Ухвала суду № 27458192, 01.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2012 року м. Київ К-24642/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,за участю секретаря:Руденко А.М.,за участю представників позивача:Чепіги О.Д.,відповідача:не з'явився, розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р.

у справі №2а-10161/09/2670

за позовом Приватного підприємства «ВТБ Лізинг Україна»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ВТБ Лізинг Україна» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва (далі -відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р., адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 10.07.2009 р. №0004182308/0 та від 10.08.2009 р. №0004182308/1.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким у позові відмовити повністю.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду із названим позовом стали результати проведеної податковим органом невиїзної перевірки з питань коригування сум податкового кредиту в поданих податкових деклараціях та уточнюючих розрахунках, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку на додану вартість за серпень 2008 р. та березень 2008 р., результати якої оформлені актом від 30.06.2009 р. №1085/23-08/34356910.

Вказаною перевіркою було встановлено порушення позивачем вимог пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2008 р. на 1 342 971,00 грн.

На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.07.2009 р. №0004182308/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2 014 456,50 грн. (у т.ч. 1 342 971,00 грн. - основного платежу та 671 485,50 грн. - штрафних (фінансових) санкцій).

За результатами адміністративного оскарження вказаного рішення було прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 10.08.2009 р. №0004182308/1, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 25.05.2006 р. по 31.03.2008 р. позивач здійснював господарську діяльність на підставі договорів, укладених з ТОВ «Кепітал Енерго Сістем», яке постачало йому залізнодорожнє обладнання.

У листопаді та грудні 2007 р. позивач здійснив помилкове перерахування коштів на користь контрагента згідно з платіжними дорученнями від 01.11.2007 р. № 733 на суму 1 413 720,00 грн. та від 06.12.2007 р. № 1422 на суму 6 644 110,00 грн.

Внаслідок того, що такі платежі були здійснені помилково, а також зважаючи на той факт, що на той період податкових накладних від контрагента позивачем отримано не було, сума у розмірі 1 342 971,00 грн. (1 413 720,00 + 6 644 110,00 грн.) до складу податкового кредиту позивачем включена не була.

На виконання вимоги позивача про повернення помилково перерахованих коштів у зазначеній сумі, контрагент, згідно платіжних доручень від 07.04.2008р. № 706-47035 та №707-47035 повернув позивачу таку суму коштів та надав розрахунки від 07.04.2008 р. №69/2808-04 та №69-1/3184 коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних відповідно від 01.11.2007 р. №2808-4 та від 07.12.2007 р. №3184 на загальну суму коригування 1 342 971,00 грн.

На підставі вказаних розрахунків, позивач у квітні 2008 р. здійснив коригування власних зобов'язань з податку на додану вартість шляхом зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість на вказану суму, подавши до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок від 20.06.2008 р.

У складі податкового кредиту суми у розмірі 1 413 720,00 грн. та 6 644 110,00 грн. згідно накладних від 01.11.2007 р. №2808-4 та від 06.12.2007 р. №3184, складених на дату здійснення платежів, були відображені позивачем у декларації за серпень 2008 р.

З огляду на те, що податкові накладні датовані листопадом та груднем 2007 р., а також те, що згідно довідки, складеної ДПІ у Калинівському районі м. Донецька за результатами невиїзної перевірки ТОВ «Кепітал Енерго Сістем»з питань правовідносин з позивачем, такі податкові накладні за вказаний період відсутні, податковий орган вважає безпідставним включення позивачем суми у розмірі 1 342 971,00 грн. до складу податкового кредиту у серпні 2008 р.

Із такими доводами податкового органу обґрунтовано не погодились попередні судові інстанції зважаючи на таке.

За змістом положень пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Нормами пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 вказаного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи на той факт, що податкові накладні були отримані позивачем фактично у серпні 2008 р., формування податкового кредиту у цьому податковому періоді на їх підставі цілком правомірно визнано судовими інстанцій обґрунтованим.

Таким чином, податковий кредит позивача у спірному періоді був сформований на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що у свою чергу узгоджується із вимогами положень Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак, з огляду на викладене висновок судових інстанції про безпідставність податкових повідомлень-рішень від 10.07.2009 р. №0004182308/0 та від 10.08.2009 р. №0004182308/1 відповідає правильному застосуванню норм матеріального права.

Оскільки донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем правомірно визнано судами першої та апеляційної інстанцій необґрунтованим, відповідно скасування вказаних податкових повідомлень-рішень у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій, передбачених Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», також здійснено правильно.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним приписам процесуального права, відповідач не довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення -залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.10.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.06.2010 р. у справі №2а-10161/09/2670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.