Постанова № 27457091, 01.11.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 0870/9763/12

01 листопада 2012 року 09год. 58хв. м. Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Дуляницької С.М., за участю секретаря судового засідання Федорук І.В., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники Мельник М.І., Різніченко І.А.

відповідача: представники Жужа Є.А., Гавриленко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення в частині, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат"(далі по тексту постанови - ПАТ "Запоріжабразив") звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Запоріжжі Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000770025 від 03.10.2012 р. в частині зменшення суми від'ємного значення ПДВ у розмірі 431,00 грн.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначив, що податковим повідомленням - рішенням № 0000770025 від 03.10.2012 р. зменшено суму від'ємного значення ПДВ у розмірі 3666,00 грн. Комбінатом визнано зменшення суми від'ємного значення ПДВ у розмірі 3235,00 грн., тому оскарженню підлягає 431,00 грн. Вказав, що висновки акту перевірки є надуманими, не відповідають чинному законодавству та є протиправними. Зазначив, що позивачем було випущено і реалізовано шліфшкурки на 2046 тис. грн. в асортименті 63 види. Із 63 видів в липні 5 видів виробів були збитковими. Загальний результат роботи цеху шліфшкурки - прибуток 285 тис. грн., тобто з рентабельністю 16%. Для задоволення покупців в повному асортименті шліфшкурки, комбінат вимушений випускати її в повному обсязі, щоб одержати прибутки в цілому по цьому виробництву. Ціна реалізації продукції позивачем відповідала рівню ринкових цін. Господарська діяльність - це діяльність юридичної особи в цілому, а не діяльність одного із видів виробництва. Відповідач, неправильно трактуючи закони, не тільки неправомірно відобразив операцію, а й хоче втрутитися в господарську діяльність комбінату, що є неприпустимим. Представники позивача позов підтримали, надали пояснення аналогічні тим, що викладені в позові. Просили позов задоволити.

Відповідач проти позову заперечив, про що подав письмові заперечення. Представники відповідача в судовому засіданні надали пояснення аналогічні тим, що викладені в запереченнях проти позову. Зокрема пояснили, СДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПАТ "Запоріжабразив" від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2012 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість платника податку у банку за липень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у червні 2012 року. В ході перевірки ревізорами встановлено, що позивач у липні 2012 року здійснив реалізацію продукції за ціною меншою, ніж собівартість. Така діяльність призводить не до росту, а до зменшення власного капіталу на різницю між повною собівартістю продукції та ціною її продажу. Витрати на придбання товару не вважаються пов'язаними з веденням господарської діяльності, якщо у подальшому реалізовано готову продукцію, виготовлену з таких товарів, за цінами нижче собівартості. Оскільки такі витрати вважаються не пов'язаними з господарською діяльністю, то і суми ПДВ, сплачені у вартості товарів, не можуть відноситися до складу податкового кредиту. Підприємство за рахунок бюджетного відшкодування намагається покрити свої збитки від продажу продукції за ціною нижче її собівартості. З цих підстав податковим органом зроблено висновок про порушення підприємством вимог 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України. Вказали, що податкове повідомлення-рішення є правомірним, просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити.

Суд виходив з такого.

За результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ "Запорізький абразивний комбінат" від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2012 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість та рахунок платника податку у банку за липень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у червні 2012 року, ревізорами відповідача складено акт перевірки від 21.09.2012 року № 371/25-2/00222226 (далі по тексту постанови - акт перевірки) (а.с.7-74).

В ході проведеної перевірки встановлено, що ПАТ "Запоріжабразив" в липні 2012 року було реалізовано продукцію на суму 42542,3 грн., собівартість якої дорівнює 44774,06 грн., в результаті чого отримано збиток від реалізації в сумі 2231,76 грн. Названі обставини позивачем та його представниками не заперечуються.

Висновками зазначеного акта перевірки, зокрема, встановлено порушення вимог п.193.1 ст. 193, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме, вказано на безпідставність віднесення підприємством до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних активів, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності платника податків. На думку податкового органу, позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суми ПДВ по операціях, не пов'язаних з господарською діяльністю (збиткових), а відтак, позивачем завищено суму від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за липень 2012 року на 430,62 грн.

На підставі висновків названого акту перевірки позивачем винесено податкове повідомлення-рішення №000077025 від 03.10.2012 року про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 3666,00 грн. Позивачем оскаржується вказане податкове повідомлення-рішення в частині зменшення суми від'ємного значення ПДВ у розмірі 431,00 грн.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є виробництво абразивних виробів, виробництво шліфувальної шкурки, виробів з неї. Зазначені види діяльності також вказані у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, статуті позивача (а.с.151, 152-156).

З податкової декларації з податку на додану вартість за півріччя 2012 року вбачається, що господарська діяльність позивача була прибутковою (а.с.158-164).

У пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп."а" п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) податку на додану вартість, факт сплати (нарахування) податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних матеріальних та нематеріальних активів, у вартості яких сплачено (нараховано) ПДВ, в господарській діяльності платника.

Як вбачається з Акту перевірки, податковим органом не заперечується реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції. Будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення податкових накладних вимогам Податкового кодексу України Акт перевірки не містить. Також, у судовому засіданні представники відповідача підтвердили, що будь-яких претензій щодо документального підтвердження ПАТ "Запоріжабразив" податкового кредиту не мають та в ході перевірки зауважень до первинних документів позивача не встановлено.

Натомість, позиція податкового органу полягає у тому, що реалізація продукції за ціною нижче собівартості її виробництва не узгоджується з поняттям "господарської діяльності", метою якої є одержання прибутку, що виключає можливість віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості матеріалів та сировини, які використовувались у виготовлені кінцевої продукції (реалізованої за ціною нижче собівартості), до складу податкового кредиту.

Під господарською діяльністю, згідно пп. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, розуміється - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як зазначено у ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правовий аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що приписи Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності. Отже, збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

При цьому, пп.14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає, що доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Суд звертає увагу на те, що поняття "дохід" та "прибуток" не є тотожними, а тому їх підміна є неприпустимою, оскільки для визначення наявності господарської діяльності платника податків законодавчо визначена необхідність спрямованості такої діяльності саме на отримання доходу, а не прибутку.

Позивачем на підставі відповідних угод з контрагентами була придбана сировина для виробництва власної продукції з метою подальшої реалізації такої продукції за звичайними цінами та з метою отримання від такої реалізації доходу в грошовій формі.

Вимоги Податкового кодексу України говорять лише про те, що придбання товарів здійснюється з метою використання у господарській діяльності, яка у свою чергу повинна бути спрямована на отримання доходу. Тобто, наявність доходу, у вигляді прибутку, не є абсолютним показником, а залежить від багатьох чинників, серед яких зокрема і об'єктивні фактори формування ринкових цін на певний вид продукції. А тому, операцію з продажу ПАТ "Запоріжабразив" власної продукції за ціною нижче собівартості не можна вважати здійсненою поза межами господарської діяльності позивача.

Слід зазначити, що п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України чітко встановлюється, що податковий кредит визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін і відповідно будь-якої прив'язки щодо собівартості виробленої продукції не містить.

Крім того, законодавством не встановлено умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав прибуток.

Також законодавство не містить положень про те, що товари (послуги) суб'єкта господарювання не можуть бути реалізовані за ціною, що є нижчою за собівартість таких товарів (послуг), й не пов'язує право платника податку на включення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту з фактом отримання прибутку, а лише містить застереження, що витрати мають бути пов'язані з господарською діяльністю підприємства, яка, у свою чергу, направлена на отримання доходу, а не прибутку.

Ціни залежать не лише від собівартості, а й від попиту і пропозиції, які сформувалися у відповідному сегменті ринку. Господарська діяльність позивача якраз і направлена на отримання доходу і потрібно розглядати усю діяльність в сукупності, а не якусь одну відокремлену сферу діяльності, чи окремо взятий вид господарських операцій. Попит на продукцію є необхідною передумовою для формування власного ринку збуту продукції, і продаж товарів за цінами, навіть нижчими за собівартість, є більш виправданим заходом в порівнянні з повною відсутністю реалізації через високі ціни на товари і, як наслідок, одержання збитків. Такі обставини діяльності позивача є економічно виправданими, а тому суд не вбачає наміру позивача одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності виключно чи переважно за рахунок завищення податкового кредиту без здійснення реальної господарської діяльності.

Тож, позивач правомірно відніс до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції. При цьому жодна із наведених норм Податкового кодексу України не передбачає умови, згідно з якою платник податків може відносити до складу податкового кредиту суми ПДВ в залежності від фінансового результату відповідного податкового періоду, чи в залежності від собівартості продукції та отриманого доходу від реалізації продукції у звітному періоді.

Відповідно до п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України зазначено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

А відтак, в ході судового розгляду справи не знайшли свого підтвердження висновки відповідача щодо завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за липень 2012 року на суму 431 грн.

Як свідчать встановлені обставини справи, позивач від своєї господарської діяльності отримує прибуток, у зв'язку з чим, у перевіряємому періоді, підприємством задекларовано податок на прибуток (а.с. 158-164). Обставини щодо отримання позивачем прибутку також відображені в п. 2.14 Акту перевірки.

Податковий кодекс не встановлює жодних інших вимог, крім вказаних вище, щодо формування податкового кредиту. При цьому, порядок формування податкового кредиту не має зв'язку з фінансовим результатом звітного періоду.

Відповідачем, на якого в силу ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок доказування правомірності прийнятого рішення, не надано доказів того, що здійснення збиткових операцій є наслідком умисних дій позивача, а не наслідком економічних умов, які виникли на час реалізації продукції.

Крім цього, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу (…).

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Пунктом 1 розділу ХІХ Податкового кодексу України передбачено, що стаття 39 цього Кодексу (Методи визначення та порядок застосування звичайної ціни) набирає чинності з 1 січня 2013 року.

В пункті 8 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України вказано, що у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з пп. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Отже, звичайна ціна товарів (робіт, послуг) має бути визначена виходячи з інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Відповідачем не встановлено, що позивачем здійснювалась реалізація товарів за цінами нижчими звичайних, які склалися на ринку на час продажу позивачем виготовленої продукції. Вказуючи на продаж виготовленої продукції за цінами нижче її собівартості та визначаючи суми ПДВ, сплачені у вартості придбаних матеріалів та сировини, що використовувалися у виготовлені кінцевої продукції, перевіряючі вдалися до визначення матеріальної складової виготовленої продукції у спосіб, який не передбачено законом, що суперечить не лише вимогам Податкового кодексу України, а і приписам ст.19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Чинне законодавство України гарантує суб'єктам господарювання вільне здійснення господарської діяльності на власний ризик та надає можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу. При цьому законодавчо закріплена заборона втручання державних органів у господарську діяльність підприємств, крім випадків, передбачених законодавчими актами. Недосягнення мети як то отримання прибутку не може вважатися порушенням вимог чинного законодавства.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати, відповідно до ст. 94 КАС України, присудужються на користь позивача.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000770025 від 03.10.2012 року в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 431,00 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь позивача - Публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" - судовий збір в сумі 107,30 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя С.М.Дуляницька