,74 грн. (рядок 20) та заниженні суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітною періоду на 19 214 871,74 грн. (рядок 27), у т.ч. за березень 2008 р. на суму 645 90б,25 грн., за жовтень 2009 р. - 4 716 281,45 грн., за листопад 2009 р. - 3 614 658,87 грн., за грудень 2009 р. на суму 2 508 828,99 грн., січень 2010 р. - 3 688 34,81 грн.; за квітень 2010 р. - 907 542.19 грн., за травень 2010 р. - 2 224 257,22 грн., за червень 2010 р. -264 817,82 грн., за липень -355 494,49 грн. та за грудень 2010 р. - 288 772,65 грн.; пп.14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.201.1. п.201.4, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, чим завищено суму податковою кредиту з податку на додану вартість за вказаний період на 17 334 987,63 грн., у т.ч. за січень 2011 р. на суму 4 468 230,88 грн., за лютий 2011 р. - 9 117 057,83 грн. та за березень 2011 р. - 3 749 698,92 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення 08.06.2011 р. №0001092301/11425, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 41 353 580,31 грн., у т. ч. 36 549 859,37 грн. основного платежу та 4 803 720,94 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, якими було встановлено неправомірне включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість у перевіряємому періоді сум, нарахованих по господарським операціям проведеним позивачем з контрагентами (ПП «Галич-Тур», ТОВ ОЦ «Медичний Львів», ТОВ «Батир-Менеджмент», ПП «ІКЦ «Облік», ПП «Егеста», ПП «Поляріс-лайт», ТОВ «Пальміра-КС»). Крім того, податковою інспекцією було встановлено, що у вказаних контрагентів відсутні достатні виробничі потужності, працівники, офісні та складські приміщення, інші основні засоби для забезпечення ведення фінансово-господарської діяльності у обсягах задекларованих показників.

Наведене, на думку контролюючого органу свідчить на користь висновку, про те, що діяльність вказаних контрагентів була спрямована на формування податкового кредиту на користь третіх осіб, у даному випадку - позивача, та з метою заниження бази оподаткування з податку на додану вартість підприємств та несплати відповідних сум податків.

Із такими висновками податкового органу аргументовано не погодились попередні судові інстанції зважаючи на таке.

За змістом положень п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 цього Закону та п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 198.6 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави погодитись із висновками попередніх судових інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Надані позивачем документи давали судам першої та апеляційної інстанцій достатні підстави для висновку про сплату позивачем сум податку на додану вартість у ціні придбаних товарів (послуг) у контрагентів, які мали статус платників податку на додану вартість, а саме - судовим інстанціями були надані податкові та видаткові накладні, оформлені у відповідності до законодавчих вимог, та які у повній мірі виконували функції, покладені на них Законом України «Про податок на додану вартість»та Податковим кодексом України, та підтверджували фактичність здійснення господарських операцій.

Крім того, судами було встановлено відображенням позивачем придбаних товарів у бухгалтерському обліку, використання ним частини придбаних товарів у власній господарській діяльності, про що свідчать, зокрема, акти на списання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Обставини, наведені відповідачем, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість»та Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 25.07.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.12.2011 р. у справі №2а-7167/11/1370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.