Ухвала суду № 2744557, 17.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К-26643/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                         17 липня 2008 року                                                            м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є.,Усенко Є.А.,Шипуліної Т.М.,

при секретарі Євтушевському В.М.,

за участю:

представника відповідача – Кривобока Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

на постановугосподарського суду міста Києва від 11 квітня 2006 року

та ухвалуКиївського апеляційного господарського суду від 04 липня 2006 року

у справі№ 28/66

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрінвестнафта»

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень в частині, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2005 року ТОВ «Укрінвестнафта» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Дніпровському районі м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень – рішень № 0000712301/0 від 20 липня 2004 року, № 0000722301/0 від 20 липня 2004 року, № 0000712301/1 від 23 вересня 2004 року, № 0000722301/1 від 23 вересня 2004 року.

Позивач неодноразово змінював позовні вимоги та остаточно просив визнати недійсними податкові повідомлення – рішення № 0000722301/3 від 31 січня 2005 року на суму 97282, 50 грн. (64855, 00 грн. – основний платіж та 32427, 50 грн. – штрафні (фінансові) санкції, № 0000712301/3 від 31 січня 2005 року на суму 142300, 00 грн. (97220, 00 грн. – основний платіж та 45080, 00 грн. – штрафні (фінансові) санкції), № 0000132301/3 від 31 січня 2005 року повністю.

Постановою господарського суду м. Києва від 11 квітня 2006 року позов задоволено.

Визнані недійсними податкові повідомлення – рішення № 0000712301/3 від 31 січня 2005 року на суму 142300, 00 грн., № 0000722301/3 від 31 січня 2005 року на суму 97282, 50 грн., № 0000132301/3 від 31 січня 2005 року на суму 45480, 00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету на користь ТОВ «Укрінвестнафта» 3, 40 грн. судового збору та 4956, 00 грн. витрат на сплату вартості послуг по проведенню судово – бухгалтерської експертизи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2006 року постанову господарського суду м. Києва від 11 квітня 2006 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову господарського суду м. Києва від 11 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2006 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Укрінвестнафта», посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є правильними, постановленими з дотриманням вимог матеріального та процесуального закону, на підставі всебічно встановлених обставин справи, просить залишити касаційну скаргу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 11 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2006 року - без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій було встановлено наступне.

Податкові повідомлення – рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 31 січня 2005 року № 0000712301/3, № 0000722301/3 та № 0000132301/3 були прийняті на підставі акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва № 4694/23-30470404 від 20 липня 2004 року.

В акті перевірки були встановлені наступні порушення:

1) порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що мало вираз в тому, що підприємство віднесло до складу валових витрат витрати, не пов’язані з веденням господарської діяльності, в результаті чого були завищені валові витрати на суму 243, 7 тис. грн., в тому числі за І кв. 2003 року – 54, 4 тис. грн., за ІІ кв. 2003р. - 189, 3 тис. грн.;

2) порушення підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що мало вираз в тому, що підприємство віднесло до складу валових витрат суми збитків, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником податку особам, в сумі 83, 1 тис. грн., в тому числі за І кв. 2003 року - 1, 9 тис. грн., за 2 кв. 2003 року - 81, 2 тис. грн., а саме: ТОВ «Укрінвестнафта» є засновником АТЗТ «Укрінвестнафта» (пов’язані особи в розумінні п. 1.26 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») і на підставі даних первинних документів було встановлено, що ряд операцій в І – ІІ кварталах 2003 року з продажу бензину марки А-95 в кількості 750, 27 т. та марки А-92 - 540, 16 т. відбувався за ціною нижчою, ніж ціна придбання;

3) порушення підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що мало вираз в тому, що до податкового кредиту віднесено суму податку на додану вартість, як суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи матеріальних активів, що підлягають амортизації, в розмірі 65 361, 00 грн., в тому числі лютий 2003 року – 5328, 00 грн., березень 2003 року – 5549 ,00 грн., квітень 2003 року – 47 277, 00 грн., травень 2003 року - 6 821,00 грн., червень 2003 року - 386, 00 грн.

Рішення судів попередніх інстанцій головним чином мотивовані тим, що під час проведення перевірки відповідачем не було забезпечення виконання обов’язку, передбаченого підпунктом 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», щодо доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. При цьому суди попередніх інстанцій посилались на те, що операції з купівлі – продажу провадяться за вільними цінами, які визначаються на договірній основі, у випадку, якщо держава не здійснює регулювання цін та тарифів на товари.

Колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Господарська діяльність- будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи (п. 1.32 ст. 1 вищезазначеного Закону).

Частиною другою ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, передбачено, що бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 вищезазначеного Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Отже, аналіз вищенаведених норм свідчить, що окрема господарська операція не передбачає обов’язкове отримання прибутку і може призвести до отримання збитку, що беззаперечно не свідчить про те, що діяльність платника податку в цілому не була направлена на отримання доходу і не є господарською в розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) прямо не передбачено обмеження щодо віднесення до валових витрат сум витрат, сплачених при придбанні товару, який в подальшому був реалізований за ціною, меншою ціни придбання, а відповідно до приписів п. 5.11 ст. 5 цього Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Таким чином, висновок акту перевірки про неправомірність віднесення позивачем до валових витрат суми, сплаченої при придбанні нафтопродуктів, та про порушення п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безпідставним.

Абзацом другим підпункту 5.3.9 п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв’язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов’язаним з таким платником податку особам.

Відповідно підпункту 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 вищезазначеного Закону якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Обов’язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов’язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 цього ж Закону).

Донарахування податкових зобов’язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов’язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом (підпункт 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Враховуючи те, що відповідачем не були дотримані вищевикладені вимоги, зокрема щодо доведення того, що ціна, за якою позивач продав нафтопродукти, не відповідає рівню звичайної ціни, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність висновку акту перевірки про порушення позивачем підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому колегія суддів враховує те, що відповідно до ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Вільні ціни визначаються суб’єктами господарювання самостійно за згодою сторін.

Враховуючи те, що на момент реалізації нафтопродуктів державне регулювання цін і тарифів на нафтопродукти не здійснювалось, позивач здійснював реалізацію нафтопродуктів за вільною ціною, тобто відповідно до вимог законодавства.

Колегія приймає до уваги те, що позивачем було надано обґрунтування цін на нафтопродукти, які свідчать, що продаж товару за ціною, нижчою ціни придбання, був обумовлений ситуацією на ринку.

З урахуванням правомірності формування позивачем валових витрат за наслідками операцій придбання нафтопродуктів, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту за наслідками цих операцій відповідно до вимог підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про неправомірне застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на підставі підпункту 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у зв’язку з відсутністю підстав для їх застосування.

Вищевикладені висновки підтверджуються також висновком судово – бухгалтерської експертизи № 4257/4258 від 18 липня 2005 року.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Дніпровському районі м. Києва підлягає залишенню без задоволенню, а постанова господарського суду м. Києва від 11 квітня 2006 року та ухвала Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2006 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія –

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду міста Києва від 11 квітня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 04 липня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття таких обставин.

                                Головуючий: ________ Л.І. Бившева

                               Судді:              ________ М.І. Костенко

                                                         ________ Н.Є. Маринчак

                                                        ________ Є.А. Усенко

                                                        ________ Т.М. Шипуліна