Ухвала суду № 27446724, 06.11.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-3739/12/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Брагіна О.Є.

Суддя-доповідач: Романчук О.М

У Х В А Л А

Іменем України

"06" листопада 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді: Романчук О.М.,

Суддів: Глущенко Я.Б.,

Шелест С.Б.,

при секретарі: Радченко Д.Г.,

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Технополіс-1»звернулися до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області від 12.05.2011 року № 0000082301/0.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року у задоволені позову відмовлено (том 20 а.с.241-245).

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням позивач у справі подали апеляційну скаргу, в якій просили скасувати постанову суду від 27 серпня 2012 року і постановити нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 08.04.2011 року по 11.04.2011 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області була здійснена позапланова невиїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності ТОВ «Технополіс-1»з питань дотримання податкового законодавства з ПДВ у взаємовідносинах з ТОВ «Глобалтехно»по ланцюгу формування податкового кредиту за період з березня 2010 року по січень 2011 року, за результатами якої було складено акт перевірки №382/23-3/32498133 від 11.04.2011 року (том 1 а.с.15-50).

Так, податковий орган вказав на порушення позивачем частини 5 статті 203, частин 1-2 статті 215, статті 216 ЦК України в частині недодержання вимог вказаних статтей в момент вчинення правочину, який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені таким правочином. Товар по укладеному правочину не був переданий в порушення вимог статтей 662, 655, 656 ЦК України, а також встановлено порушення п.1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування за липень-серпень 2010 року.

Зокрема, висновки податкового органу грунтуються на твердженні про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та ТОВ «Глобалтехно»02.03.2009 року №02/0309-1, відповідно до якої позивач мав отримати від постачальника ТОВ «Глобалтехно»товари, асортимент, кількість ціна та вартість кожної партії яких повинен був визначитися сторонами на підставі видатково-прибуткових накладних і уточнюватися в момент вибірки покупцем таких товарів на складі постачальника (пункт 3.2 договору).

Проте, актом ДПІ у Печерському районі м.Києва від 29.03.2010 року №305/23-3/35761557 було встановлено, з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів та складських приміщень неможливість здійснення ТОВ «Глобалтехно»відповідної господарської діяльності та операцій.

На підставі акту перевірки №382/23-3/32498133 від 11.04.2011 року ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.05.2011 року № 0000082301/0 (том 1 а.с.14).

Позивач вважає зазначене податкове повідомлення-рішення протиправними, оскільки підприємством з дотриманням вимог податкового законодавства сформовано податковий кредит правомірно.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції зазначив, що факт поставки товару та оплати його вартості не підтверджується документально, господарські операції не відображені у бухгалтерському і податковому обліку та податковій звітності позивача, право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість не підтверджено.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(який був чинним на момент існування спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому п.п.7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону передбачено, крім визначених судом обов'язкових підстав виникнення у платника податку права на податковий кредит, а в подальшому на відшкодування, ще наявність такої підстави, як факт поставки товару.

Згідно п.п. 7.2.3 п.7.2 статті 7 Закону податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Таким чином, поставка товару є необхідною передумовою правомірності формування податкового кредиту, а в подальшому отримання відшкодування податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.3 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту «а»п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності таких елементів:

- наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ);

- фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця;

- наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності;

- документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання;

- наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Матеріали справи свідчать, що між позивачем (покупець) та постачальником товару ТОВ «Глобалтехно»(продавець) було укладено договір №02/0309-1 від 02.03.2009 року. Згідно договору, поставка товару мала здійснюватися зі складу постачальника за домовленістю сторін. Разом із товаром постачальник повинен був передати покупцю документи (технічний паспорт, документ про якість товару тощо), які мають відношення до товару і належать до передачі разом із товаром відповідно до чинного законодавства України. Право власності на поставлені товари переходило до Покупця в момент отримання товару від постачальника за видатково-прибутковою накладною (п.2.1, 2.3 договору).

У судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що між сторонами був визначений певний механізм відбору товару. Зокрема, менеджер ТОВ «Технополіс-1»у телефонному режимі визначав кількісний та асортиментний склад товару. Як вбачається з матеріалів справи, доказів на підтвердження вказаної обставини суду першої інстанції та апеляційної інстанції не надано, як і не надано доказів того, які документи, що мали відношення до товару і належали до передачі разом з ним оформлювались постачальником.

Із наданих позивачем видаткових накладних вбачається, що підприємство здійснювало придбання побутової, комп'ютерної техніки та відеоапаратури, радіоапаратури.

Побутове електрообладнання та радіоелектронна апаратура підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

Обов'язкову сертифікацію цієї продукції в Україні з 01.07.1993 року здійснює орган з сертифікації електротехнічних виробів Державний випробувальний центр побутових електричних машин та приладів (УКРСЕРТЕЛЕК). Таким чином, починаючи з 1 липня 1994 року вищезазначена продукція може бути реалізована тільки за наявності сертифіката відповідності Української державної системи сертифікації продукції УкрСЕПРО, виданого органом з сертифікації електротехнічних виробів УКРСЕРТЕЛЕК.

Відповідно до Порядку гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни технічно складних побутових товарів, затвердженого постановою КМУ 11.04.2002 р. №506 та зареєстрованого в Мін?юсті України, яким визначено відносини між споживачами, які придбавають технічно складні побутові товари для власних побутових потреб (далі - споживачі), та їх виробниками, продавцями і виконавцями робіт з гарантійного ремонту (обслуговування) або гарантійної заміни товарів (далі - виконавець) врегульовано вказаним Порядком, який передбачає, що в експлуатаційному документі на товар як вітчизняного, так і іноземного виробництва (технічному паспорті чи в іншому документі, що додається до товару) зазначається необхідна, доступна та достовірна інформація про товари, які підлягають гарантійному ремонту (обслуговуванню) або гарантійній заміні. Вказана інформація доводиться виробником (продавцем) до відома споживача в експлуатаційних документах, що додаються виробником до товару. До експлуатаційних документів належать текстові, графічні конструкторські документи, які окремо або разом дають можливість ознайомитися із споживчими властивостями товару і в яких визначаються правила його експлуатації, зокрема технічний паспорт чи інший документ, що його замінює (п.7 Порядку).

Пунктом 14 Порядку встановлено, що не дозволяється приймати до реалізації товари без експлуатаційних документів, оформлених відповідно до цього Порядку. Продавець (виробник) зобов'язаний передати споживачеві товар, який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також змісту інформації, що надається продавцем (виробником).

Отже, згідно договору поставки №02/0309-1 від 02.03.2009 року, одержання покупцем товару повинно було супроводжуватись оформленням вищевказаних документів та підтверджувати факт поставки товару. Проте, позивачем, знову ж таки, жодного документу надано не було.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджено Порядок заповнення податкової накладної.

Так, відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

За правилами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проаналізувавши надані позивачем первинні бухгалтерські документи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що вони не відповідають вимогам статті 9 вказаного Закону, з огляду на наступне.

Так, у більшості видаткових накладних відсутні прізвища, ім'я по батькові осіб та посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, не вказано номер та дату довіреності, відповідно до якої здійснено прийняття товару. Так само у заявках про надання транспорту та актах наданих послуг відсутні прізвища, ім'я по батькові та посади уповноважених осіб перевізника та замовника, що є обов'язковими для даного виду документів.

Також, на підтвердження товарності укладеної угоди позивачем долучено до справи товарно-транспортні накладні за березень 2010 року, відповідно до яких здійснювалась поставка товару за накладними №ГТ200,201, 205,204, 189, 207,206, 208-210, 203,211, 214-215, тощо, проте вказані накладні суду надані не були, а предявлені товаро-транспортні накладні не відповідають вимогам Порядку заповнення товаро-транспортних накладних в частині порядку заповнення ТН після завантаження автомобіля та порядку заповнення вантажоодержувачем ТН, оскільки відсутні відомості про вантаж, які повинні заповнюватися таким чином:

- у графі 8 зазначаються реквізити документів, які водій одержує та передає Вантажоодержувачу разом із вантажем (товарні, залізничні накладні, сертифікати, посвідчення, свідоцтва тощо);

- у графі 9 скорочено вказується вид тари, в якій перевозиться товар. У разі якщо товар не упаковано, ставиться «н/у»;

- у графі 10 кількість зайнятих місць щодо кожного з наведених у графі 1 найменування вантажу та кожного виду упаковки. При перевезенні вантажу пакетами на піддонах зазначається кількість пакетів, при перевезенні вантажу навалом, насипом або наливанням вноситься відповідний запис і кількість місць не вказується;

- у графі 11 спосіб визначення маси вантажу. У рядку «Зазначений вантаж...»ставиться відбиток пломби, якою провадиться пломбування вантажу.

У рядку «Кількість місць»вказується загальна кількість зайнятих вантажем місць.

У рядку «Маса брутто, т»прописом зазначається кількість вантажу в тоннах з точністю до 0,01, у нижченаведеному рядку посада, прізвище, ім'я та по батькові, підпис і штамп особи, відповідальної за відвантаження товару.

У рядку «Прийняв водій-експедитор»-прізвище, ім'я та по батькові, а також підпис водія, яким він підтверджує: зразок відбитку пломби; кількість місць; масу вантажу.

Після прибуття автомобіля в зазначене для розвантаження місце відповідальна особа Вантажоодержувача під копіювальний папір заповнює розділ «Вантажно-розвантажувальні операції»так само, як це робив Вантажовідправник.

Ці записи здійснюються по рядку «Розвантаження».

У рядку «Зазначений вантаж»ставиться відбиток пломби, якою провадиться пломбування вантажу.

У рядку «Кількість місць»загальна кількість зайнятих вантажем місць.

У рядку «Маса брутто, т»прописом зазначається кількість вантажу в тоннах, у нижченаведеному рядку -посада, прізвище, ім'я та по батькові, підпис і штамп особи, відповідальної за розвантаження товару.

У рядку «Здав водій-експедитор»-прізвище, ім'я та по батькові, а також підпис водія. Цим підписом водій підтверджує: зразок відбитку пломби;кількість місць;масу вантажу;номери відвантажених контейнерів; здавання вантажу.

У рядку «Прийняв»відповідальна особа записує свою посаду, прізвище, ім'я та по батькові, штамп і підпис, яким засвідчує отримання вантажу.

Разом з цим, судом першої інстанції також, встановлено і те, що позивачем не надано жодного документу первинного обліку, який би засвідчував факт отримання товарів на складі матеріально відповідальною особою позивача, облік руху товарів на складі у розрізі кожного окремого найменування товару у день завершення кожної операції отримання або відпуску товарів, а також документів, які б засвідчували зберігання товару на складах з оформленням партійних карток. Такі документи складаються на кожну партію товарів для контролю за надходженням та відпуском за кількістю, масою, ґатунками, вартістю товарів, отриманих як окрема партія за єдиним транспортним документом, а також документів, що підтверджують відпускання товарів зі складу, узагальнені підсумки руху товарів на складі протягом певного календарного періоду, дані перевірок тощо.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області було правомірно прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 11.01.2012 року № 14, а тому підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст. ст.160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Технополіс-1»-залишити без задоволення, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2012 року -без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 09 листопада 2012 року.

Головуючий суддя Романчук О.М

Судді: Шелест С.Б.

Глущенко Я.Б.