Рішення № 27439292, 07.06.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.12 Справа№ 5015/1261/12

за позовом дочірнього підприємства «Інтергал-Буд»товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергал»

до відповідача закритого акціонерного товариства «Проектно-будівельне об'єднання «Львівміськбуд»

про стягнення заборгованості

ціна позову 131267,46грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача - Дмух М.В., довіреність в матеріалах справи;

від відповідача -Цитульський В.І., довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Дочірнє підприємство «Інтергал-Буд»товариства з обмеженою відповідальністю «Інтергал»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до закритого акціонерного товариства «Проектно-будівельне об'єднання «Львівміськбуд»про стягнення заборгованості.

02.02.2011р. господарським судом Львівської області у справі №32/251 (2010) винесено рішення, яким вирішено позов задоволити повністю та стягнути із Відповідача на користь Позивача 69215,84грн. 3% річних, 284 007,28 грн. інфляційних втрат, 3 532,23 грн. державного мита, 236,00 грн. відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду по справі №32/251 (2010) від 26.05.2011р. рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2011 р. у справі № 32/251 (2010) скасовано в частині задоволення позову в сумі 44571,4 грн -3% річних та 201872,77 грн -інфляційних втрат; в цій частині в позові відмовлено, в решті рішення суду залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України по даній справі від 23.08.2011р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.05.2011 та рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2011 у справі № 32/251(2010) скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

На новому розгляді, згідно даних автоматизованого розподілу господарського суду Львівської області, справа отримала №5015/5566/11.

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.11.2011р. у справі №5015/5566/11 вирішено в задоволенні позовних вимог Дочірнього підприємства "Інтергал-Буд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" до відповідача: Закритого акціонерного товариства "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" про стягнення 131 267,46 грн. відмовити.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі №5015/5566/11 від 21.12.2011р. вирішено рішення господарського суду Львівської області від 01.11.2011 року залишити без змін, апеляційну скаргу ДП "Інтеграл-Буд"ТзОВ "Фірма "Інтеграл"-без задоволення.

Проте, постановою Вищого господарського суду України у справі №5015/5566/11 від 14.03.2012р. вирішено постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 та рішення господарського суду Львівської області від 01.11.2011 у справі № 5015/5566/11 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

На новому розгляді згідно даних автоматизованого розподілу справа отримала №5015/1261/12.

Ухвалою господарського суду Львівської області у справі №5015/1261/12 від 02.04.2012р. порушено провадження у справі та прийнято заяву до розгляду. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області у даній справі від 20.04.2012р., 03.05.2012р., 21.05.2012р. В судовому засіданні 06.06.2012р. оголошувалась перерва. Строк розгляду справи продовжено на 15 днів відповідно до ухвали суду від 21.05.2012р.

Представникам Сторін протягом розгляду справи оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення Представників про оголошення ухвал), зазначалось, що права та обов'язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господасрького процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, позов з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримав повністю.

Протягом розгляду справи подав наступні документи: довіреність на право здійснення представництва та додаткове письмове пояснення.

Представник Відповідача в судове засідання з'явився, протии позову заперечив.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано суду наступні документи: довіреність на право здійснення представництва та відзив на заяву про зменшення позовних вимог.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Постановою Вищого господарського суду України у справі №5015/5566/11 від 14.03.2012р., яка не оскаржувалась та набрала законної сили, встановлено наступне:

«Між Дочірнім підприємством "Інтергал-Буд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Інтергал" (замовник) та Закритим акціонерним товариством "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" (підрядником) 16.02.2007 укладено договір підряду № 2007/02/16 про виконання підрядником ряду робіт на будівництві торгово-адміністративного комплексу за адресою: м. Львів, проспект Чорновола, 67 "г"- вул. П.Панча, 2 "а"(будівельна адреса). При цьому підрядник зобов'язався власними силами і засобами виконати будівельні роботи та інші роботи, а замовник зобов'язався прийняти роботи, виконані та передані підрядником й оплатити їх.

Відповідно до п. 4.1. договору підряду виконання будівельних робіт підрядник був зобов'язаний розпочати у лютому 2007 та забезпечити завершення робіт по договору в липні 2007.

Згідно п.10.2. договору підряду, приймання виконаних робіт здійснюється шляхом підписання сторонами щомісячних довідок про вартість виконаних робіт за звітний місяць (форма КБ-3), які готує підрядник та передає замовнику, що перевіряє відповідність акту та підписує його в частині фактично виконаних обсягів робіт. Оплата виконаних робіт проводиться проміжними платежами, в тому числі шляхом авансування вартості робіт за майбутні періоди.

Відповідно до п. 9.1. договору підряду в редакції, зміненій додатковим договором № 7 від 23.02.2009 загальна договірна ціна робіт становить 16 535 383,00 грн.

За період з травня 2007 по травень 2008 відповідач виконав увесь обсяг робіт передбачених договором підряду та передав їх позивачу на загальну суму 16 535 383 грн., при цьому ДП "Інтергал-Буд" сплатило ЗАТ "Проектно-будівельне об"єднання "Львівміськбуд" 17 532 615,80 грн.

Різниця між сумою авансу (оплати) за роботи (17 532 615,80 грн.) та вартістю фактично виконаних та переданих позивачу робіт (16 535 383, 00 грн.) становить 997 232,80 грн.

Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта 12.12.2007 був підписаний та 28.12.2007 затверджений рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1264.

Станом на грудень 2007 відповідачем були виконані основні роботи за договором підряду. В період з січня 2008 року ним виконувались додаткові роботи, передбачені додатковими угодами до договору підряду.

Виконання робіт було завершене підрядником у травні 2008, відповідно термін дії договору підряду № 2007/02/16 від 16.02.2007 закінчився 31.05.2008, оскільки у травні 2008 підрядник передав замовнику решту виконання по договору.

Сторони 23.09.2009 підписали додатковий договір № 7 до договору підряду № 2007/02/16 від 16.02.2007, яким привели договірну ціну у відповідність з фактичною вартістю робіт, виконаних підрядником та переданих замовнику.

Усі вищевказані обставини та факт наявності заборгованості відповідача в сумі 997 232,80 грн. були встановлені рішенням господарського суду Львівської області від 03.03.2010 у справі № 3/9, яке набрало законної сили.

Зобов'язання на суму 989 572,40 грн. було припинене шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог внаслідок підписання між сторонами на підставі ст. 601 ЦК України, договору про зарахування зустрічних однорідних вимог від 29.09.2010. Решта зобов'язання на суму 7 660,40 грн. було виконане, оскільки 21.04.2010, ця сума перерахована ВДВС Львівського міського управління юстиції в межах виконавчого провадження з виконання рішення суду у справі № 3/9 від 03.03.2010.».

Також, вищенаведеною Постановою Вищого господарського суду України у справі №5015/5566/11 від 14.03.2012р. встановлено, що до прийняття рішення по суті спору ДП "Інтеграл -Буд" 06.10.2011 подано заяву про уточнення підстав позову та розміру позовних вимог, в якій просило стягнути з із ЗАТ "Проектно -будівельного об"єднання "Львівміськбуд" 131 267,46 грн. відсотків за користування безпідставно збереженими грошовими коштами.

Заява мотивована тим, що у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно набутого (збереженого) майна -грошової суми в розмірі 997 232,80 грн., а оскільки, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, правова підстава утримання яких відпала, прямо не встановлений главою 83 ЦК України, то до даних правовідносин (за аналогією) можу бути застосований розмір процентів, визначений для договорів позики ( ст. 1048 ЦК України).

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем є подібними за змістом до правовідносин, які виникають між позичальником та позикодавцем при укладенні договору позики.

Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

З врахуванням наведенного та того, що вищезазначені факти встановлені рішенням господарського суду у справі, в якій брали участь ті ж сторонни, яке набрало законної сили, такі не портебують встановлення.

Крім того суд зазначає, що вищенаведене встановлене з матеріалів справи та обставини відповідають наявним в матеріалах справи документам.

Суд першої інстанції (рішення від 01.11.2011р. у справі №5015/5566/11), з яким погодився суд апеляційної інстанції (постанова у справі №5015/5566/11 від 21.12.2011р), відмовляючи в задоволенні позову виходив з того, що ДП "Інтеграл -Буд" безпідставно застосовано до спірних правовідносин, які виникли на підставі договору підряду, положення ст. 1048 ЦК України та безпідставно нараховано ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" проценти в сумі 131 267,46 грн. за безпідставне користування грошовими коштами в сумі 989 572,40 грн. за період з 01.06.2008 по 29.09.2010, оскільки договори підряду і позики є не подібними, а різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин, в зв'язку з чим застосування положень ч.1 ст.1048 ЦК України по аналогії закону не відповідає суті спірних правовідносин.

Проте, у Постанові Вищого господарського суду України у справі №5015/5566/11 від 14.03.2012р. зазначено, що висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасним з таких підстав та встановлених фактів:

«Судами попередніх інстанцій встановлено, що зобов'язання сторін за договором підряду припинилися 23.02.2009, а відтак починаючи з 24.02.2009 у ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" виникло зобов'язання щодо повернення позивачу безпідставно набутого (збереженого) майна -грошової суми у розмірі 997 232,80 грн.

Отже, у сторін виникли правовідносини у зв'язку з збереженням грошей без достатньої правової підстави, які врегульовані главою 83 ЦК України ( ст.1212 -1215 ЦК України).

Відповідно до ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною 2 ст. 1214 ЦК України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст.8 ЦК України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Отже, виходячи із змісту зазначеної статті, використання аналогії можливе лише за наявності достатніх умов, а саме: 1. відносини, до яких застосовується аналогія охоплюється предметом цивільно-правового регулювання (ст.ст. 1, 9 ЦК України); 2. наявність прогалин в їх регулюванні (прогалини в праві); 3. існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; 4. застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 1048 ЦК України).

Однією із умов застосування аналогії закону є наявність подібних за змістом відносин, урегульованих нормами права, що означає, що відносини не є тотожними, а лише схожі за певною кількістю істотних ознак. Такою ознакою ст. 8 ЦК України визначає зміст відносин.

Однак суди попередніх інстанцій, визначаючи подібні за змістом цивільні відносини, в порушення вимог ст.ст. 22, 43 ЦК України визначали подібність за змістом відносин виходячи не з підстав позову, зазначеного в заяві позивача про уточнення підстав позову та розміру позовних вимог, зокрема, наявності подібних за змістом відносин виходячи із відносин з безпідставного збереження грошей та відносин позики, а помилково визначали подібність змісту відносин виходячи із відносин договору підряду та договору позики.».

У Постанові Вищого господарського суду України у справі №5015/5566/11 від 14.03.2012р. зазначено, що під час нового розгляду господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін, і залежно від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства вирішити спір.

Відповідно до ч.1 ст.11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Враховуючи встановлені факти рішеннями судів, які набради законної сили та вказівки касаційної інстанції, розглянувши матеріал справи суд зазначає наступне.

Виникнення у Сторін зобов'язань по збереженню майна без достатньої правової підстави підтверджується фактами, які встановлені рішенням господарського суду Львівської області від 03.03.2010р. у справі №3/9 та вищеописаною Постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012р. у справі №5015/5566/11, та в силу вимог ч.2 ст.35 ГПК України не потребують доведення. Проте, досліджене і нижче в мотивувальній частині рішення суду.

Отже, у Сторін виникли правовідносини у зв'язку з збереженням грошей без достатньої правової підстави, які врегульовані главою 83 ЦК України ( ст.1212 -1215 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно ч.2 ст.1214 Цивільного кодексу України, у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проте, з врахуванням невизначеності розміру відсотків за користусування чужими грошовими коштами в укладених між Сторонами Договорах чи законодавстві, суд зазначає про наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві).

Відповідно до ч.1 ст.8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, і аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 14.03.2012р. по даній справі, що виходячи із змісту зазначеної статті, використання аналогії можливе лише за наявності достатніх умов, а саме: 1. відносини, до яких застосовується аналогія охоплюється предметом цивільно-правового регулювання (ст.ст. 1, 9 ЦК України); 2. наявність прогалин в їх регулюванні (прогалини в праві); 3. існують правові норми, що регулюють подібні за змістом відносини; 4. застосування аналогії закону не повинно суперечити суті цих відносин.

При цьому суд зазначає, і аналогічна позиція зазначена у постанові Вищого господарського суду України від 14.03.2012р., подібність за змістом правових відносин повинна в данному випадку визначатись не виходячи із відносин договору підряду та договору позики, а з підстав позову, зазначеного в заяві позивача про уточнення підстав позову та розміру позовних вимог, зокрема, наявності подібних за змістом відносин виходячи із відносин з безпідставного збереження грошей та відносин позики.

Суд зазначає, що відносини, до яких Позивач просить застосувати аналогію, охоплюються предметом правового регулювання з огляду на приписи ст.ст.1, 9 Цивільного кодексу України. Оскільки, відповідно до ч.1 ст.1 Цивільного кодексу України, Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Згідно ч.1 ст.9 Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що відносини з безпідставного збереження грошей та відносини позики охоплюються предметом цивільно-правово регулювання.

При цьому, як зазначено вище, з врахуванням невизначеності у ст.1214 Цивільного кодексу України чи главою 83 вцілому розміру відсотків за користусування чужими грошовими коштами в укладених між Сторонами Договорах чи законодавстві, суд зазначає про наявність прогалини в їх регулюванні (прогалини в праві).

Також суд зазначає, що існують норми, безпосередньо в Цивільному кодексу України, які регулюють подібні за змістом відносини.

Для цього слід обгрунтувати подібність за змістом відносин та вказати яка саме норма існує, що регулює такі подібні за змістом відносини.

Щодо подібності за змістом відносин суд зазначає наступне. Так, відносини з безпідставного збереження грошей та відносин позики є подібними за змістом, тобто не тотожніми, а а лише схожими за певною кількістю істотних ознак (з огляду на приписи ст.8 Цивілдьного кодексу України, про що зазначено і у Постанові Вищого господарського суду України від 143.03.2012р. у справі №5015/5566/11). Наведене підтверджується тим, що і у відносинах з безпідставного збереження грошей та відносинах позики існує особа, в якої наявне майно іншої особи та існує обов'язок щодо повернення такого; крім того, що найважливіше, як за порушення зобо'язання за збереження майна без достатньої правової підстави, так і за порушення зобов'язання з відносин позики, у випадку невстановлення розміру відсотків за таке порушення (неповерненя) договором, застосовується розмір відсотків, встановлений законом; крім того, в нашому випадку щодо відносин, які виникли із збереження майна без достатньої правової підстави, майном є грошові кошти, що є тотожнім із зобов'язань з договору позики. З врахуванням вищенаведеного, предмету позову, враховуючи також тотожність відносин, суд приходить до висновку про подібність в данному випадку відносин, що виникли із збереження майна без достатньої правової підстави та відносин із договору позики.

Крім того суд зазначає, що існує правова норма, яка регулює подібні за змістом відносини, а саме частина перша ст.1048 Цивільного кодексу України (регулює відносини договору позики), відповідно до якої, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Крім того суд зазначає, що застосування аналогії закону в данному випадку не суперечить суті відносин, що виникають із збереження майна без достатньої правової підстави та із відносин позики, оскільки, як зазначено вище, дані відносини є подібними (тотожніми за певною кількістю ознак) та за порушення зобов'язань в обидвох випадках стягуються відсотки, які, у випадку невизначеності в договорі, визначаються законом.

Щодо доводів Відповідача про те, що для виникнення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави необхідною умовою є відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи суд зазначає, що в частині 1 ст.1212 Цивільного кодексу України міститься норма, яка вказує, що особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала, що і мало місце між Сторонами після підписання додаткового договору до договору підряду від 23.02.2009р.

Щодо розміру відостків, які стягуються, в тому числі порядку та підставності розрахунку таких, в тому числоі дати виникнення зобов'язань з повіернення майна, збереженого без достатньої правової підстави, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище та встановлено рішенням суду, зобов'язання сторін за договором підряду припинилися 23.02.2009, а відтак починаючи з 24.02.2009 у ЗАТ "Проектно-будівельне об'єднання "Львівміськбуд" виникло зобов'язання щодо повернення Позивачу безпідставно набутого (збереженого) майна -грошової суми у розмірі 997 232,80 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків від 25.02.2009р. (встановлено судовим рішення касаційної інстанції та рішенням суду від 03.03.2010р. у справі №3/9, та, в силу вимог ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, не потр

Суд зазначає, що згідно доводів Позивача, у Відповідача виникли зобов'язання щодо повернення грошової суми у розмірі 997232,80 грн. з 01.06.2008р. (після 31.05.2008р.), проте, станом на 31.05.2008р. зобов'язання Сторін за договором підряду не припинились, а таке припинення, як зазначено вище, мало місце 23.02.2009р. шляхом укладення додаткового договору, яким приведено договірну ціну у відповідність з фактичною вартістю робіт, виконаних підрядником та переданих замовнику.

Проте, в розрахунку ціни позову Позивач (а.с.156) проводить такий розрахунок фактично з 01.06.2009р. (за 14 днів періоду з 01.06.2008р. по 14.06.2009р.) по 29.09.2010р.

Отже, при перевірці правильності проведенного розрахунку суд враховує дату початку проведення такого 01.06.2009р.

При цьому суд зазначає, що відповідно до матеріалів справи, зобов'язання щодо сплати 989572,40грн. припинено між Сторонами 29.09.2010р. шляхом зарахування зустрічних позовних вимог, з чим погодились представники Сторін та що підтверджується Договором про зарахування зустрічних однорідних вимог та припинення зобов'язань від 29.09.2010р.; проте, зобов'язання щодо сплати 7660,40грн. (997232,80-989572,40) було припинено 21.04.2010р. (грошові кошти перераховано Позивачу в межах виконавчого провадження).

В розрахунку до ціни позову (а.с.156) Позивач зазначає кінцеву дату проведення розрахунку 29.09.2010р., та розрахунок провидить виходячи з суми заборгованості, що сплачена 29.09.2010р.

З врахуванням вищенаведеного при перевіорці правильності проведення розрахунку суд зазначає, що Позивачем вірно зазначено суму боргу в розмірі 989572,40грн., яка існувала за цей період; проте, 29.09.2010р. (день зарахування зустрічних однорідних вимог) не може враховуватись при розрахунку ціни позову, оскільки 29.09.2010р. зобов'язання в розмірі 989572,40грн. було припинено, а відтак, роозрахунок повинен бути проведений виключно за період по 28.09.2010р. включно, - та, відповідно, період заборгованості з 10.08.2010р. по 29.09.2010р. (28.09.2010р. включно) становитиме 50 календарних днів (рядок 7-й розрахунку, а.с.156).

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведенного розрахунку, беручи до уваги факти, встановлені рішеннями судів між тими ж сторонами, які набрали законної сили (ч.2 ст.35 ГПК України), враховуючи охоплення правових відносин, до яких застосовується аналогія, предметом цивільно-правового регулювання, наявність прогалин в їх регулюванні, існування правової норми, що регулює подібні за змістом відносини, та подібність відносин, несуперечність застосування аналогії закону суті відносин, а відтак, враховуючи наявність правових підстав до застосування аналогії закону, суд приходить до висновку, що вимоги Позивача щодо стягнення з Відповідача 131267,46грн. відсотків за користусування чужими грошовими коштами підлягають до задоволення в розмірі 131057,34грн., в стягненні 210,12грн. відсотків, розрахованих за 29.09.2010р., слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. 4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

07.06.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням перебування судді на лікарняному, 18.06.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та з врахуванням при обчисленні витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, первісної ціни позову.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п. 4 ч. 3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-5, 4-7, 33, 34, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. У позові відмовити частково.

2. Стягнути з закритого акціонерного товариства «Проектно-будівельне об'єднання «Львівміськбуд»(79035, м.Львів, вул.Зелена, 238, ідентифікаційний код 01273906) на користь дочірнього підприємства «Інтергал-Буд» товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Інтергал»(79017, м.Львів, вул.Водогінна, 2, ідентифікаційний код 32568603) 131057,34грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами, 1310,57грн. державного мита, 87,32грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.