Рішення № 27452191, 09.11.2012, Микільський районний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Володарський районний суд Донецької області)

Справа № /0507/3996/2012 р.

Провадження 2/0507/575/2012 р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2012 року Володарський районний суд Донецької області

у складі: Головуючого - судді Подліпенця Є.О.,

при секретарі Темір В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Володарське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства інженерної геодезії «Азовінжгеодезія»про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом вказуючи, що з 22.06.2010 року він працював на посаді замірника в ДП «Азовінжгеодезія»та 12.03.2012 року був звільнений за згодою сторін у зв'язку з тим, що відповідач постійно порушував трудове законодавство про виплату заробітної плати. Починаючи з січня 2012 року по 12.03.2012 року відповідач не виплачував йому заробітну плату, а при звільненні не виплатив грошову компенсацію за невикористану відпустку. В липні 2012 року він звернувся до суду з позовом про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та відшкодування моральної шкоди. В процесі розгляду справи 09.08.2012 року відповідач перерахував йому заробітну плату за січень, лютий та 12 днів березня 2012 року, а також компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 6 162,19 грн. В іншій частині позову ухвалою суду його позов залишений без розгляду, з чим він погодився, оскільки відповідач обіцяв провести з ним повний розрахунок за позовом, але до теперішнього часу відповідач свою обіцянку не виконав. Також зазначив, що неправомірними діями відповідача йому були спричинені моральні страждання, порушені його нормальні життєві зв'язки. Несвоєчасна виплата заробітної плати потребувала від нього додаткових зусиль з організації свого життя. Просить стягнути з відповідача на свою користь компенсацію за несвоєчасний розрахунок по заробітній платі за період з 12.03.2012 року по 09.08.2012 року в розмірі 16 953,80 грн. та моральну шкоду, яку оцінює в розмірі 5 000 грн.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги по вищезазначеним підставам підтримали у повному обсязі та наполягали на їх задоволенні. Суду також пояснили, що позивач з 22.06.2010 року працював на посаді замірника в ДП «Азовінжгеодезія». 12.03.2012 року він був звільнений з роботи за власним бажанням. За час роботи його середньоденна заробітна плата складала 164,60 грн. При звільненні йому не сплатили заборгованість по заробітній платі, яка виникла з січня 2012 року по час звільнення. Тільки 09.08.2012 року відповідач перерахував йому на картку в рахунок погашення заборгованості з заробітної плати 6 162,19 грн. Також позивач пояснив, що оскільки після звільнення, він намагався отримати заборгованість з заробітної плати і йому в цьому постійно відмовляли він зазнав певних моральних страждань. Він неодноразово звертався до прокуратури, писав у всі інстанції, про захист своїх конституційних прав, як громадянина України, однак отримував одні відписки. В зв'язку з тим, що йому прийшлося бігати по різним інстанціям до прокуратури, звертатися за правовою допомогою до адвоката, звертатися до установи Банку для отримання кредиту для джерела існування, їздити витрачаючи свій особистий час на пошту, по судах, відправляти листи, отримувати відповіді, було порушено уклад його життя, в зв'язку з чим він зазнав моральних страждань вартість яких оцінює в 5000 грн. Також представник позивача пояснила, що позивачем не пропущено тримісячний строк на звернення до суду за захистом свого гарантованого права, оскільки перебіг даного строку розпочався з моменту фактичної виплати позивачу заборгованості з заробітної плати, т.б. з 09.08.2012 року, а за захистом свого права він звернувся через місяць у вересні 2012 року.

Представник відповідача ДП ІГ «Азовінжгеодезія»-Гурська О.А. у судовому засіданні позов не визнала у повному обсязі, заперечувала проти його задоволення та пояснила, що дійсно ОСОБА_1 02.08.2010 року був прийнятий на посаду робітника з благоустрою, а в серпні 2011 року був переведений за його бажанням на посаду замірника, де працював по час звільнення, т.б. до 12.03.2012 року. Його середньоденна заробітна плата складала 164,60 грн. При звільненні йому не сплатили заборгованість по заробітній платі, яка виникла з січня 2012 року по час звільнення. 17.07.2012 року він звернувся до суду з позовом про стягнення з підприємства заробітної плати, компенсації та моральної шкоди. Ухвалою суду від 17.02.2012 року позов залишено без розгляду, так як позивач двічі не з'явився в судове засідання. 09.08.2012 року ОСОБА_1 на зарплатну картку було перераховано суму належну йому при звільнені у розмірі 6 162,19 грн. 11.09.2012 року ОСОБА_1 вдруге звернувся до суду з позовом про стягнення компенсації за несвоєчасний розрахунок по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, однак ним пропущений строк позовної давності, оскільки ст. 233 КЗпП України встановлений тримісячний строк звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а він при звільнені, т.б. ще в березні 2012 року був обізнаний про наявну заборгованість з заробітної плати та її розмір, однак за захистом свого права звернувся тільки в липні, а згодом і в вересні 2012 року. Крім цього пояснила, що позивач ОСОБА_1 на момент працевлаштування на підприємство попереджався про скрутне фінансове становище не тільки підприємства, а в цілому по галузі. За минулі роки у підприємства скоротився об'єм робіт і відповідно скоротився прибуток та виникла заборгованість перед робітниками підприємства. Вважає, що вини підприємства перед позивачем немає, а тому в задоволенні позову просила відмовити у повному обсязі, про що також надала суду письмові заперечення.

Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника -ОСОБА_2, представника відповідача -Гурської О.А., дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, у судовому засіданні встановлено, що відповідно до трудової книжки ОСОБА_1 22.06.2010 року прийнятий на посаду замірника в ДП «Азовінжгеодезія», 02.08.2010 року прийнятий на посаду робітника з благоустрою, 11.07.2011 року переведений на посаду замірника, 12.03.2012 року звільнений з роботи за згодою сторін за ст. 36 п. 1 КЗпП України, що також не заперечувалося сторонами.

На час звільнення з роботи, його заборгованість по невиплаченій заробітній платі становила за період 6162,19 грн. та вказана заборгованість остаточно виплачена йому 09 серпня 2012 року, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося сторонами.

Також судом достовірно встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складала 164,60 грн., що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося сторонами.

Згідно ст. 116 КЗпП України всі суми, що належать працівникові до виплати від підприємства, установи, організації, повинні бути виплачені саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 117 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові у разі затримки розрахунку при звільненні його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а ст. 237-1 цього ж Кодексу - відшкодувати працівникові завдану моральну шкоду.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Конституційний суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є встановлення дня фактичного розрахунку з працівником.

Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Як встановлено судом, позивача було звільнено 12 березня 2012 року, остаточний розрахунок був з ним проведений 09 серпня 2012 року, а за захистом свого права позивач звернувся до суду 11 вересня 2012 року, т.б. в межах трьохмісячного строку після проведення з ним фактичного розрахунку, а тому суд вважає, що позивачем строк на звернення до суду з даним позовом пропущено не було, а тому, також враховуючи, що між сторонами відсутній спір про розмір належних до виплати сум, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного з ним розрахунку в розмірі 16 953,80 грн. задовольнивши позов в цій частині у повному обсязі.

Крім цього слід зазначити, що відсутність коштів, як у підприємства так і у галузі взагалі для виплати заробітної плати працівникам та наявності заборгованості перед іншими працівниками не звільняє роботодавця від покладених на нього діючим законодавством зобов'язань та цивільно -правової відповідальності.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд прийшов до наступного.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач оцінює моральну шкоду завдану йому відповідачем внаслідок порушення його прав та втрати нормальних життєвих зв'язків в розмірі 5000 грн., однак суд вважає, що дана сума є явно завищеною. Позивач дійсно зазнав певних моральних страждань, оскільки були порушені його права передбачені діючим законодавством, внаслідок чого він був вимушений робити певні дії, звертатися з відповідними скаргами, листами та роз'ясненнями до роботодавця, прокуратури, звертатися до фахівців в галузі права, відчувати потребу у грошах на які він розраховував, що в певній мірі вплинуло на його моральний стан та втрату нормальних життєвих зв'язків, а тому сума в розмірі 1000 грн. є співрозмірною, об'єктивною та справедливою і саме вона підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім цього позивач при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору. Сума судового збору по даній справі складає: 214,60 грн. за вимогу майнового характеру та 107,30 грн. за вимогу відшкодування моральної шкоди, т.б. за вимогу немайнового характеру. Суд задовольнив вимогу матеріального характеру у повному обсязі та задовольнив 20 % заявленої вимоги немайнового характеру. Таким чином на підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави сума судового збору в розмірі 214,60 грн. за вимогу майнового характеру та пропорційно сума в розмірі 21,46 грн. за вимогу немайнового характеру. Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору, то суму в розмірі 85,84 грн. необхідно компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 8, 11, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 47, 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства інженерної геодезії «Азовінжгеодезія»про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства інженерної геодезії «Азовінжгеодезія» (р/р 26002215049150 Донецька обласна філія АКБ УСБ м. Донецьк Свід. НДС 08408050, МФО 334011, код ОКПО 25721097) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 16 953 (шістнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 80 копійок та моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) гривень, а всього 17953 (сімнадцять тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) гривні 80 копійок.

Стягнути з Державного підприємства інженерної геодезії «Азовінжгеодезія» (р/р 26002215049150 Донецька обласна філія АКБ УСБ м. Донецьк Свід. НДС 08408050, МФО 334011, код ОКПО 25721097) на користь держави судовий збір в розмірі 236 (двісті тридцять шість) гривень 06 копійок.

Суму судового збору в розмірі 85 (вісімдесят п'ять) гривень 84 копійки компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Володарський районний суд Донецької області.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Донецької області через Володарський районний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Є.О. Подліпенець.