Рішення № 27439275, 26.07.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.12 Справа№ 5015/2226/12

за позовом спільного українсько-польського підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»

до відповідача публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»

про визнання недійсним пункту 6.2 Договору №600/03.3-163 від 28.08.2008р. невідновлювальної кредитної лінії (третейської угоди, викладеної у формі третейського застереження)

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Полюхович Х.М.

Представники:

від позивача: Манівська Л.Р., довіреність в матералах справи;

від відповідача: Пенкальський Р.Ю., довіреність в матеріалах справи

Суть спору:

Спільне українсько-польське підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс «Кінотеатр «Дніпро»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»з позовом про визнання недійсним пункту 6.2 Договору №600/03.3-163 від 28.08.2008р. невідновлювальної кредитної лінії (третейської угоди, викладеної у формі третейського застереження).

Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 07.06.2012р. порушено провадження у справі та розгляд справи призначено у судовому засіданні на 11год. 45хв. 19.06.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 26.06.2012р. та 16.07.2012р. В судових засіданнях 19.06.2012р., 24.07.2012р. та 26.07.2012р. оголошувались перерви.

За клопотанням представника Відповідача в судовому засіданні 27.07.2012р. здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

Протягом розгляду справи представникам Сторін оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 гсоподарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалі господарського суду Львівської області, яка скерована Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції гсоподарського суду Львівської облатсі, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень, та наявні в матеріалах справи повідомлення представників про оголошення ухвал), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Також, ухвалами господарського суду Львівської області по даній справі від 26.06.2012р. та 16.07.2012р. в порядку ст.38 ГПК України зобов'язувалось постійно діючий Третейський суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м.Київ, вул..М.Раскової, 15 (далі -Третейський суд), надати суду (з посиланням на номер справи у супровідному листі) належним чином завірену копію регламенту суду в редакціях станом на 28.08.2008р. та станом на дату отримання цієї ухвали.

Відповідно до листа Третейського суду №2630 від 24.07.2012р., взаємодія Третейського суду з державним господарським судом передбачена лише з питань, що прямо вказані у статтях 122-3, 122-9 ПІК : за запитом державного суду третейський суд повинен надати державному суду третейську справу; Третейський суд при АУБ не приймає, та не змінює Регламент третейського суду, судді третейського суду використовують у роботі тільки діючий Регламент суду, який розміщений на сайті третейського суду http://tretsiid.aub.org.ua/. Джерело розміщення Регламенту Третейського суду підтвердив у судовому засіданні представник Відповідача, зазначивши вказану вище адресу сайту та не заперечила представник Позивача.

Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю.

Протягом розгляду справи представником Позивача подано наступні документи: довіреність на право здійснення представництва; заперечення на клопотання Відповідача щодо підсудності справи господарському суду м.Києва; додаткові обгрунтування до позовної заяви; заперечення на заяву Відповідача про застосування строку позовної давності.

Представник Відповадача в судове засідання з'явився, проти позову усно заперечив; відзиву на позовну заяву не подав.

Протягом розгляду справи представником Відповідача подано суду наступні документи: копію довіреності на право здійснення представництва; копію ухвали господарського суду м.Києва від 06.06.2012р. у справі №5015-42/5955-2012; копію листа постійно діючого третейського суду при асоціації українських банків №2630 від 24.07.2012р.; клопотання про передачу справи до господарського суду м.Києва з додатками згідно опису (розгляд клопотання відкладався у зв'язку з необхідність подання додаткових документів на підтвердження доводів Сторін, - Відповідачем подано копію листа про закриття Філії, Позивачем -письмові заперечення); копію повідомлення про закриття відокремленого підрозділу; заяву про застосування строку позовної давності; письмові доводи на витягу з судового рішення, підписані представником; також, протягом розгляду справи на ім'я голови господарського суду Львівської області надійшла скарга на дії судді (в судовому засіданні представник Відповідача наголосив на необхідність незатягування розгляду даної справи та вирішення судом клопотання Відповідача).

Щодо клопотання про скерування справи до господарського суду м.Києва суд зазначає наступне.

Так, у клопотанні Відповідач просить суд винести ухвалу, якою передати справу згідно ч.2 ст.15 ГПК України до належного суду за місцезнаходженням Відповідача, - в господарський суд м.Києва.

Доводи клопотання представник Відповідача мотивує тим, що Позивач, подавши позовну заяву до господарського суду Львівської області, застосував ч.1 ст.15 ГПК України, - за місцем виконання договору, Відповідач ж наполягає на застосуванні ч.2 ст.15 ГПК України та вказує, що місцезнаходженням Відповідача є м.Київ.

До клопотання додано копію довідки серії АА №350778, копію виписки з ЄДР серії ААВ №540703 про включення Відповідача в ЄДРПОУ, та копію витягу з ЄДРПОУ серії АЗ №035205, відповідно до яких місцезнаходженням Відповідача є м.Київ. Крім того, представником Відповідача надано копію повідомлення Відповідача №04.7-03/62-1 від 04.01.2011р., адресованного державному реєстратору, відповідно до якого Відповідач повідомляє про закриття відокремленого підрозділу «Львівська філія ПАТ «Укрсоцбанк».

Представником Позивача подано заперечення на клопотання Відповідача щодо підсудності справи господарському суду м.Києва.

Відповідно до заперечень Позивача, згідно п.2.1 кредитного договору від 28.08.2008р. (спірного договору), кредитні кошти були надані Позивачу Львівською обласною філією АКБ «Укрсоцбанк». З врахуванням вищенаведеного та наводячи зміст ст.95 ЦК України та ч.4 ст.15 ГПК України, представник Відповідача зазначає про необхідність розгляду спору за місцезнаходженням філії.

Крім того, представник Позивача у позовній заяві та запереченнях, посилаючись на ч.1 ст.15 ГПК України зазначає, що спір повинен розглядатись у господарському суді Львівської області, оскільки Позивач є стороною, зобов'язаною за Договором вчинити певні дії.

Розглянувши клопотання, заслухавши доводи Сторін, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання з огляду на наступне.

Згідно прохальної частини позовної заяви Позивач просить визнати недійсним п.6.2 Договору №600/03.3-163 від 28.08.2008р. невідновлювальної кредитної лінії.

Відповідно, предметом даного спору є визнання недійсним частини договору.

Суд не погоджується з позицією представника Відповідача про застосування до визначення територіальної підсутності ч.2 ст.15 ГПК України, оскільки, відповідно до даної норми законодавства, справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. При цьому суд зазначає, що даний спір не є спором, що виник при виконанні господарського договору чи з інших підстав, та господарський договір не є актом в розумінні ч.2 ст.15 ГПК України.

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст.15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Відповідно до п.1.1 укладеного між Сторонами договору №600/03.3-163 від 28.08.2008р. невідновлювальної кредитної лінії (далі - Договір), Кредитор (Відповадач) зобов'язуєтья надати Позивачльнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (Кредит). З врахуванням вищенаведеного, в тому числі п.3.1 та інших пунктів Договору, суд зазначає, що зобов'язаною стороною за Договором є Відповідач, оскільки такий зобов'язаний надати Позивачу кредит. При цьому суд зазначає, що станом на час розгляду спору Відповідач частково виконав свої зобов'язання за Договором.

Поряд з цим суд зазначає, що відповідно до п.п.1.1, 1.1.1, 1.1.2, 2.4, 2.5, 3.3 (3.3.1-3.3.17), Позивач за Договором зобов'язаний повернути Відповідачу Кредит, сплатити проценти та комісії. Згідно доводів представників Сторін, станом на час розгляду спору Позивачем зобов'язання за Договором не виконано.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що сторонами, зобов'язаними за Договором здійснити певні діїЮ є як Позивач, так і Відповідач. При чому, станом на час подання позову та розгляду спору по суті невиконані обов'язки за Договором існують у Позивача.

При цьому суд також зазначає, і аналогічна позиція викладена у абзаці першому п.20.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», що згідно з частиною першою статті 15 ГПК справи зі спорів, зокрема, про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо; при цьому стороною, зобов'язаною здійснити певні дії, може бути будь-яка із сторін, у якої з огляду на умови договору та з урахуванням фактичних обставин справи відповідний обов'язок існує на момент подання позову.

Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у абзаці 3 п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/350 від 26.03.2002р., що якщо договором, який є предметом спору, передбачено відповідні обов'язки обох сторін, то територіальна підсудність у таких випадках має визначатися згідно з частиною третьою статті 15 ГПК, і розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі того, що Позивач є зобов'язаною стороною за договором щодо вчинення певних дій, беручи до уваги також те, що станом на час подання позову відповідні, визначені Договором, обов'язки у Позивача існували, враховуючи також те, що місцезнаходженням Позивача є м.Львів, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання та скерування справи до господарського суду м.Києва.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі ст.75 ГПК України, беручи до уваги ненадання Відповідачем відзиву на позовну заяву, проте, наведення доводів щодо заперечень, подання необхідних для вирішення спору матеріалів, суд приходить до висновку про достатність матеріалів справи для вирішення спору та можливість розгляду спору по суті.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

28.08.2008 року між АКБ Соціального розвитку «Укрсоцбанк»(правонаступником якого є Відповідач) та Позивачем укладено договір №600/03.3-163 невідновлювальної кредитної лінії (далі -Договір), відповідно до розділу 1 якого, Позивач у справі отримав кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості, що становить 2300000,00 доларів США зі строком кредитування до 27.08.2018р.

Згідно п.п.1.3 п.2 Договору, Відповідач надає Позивачу кредит на рефінансування заборгованості перед ЛФ ВАТ «ВТБ Банк»за кредитною угодою №6005К85 від 22.1 та фінансування витрат по ремонту і реконструкції приміщень, що належать Позичальнику (Позивачу).

Відповідно до п.1.4 Договору, в якості забезпечення виконання Позичальником (Позивачем) своїх зобов'язань перед Кредитором (Відповідачем) щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, можливої неустойки (пені, штрафу), а також інших витрат щодо задоволення вимог Кредитора за Договором, Кредитор укладає з Позичальником Іпотечний договір, за умовами якого Позичальник передає нерухоме майно, описане у п.п.1.4.1-1.4.3 Договору, вартість якого сторони за Договором оцінили у 3714633,59 долари США (п.п.1.4.4 Договору).

29.08.2008 року між Сторонами в забезпечення виконання зобов'язань, передбачених Договором (кредитним договором №600/03.3-163 від 28.08.2008р.), укладено договір іпотеки (Іпотечний договір), про що зазначено у п.1.1 Іпотечного договору), відповідно до якого, Позивач (Іпотекодавець) передає в іпотеку Відповідачу (Іпотекодержателю) нежитлові приміщення №29 загальною площею 623,1м2 (площа збільшилась з 584 м2 у зв'язку із проведенням реконструкції на підставі дозволу, наданого розпорядженням Галицької райадміністрації Львівської міської ради №68 від 05.02.04), що знаходяться за адресою: м. Львів, пр. Свободи, 5; нежитлові приміщення загальною площею 128,2м2, позначених в технічній документації цифрами: від «59-1»по «59-7»включно, розташованих у будинку №1/3 на проспекті Свободи; квартиру №6-а (шість «а») в будинку №3 на проспекті свободи у м. Львові, загальною площею 48,9 м2 (дал -Нерухоме майно).

Згідно п.6.2. Договору (Кредитного договору), у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем В.М. Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15.

Таким чином, як у Договорі (Кредитному договорі), так і у Іпотечному договорі, Нерухоме майно є об'єктом, на який Відповідач, у випадку неналежного виконання своїх грошових зобов'язань та зобов'язань з повернення тіла кредиту Позичальником (Позивачем), вправі звернути стягнення.

Суд зазначає, що стягнення на заставлене майно звертається у випадку, якщо грошових коштів є недостатньо для погашення заборгованості. Крім того, у випадку невиконання Позивачем грошового зобов'язання, суть порушення якого полягає у недостатності у Позивача грошових коштів, єдиним засобом Відповідача відновити своє порушене право, в данному випадку, є звернення стягнення на Нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про третейські суди», юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Згідно п.7 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна.

З огляду на наведене, відповідно до п.7 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди», беручи до уваги ту обставину, що забезпечення виконання Кредитного договору у вигляді заставленного нерухомого майна, передбачене як одна з умов його виконання, третейський суд не може розглядати будь-яких спорів, які виникають у зв'язку з виконанням Договору №600/03.3-163 від 28.08.08 невідновлювальної кредитної лінії.

При цьому суд зазначає, що Кредитний договір укладено між Сторонами 28.08.2008р., а ст.6 Закону України «Про третейські суди»доповнено пунктом 7 згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів»від 05.03.2009р.

Проте, відповідно до п.2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів»від 05.03.2009р. зазначено, що не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності цим Законом і не виконані на день набрання чинності цим Законом, у справах, які відповідно до цього Закону не підвідомчі третейським судам.

Поряд з цим суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців сьомого, одинадцятого статті 2, статті 3, пункту 9 статті 4 та розділу VIII "Третейське самоврядування" Закону України "Про третейські суди" (справа про завдання третейського суду) визнано, що відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 ЦПК України, стаття 12 ГПК України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди"), оскільки, гарантуючи право на судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захистити свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55 Конституції України). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Крім того, договір сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (стаття 17 ЦПК України) не є відмовою від права на звернення до суду за захистом. Наведена позиція викладена в абзаці 5 частини другої постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року N 2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції".

Проте, поряд з цим суд зазначає, що укладена між Сторонами третейська угода у формі третейського застереження суперечить вимогам закону з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про третейські суди»(в редакції, чинній на час укладення спірного Договору та на час вирішення судом справи по суті), спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Згідно ч.2 ст.12 Закону України «Про третейські суди»(в редакції, чинній на час укладення спірного Договору та на час вирішення судом справи по суті), якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди.

Відповідно до Договору, в тому числі п.6.2, відсутні будь-які відомості, та Сторонами не вказано про наявність таких, щодо відсутності необхідності наявності регламенту Третейського суду як невід'ємної частини третейської угоди.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Регламент Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків повинен бути невід'ємною частиною третейської угоди, яка в даному випадку укладена у вигляді третейського застереження в кредитному договорі.

Проте, такої невід'ємної частини укладений між Сторонами Договір не містить, що суперечить правилам, встановлених ч.2 ст.12 Закону України "Про третейські суди".

Згідно ч.7 ст.12 Закону України «Про третейські суди», у разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відтак, положення третейської угоди, зазначеної у Договорі №600/03.3-163 від 28.08.2008р. невідновлювальної кредитної лінії, суперечать Закону України «Про третейські суди», а отже вказаний пункт підлягає визнанню недійсним.

Крім того, ще однією самостійною підставою для визнання третейської угоди недійсною є її суперечність вимогам закону з огляду на нищезазначене.

Так, відповідно до ст.12 Закону України «Про третейські суди»третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди; якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди; за будь-яких обставин у разі суперечності третейської угоди регламенту третейського суду застосовуються положення регламенту.

Формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду (ст. 17 Закону України «Про третейські суди»).

Згідно зі ст.17 Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків формування складу третейського суду в постійному діючому Третейському суді здійснюється в порядку, встановленому цим Регламентом; якщо інше не передбачене третейською угодою, справа розглядається одним суддею; якщо спір підлягає розгляду суддею одноособово, не пізніше 5 днів з моменту реєстрації позовної заяви Голова третейського суду або заступник повинен призначити суддю.

Отже, Регламентом Третейського суду призначення судді, який буде розглядати позов, покладено на голову зазначеного суду або на його заступника.

Відповідно до п.6.2 Договору (Кредитного договору), у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, Сторони, керуючись ст. 5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному у даному пункті. І тільки у випадку, якщо спір не не може бути розглянутий вищевказаними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Третейського суду.

Враховуючи викладене, визначення конкретних суддів, які будуть розглядати спір між сторонами третейської угоди, суперечить регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків та закону України «Про третейські суди».

Крім того, відповідно до ст.12 Закону України «Про третейські суди», третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. Законом ж не передбачено можливість посилання у третейській угоді на розгляд справи конкретним суддею за умови зазначення протилежного в Регламенті.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відтак, положення третейської угоди, зазначеної у Договорі №600/03.3-163 від 28.08.2008р. невідновлювальної кредитної лінії, суперечать Закону України «Про третейські суди», а отже вказаний пункт підлягає визнанню недійсним.

Також суд зазначає, що відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ст.6, ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.6 ст.3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо.

Відповідно до ч. 2 ст.10 Закону України "Про третейські суди", положення про постійно діючий суд повинно містити відомості про його найменування, місцезнаходження, відомості про засновника третейського суду, склад, компетенцію та порядок створення органів самоврядування третейських суддів, порядок обрання голови третейського суду, підстави та порядок припинення діяльності третейського суду.

Разом з цим, як встановлено судом та не заперечується представниками Сторін, Положення та Регламент вказаного третейського суду не були надані Позивачу для ознайомлення, а згідно доводів Сторін (доводи Позивача не заперечені представником Відповідача), зазначений у п.6.2 Договору Третейський суд, створений Асоціацією українських банків, безпосереднім членом якої є Відповідач, а керівник Відповідача - Тимонькін Борис Владиславович є заступником голови Ради Асоціації українських банків, яка безпосередньо затверджує склад третейського суду при Асоціації українських банків.

Зважаючи на те, що Позивач не мав рівних можливостей з Відповідачем на вплив при формуванні суддівського корпусу цього суду, Сторони у третейській угоді вибрали персональний склад суду з числа, раніше затверджених, в тому числі, представником Відповідача суддів, то умови на яких Позивача змушений був укласти вищезазначений Договір, зокрема, п. 6.2., також не відповідають принципам цивільного законодавства України, передбачених в п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного України, а саме справедливості, розумності та добросовісності, а отже, суперечать Закону.

Відповідно до ч. 1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відтак, положення третейської угоди, зазначеної у Договорі №600/03.3-163 від 28.08.2008р. невідновлювальної кредитної лінії, суперечать Закону України «Про третейські суди», а отже вказаний пункт підлягає визнанню недійсним.

Щодо заяви Відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Заява Відповідача мотивована тим, що позовну заяву Позивачем подано зі спливом 3-річного строку позовної давнсті, оскільки Договір укладено 28.08.2008р., а позовну заяву подано 05.06.2012р., а відтак, в силу вимог ст.261 ЦК України, сплив строк позовної дасності, та, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, на думку Відповідача, наявні підстави для відмови в задоволенні позову з огляду на заяву Відповідача.

Згідно заперечень Позивача на заяву Відповідача, відсутні підстави для застосування строку позовної давності до недійсного правочину.

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Тобто недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб жодних прав та обов'язків, згідно такого правочину не виникають жодні інтереси в сторін чи інших осіб.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що оскільки внаслідок вчинення недійсного правочину в сторони такого правочину не виникло жодних прав чи інтересів, то позовна давність до вимоги про визнання недійсним такого правочину не застосовується, а відтак в суда відсутні правові підстави для її застосування та, відповідно, до відмови в задоволенні позову.

Наведена позиція відображена також у п.3.3 Роз'ясненнях Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" від 12.03.1999, № 02-5/111 із змінами від 10 грудня 2004 року, відповідно до яких, недійсні угоди, як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються.

Щодо доводів Відповідача про те, що відсутні правові підстави для задоволення позову з огляду на те, що Позивач всупереч вимогам ч.2 ст.188 Господарського кодексу України не звертався до Відповідача, що свідчить про згоду Позивача з умовами Договору суд зазначає наступне.

Стаття 188 ГК України регулює порядок зміни та розірвання господарських договорів. Визнання ж договору чи окремої його частини недійсним не є ні розірванням, ні зміною Договору, а є правовою оцінкою змісту договору, а тому наявність чи відсутність згоди сторони, вираженої укладенням договору, не може заперечувати чи підтверджувати дійсність чи недійсність договору.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі встановлені судом самостійні факти, які віказують на те, що положення п.6.2 Договору суперечать актам законодавства, суд приходить до висновку про недійсність п.6 2 Договору, а відтак, про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

26.07.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 27.07.2012року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-7, 33, 34, 43, 49, 75, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсним п. 6.2. Договору невідновлювальної кредитної лінії №600/03.3-163, укладеного 28 серпня 2008 року між Акціонерним комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та Спільним українсько-польським підприємством товариством з обмеженою відповідальністю «Мистецький кіноконцертний комплекс - кінотеатр «Дніпро».

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»(03150, м.Київ, вул..Ковпака, 29, ідентифікаційний код 00039019) на користь Позивача спеціального фонду Державного бюджету України 1073грн. судового збору.

Наказ видати відповідно до вимог ст.ст.115-116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку протягом 10-ти днів після виготовлення та підписання.

Суддя Фартушок Т.Б.