Ухвала суду № 2744633, 26.02.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2008 року                                                                              № К-3593/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача           Рибченка А.О.

суддів:                                                         Брайка А.І.  

                                                                       Голубєвої Г.К.

                                                                       Карася О.В.

Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:    Патюк А.О.

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі у м. Луганську

на ухвалуЛуганського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р.

та постановугосподарського суду Луганської області від 08.11.2006 р.

у справі№ 9/6пд-ад господарського суду Луганської області 

за позовомДержавної податкової інспекції у Артемівському районі у м. Луганську

до1. Закритого акціонерного товариства «Сириус і К»

2.Приватного підприємства «Верона плюс»

провизнання недійсним договору, - 

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Артемівському районі у м. Луганську звернулась до суду з позовом про визнання недійсним договору, укладеного між ЗАТ «Сиріус і К» та ПП «Верона плюс» на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України, як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, та застосування до сторін правових наслідків, передбачених ч. 1 ст. 208 ГК України, а саме, стягнення з ПП «Верона Плюс» на користь ЗАТ «Сиріус і К» суми перерахованих коштів в розмірі 596502 грн. 32 коп., а із ЗАТ «Сиріус і К» на користь держави вартості виконаних робіт (послуг) в сумі 596502 грн. 32 коп.

Постановою господарського суду Луганської області від 08.11.2006 р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р., у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що укладений між відповідачами договір № 25/06 від 01.04.2004 р. не може бути визнаним таким, що суперечить інтересам держави та суспільства за недоведеністю позивачем у справі цих обставин, а наявність рішення суду апеляційної інстанції про визнання недійсними установчих документів сторони по договору не може бути таким підтвердженням, оскільки предметом дослідження суду при розгляді такого спору було, зокрема, питання стосовно відповідності чинному законодавству статутних документів, а не щодо визначення наявності протиправного умислу при укладенні договору.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ДПІ у Артемівському районі у м. Луганську оскаржила їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України. 

В касаційній скарзі податковий орган, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, а саме, ст. ст. 207, 208 ГК України, просить скасувати постанову господарського суду Луганської області від 08.11.2006 р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р., і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами встановлено, що при проведенні комплексної планової документальної перевірки дотримання податкового та валютного законодавства ЗАТ «Сириус і К» за період з 01.10.2003 р. по 31.03.2005 р. фахівцями СДПІ по роботі з ВПП у                           м. Луганську було встановлено, що між ЗАТ «Сириус і К» та ПП «Верона плюс» був укладений договір від 01.04.2004 р. про надання послуг з представництва інтересів та веденню переговорів з метою укладення договірних відносин з потенційними контрагентами та вивченню ринку паливно-мастильних матеріалів.

Згідно актів передачі виконаних робіт від 15.06.2004 р., від 30.06.2004 р. та від 31.07.2004 р. загальна вартість виконаних робіт відповідно до спірного договору становить 596502,32 грн.

ЗАТ «Сириус» і К» за виконані роботи за спірним договором перерахувало ПП «Верона плюс» зазначену суму, що підтверджується платіжними дорученнями № 181 від 30.08.2004 р., № 1805 від 27.08.2004 р., № 1748 від 26.07.2004 р., № 1736 від 21.07.2004р. та податковими накладними № 29 від 31.07.2004 р., № 26/06 від 30.06.2004 р., № 25/06 від 18.06.2004 р.

Податковий орган вказує на те, що ПП «Верона плюс» створене громадянином Горбовим С.В., який не мав наміру здійснювати господарську діяльність та не здійснював її.

Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2006 р. у справі № 12/441пн позов Ленінської МДПІ у м. Луганську задоволено в повному обсязі, визнано недійсним запис № 25370169ю0043979 у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 08.12.2003 р. та скасована державна реєстрація ПП «Верона плюс».

Підставою прийняття вказаної постанови було те, що підприємство зареєстроване на підставну особу без мети займатися підприємницькою діяльністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що постановою Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2006 р. у справі № 12/441пн не встановлений факт того, що відповідачі при укладенні спірної угоди діяли з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, апеляційним судом взагалі не розглядалась письмова спірна угода, їй не надана належна оцінка, наявність письмової угоди свідчить про наявність господарської діяльності сторін.

Також в обґрунтування своєї правової позиції суди послались на те, що сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягнув за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Таким чином, суди дійшли до висновку, що твердження податкового органу про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства помилково ґрунтуються на обставинах, які не мали правового значення для справи.

Вирішуючи питання щодо визнання спірного договору недійсним, судами попередніх інстанцій не враховано того, що вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність таких підстав для закриття провадження у справі в цій частині.

На обґрунтування позову ДПІ послалась на статті 207, 208 ГК.

Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язанням, а в разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, – нікчемним. Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. У статті 49 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, також ішлося про недійсність угоди, укладеної з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, тобто ця угода визнавалась недійсною на підставі закону. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов’язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці 1 статті 10 Закону України від 04.12.1990 № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

За вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, застосовуються санкції, передбачені частиною 1 статті 208 ГК. За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування ПДВ у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських санкцій як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 ГК.

Відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно не застосували санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, однак з обґрунтуванням такого рішення погодитися не можна. Водночас помилковість мотивів відмови у позові не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення у цій частині.

Застосування санкцій судами, встановлених за укладення угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, з 01.01.2004 р. може відбуватись на підставі ст. ст. 207, 208 ГК України в залежності від часу, коли були допущені правопорушення.

Відповідно до пункту 5 розділу IX«Прикінцеві положення» ГК України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення ГК щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом’якшують відповідальність за вказані порушення.

Крім того, встановлені частиною 1 статті 208 ГК санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, – протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб’єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Спірний договір було укладено 01.04.2004 р., а позов до суду про визнання його недійсним та застосування санкцій, передбачених ст. 208 ГК України, заявлено податковою інспекцією в квітні 2006 р., тобто поза межами строку, встановленого        ст. 250 ГК України.

З огляду на зазначене та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 228, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - 

УХВАЛИВ:  

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Артемівському районі у          м. Луганську задовольнити частково.

Ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 23.01.2007 р. та постанову господарського суду Луганської області від 08.11.2006 р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

За винятковими обставинами вона може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня  відкриття таких обставин.

Головуючий                                  (підпис)                     Рибченко А.О.

Судді                                                (підпис)                     Брайко А.І.

(підпис)                     Голубєва Г.К.

                                                           (підпис)                     Карась О.В.

(підпис)                     Федоров М.О.