Ухвала суду № 27458274, 08.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" листопада 2012 р. м. Київ К/9991/9006/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

суддів: Островича С.Е., Федорова М. О., Степашка О.І.

розглянула в порядку попереднього провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року у справі за позовом Державного підприємства "Сніжнеантрацит" до Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА

Державне підприємство "Сніжнеантрацит" (далі -ДП "Сніжнеантрацит") звернулось до суду з позовом Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області (далі -ДПІ у м. Торезі) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року позов ДП "Сніжнеантрацит" задоволено.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у м. Торезі залишено без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у м. Торезі подала касаційну скаргу в якій просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року та прийняти нове рішення, яким відмовити ДП ""Сніжнеантрацит" у задоволені позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ДПІ у м. Торезі 20.09.2010 року було проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати земельного податку по терміну нарахування 30.08.2007 року та 01.10.2007 року, за результатами якої складено акт №627/15-0/31906124 від 20.09.2010 року, яким встановлено порушення ст. 17 Закону України «Про плату за землю», платником несвоєчасно сплачено земельний податок по терміну нарахування 30.08.2007 року у розмірі 1456,93 грн. та по терміну 01.10.2007 рік у розмірі 1251,31 грн., по терміну нарахування 30.08.2010 рік у розмірі 1251,31 та не надано платіжне доручення установі банку на перерахування цього податку.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0001991510/0 від 24 вересня 2010 року про зобов'язання сплатити штраф у розмірі 1459,94 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДП «Сніжнеантрацит» платіжними дорученнями №1994 від 30.04.2010 року на суму 5000 грн., №2302 від 13.09.2010 року на суму 948,19 грн., №2304 від 13.09.2010 року на суму 506,97 грн. та №2303 від 13.09.2010 року на суму 1237,84 грн. перерахував кошти на оплату реструктуризованого податкового боргу з податку за землю по Закону України №2711-ІV від 26.06.2005 року, рішення про розстрочення податкового боргу № 5/24-014-10.

Як вбачається з платіжних доручень зазначеними платіжними документами позивач перерахував поточні платежі з податкового боргу з податку за землю за розстрочкою відповідно до рішення №5/24-014-10 про розстрочення податкового боргу, а не погашав податковий борг.

Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування і який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

П.п 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст.7 Закону України «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року №679-ХІV Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 25.03.2004 року за №377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно з пунктом 3.5 зазначеної Інструкції Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику (до 01.01.2011 року).

Відповідно до ч. 1 п.п 5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації (розрахунку), протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації (розрахунку).

П.п 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зазначено, що платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

П.8.1 ст. 8 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" передбачено, що з метою захисту інтересів бюджетних споживачів активи платника податків, що має податковий борг, передаються у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення.

Позивач, сплачуючи грошові кошти та визначаючи призначення платежів, реалізує своє право власника грошових коштів на розпорядження ними, оскільки Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та Законом України «Про державну податкову службу в Україні» не встановлено право органу державної податкової служби змінювати напрямок платежу, тобто обмеження на реалізацію конституційного права на розпорядження своєю власністю (як елементу права власності).

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п.п 7.7. п. 7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податковий орган не наділений правом чи обов'язком самостійно змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що у зв'язку з відсутністю у відповідача повноважень перешкоджати праву платника податків самостійно розпоряджатися належними йому коштами при виборі податкових зобов'язань, які погашаються зарахування коштів іншим чином, ніж це зазначено позивачем (окрім випадків з розподілом пені) у відповідних платіжних документах, дії відповідача не відповідають вимогам діючого законодавства.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що самостійний перерозподіл податковим органом сплачених платником податку сум у рахунок податкового боргу або тих податкових зобов'язань, які не вказані в призначенні платежу під час перерахування платником податків коштів до бюджету, є неправомірним, а тому оспорюване податкове повідомлення-рішення, прийняте в наслідок дій відповідача, визнаних неправомірними, підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Торезі Донецької області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді С.Е. Острович О.І. Степашко М.О. Федоров