Рішення № 27408996, 05.11.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-59/13094-2012 05.11.12

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

До Фізико-технологічного інституту металів та сплавів

Національної академії наук України

Про стягнення 605 350,33 грн.

Суддя Картавцева Ю.В.

Представники:

від позивача Півень Д.О. -представник (дов. № 93/2012/02/13-20 від 13.02.2012 р.)від відповідача Онищук В.А. -представник (дов. № 43 від 24.01.2012 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України з вимогами про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію в гарячій воді в розмірі 605 350,33 грн. (576 025,03 грн. - основний борг, 431,21 грн. - інфляційна складова боргу, 5 965,11 грн. - 3% річних, 22 928,98 грн. -пеня).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати теплової енергії в гарячій воді відповідно до договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3010207 від 01.06.2001 р.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 26.09.2012 р. порушено провадження у справі №5011-59/13094-2012 та призначено справу до розгляду на 08.10.2012 р.

В судовому засіданні 08.10.2012 р. оголошено перерву до 05.11.2012 р.

В судовому засіданні 05.11.2012 р. представник відповідача надав суду заяву про зменшення розміру штрафних санкцій, припинення провадження у справі в частині стягнення 120 000,00 грн. основного боргу та розстрочку виконання рішення по даній справі.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 05.11.2012 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2001 р. між позивачем та відповідачем укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3010207, відповідно до умов якого позивач (Постачальник) зобов'язується виробити та поставити теплову енергію, а відповідач (Споживач) зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в договорі.

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. Договору позивач зобов'язаний постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року в кількості та обсягах згідно з Додатком 1 до Договору, тоді, як відповідач зобов'язаний дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до п. 2 Додатку 4 до Договору відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту облікову картку (табуляграму) фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ).

Згідно п. 3 Додатку 4 до Договору, відповідач не пізніше 25 числа поточного місяця здійснює оплату вартості заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця.

Відповідно до пояснень позивача, ним належним чином виконувалися зобов'язання за Договором, тоді як відповідач свої зобов'язання за Договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.01.2012 р. по 01.07.2012 р. виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.07.2012 р. становить 576 025,03 грн., що підтверджується відомостями обліку споживання теплової енергії, обліковими картками (табуляграмами) та довідкою про надходження коштів за спожиту відповідачем теплову енергію, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 576 025,03 грн. -основного боргу, 431,21 грн. -інфляційних втрат, 5 965,11 грн. -3-х відсотків річних, 22 928,98 грн. -пені, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 3010207 від 01.06.2002 р. про постачання теплової енергії у гарячій воді.

Представник відповідача не заперечував проти стягнення заборгованості з урахуванням сплаченого боргу, та вказуючи на те, що підприємство відповідача є державною установою та, у зв'язку з відсутністю фінансування, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій та розстрочити виконання рішення.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, але підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) ( ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Під час судового розгляду справи судом було встановлено, що свої зобов'язання щодо оплати коштів за надану теплову енергію у гарячій воді відповідач -Фізико-технологічний інститут металів та сплавів Національної академії наук України у встановлений Договором строк виконав не в повному обсязі.

Так, відповідно до довідки про надходження коштів за спожиту від АК "Київенерго" теплоенергію, станом на 01.07.2012 р. у відповідача виникла заборгованість за надані позивачем послуги в розмірі 576 025,03 грн.

Однак, відповідно до платіжного доручення № 889 від 02.11.2012 р., відповідач в листопаді 2012 р. сплатив позивачу кошти в рахунок погашення заборгованості за спожиту теплову енергію в сумі 120000,00 грн.

Таким чином, станом на день розгляду справи, 05.11.2012 р., заборгованість відповідача за надану теплову енергію у гарячій воді за період з 01.01.2012 р. по 01.07.2012 р. становить 456 025,03 грн.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р., припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.

Таким чином, оскільки відповідачем сплачено частково суму заборгованості в розмірі 120 000,00 грн. в процесі розгляду даної справи, та відсутністю в цій частині позовних вимог предмету спору, суд припиняє провадження у справі № 5011-59/13094-2012 в частині стягнення з відповідача частини основної заборгованості в розмірі 120 000,00 грн.

Таким чином, станом на день розгляду справи сума основної заборгованості що підлягає до стягнення становить 456 025,03 грн.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також вимоги ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 456 025,03 грн. підлягають задоволенню.

Крім основного боргу, позивач також просить суд також стягнути з відповідача 431,21 грн. -інфляційних втрат, 5 965,11 грн. -3-х відсотків річних, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 3010207 від 01.06.2001 р. про постачання теплової енергії у гарячій воді.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Згідно з розрахунком позивача розмір збитків від інфляції становить -431,21 грн., 3% річних -5 965,11 грн.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений. - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р ''Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр"та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Враховуючи наведене, вірним є період нарахування інфляційних збитків за період з лютого 2012 р. до червня 2012 р. без виключення місяців, у яких індекс інфляції менший одиниці.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов'язані із встановленням рівня інфляції травні -червні 2012 р. на рівні менше одиниці (дефляції).

У зв'язку з вищенаведеним, судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого відсутні матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних з простроченої суми, суд вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача -5 965,11 грн. -3% річних, підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача 22 928,98 грн. пені. В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилається на те, що Пунктом 4.5 додатку 4 до договору № 3010207 від 01.06.2001 р. про постачання теплової енергії у гарячій воді передбачено, що за несвоєчасне виконання його умов передбачено пеню, яка нараховується на суму боргу на початок місяця, у розмірі 0,5 % за кожний день до моменту його повного погашення, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Відповідно до статі 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996 р. із змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Відповідач звернувся з письмовим клопотанням про зменшення розміру пені, оскільки, сума основного боргу сплачена частково, а також в зв'язку з тяжким матеріальним становищем відповідача.

Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкції. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У відповідності до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи цей припис, слід враховувати вказівку, що міститься в п. 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань". Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Виходячи із зазначеного вище, суд дійшов висновку про можливість задоволення клопотання відповідача, оскільки відповідачем визнано суму основного боргу і частково його погашено, надано письмові докази того, що відповідач не є прибутковою організацією.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, керуючись ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до 11 464,49 грн. (50 % від заявленої позивачем суми пені).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд, всебічно і ґрунтовно дослідивши всі обставини справи з врахуванням наданих доказів прийшов до висновку, що позов Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" підлягає задоволенню частково.

Стосовно клопотання представника відповідача про розстрочку виконання рішення, то суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно із статтею 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Оскільки згадана стаття не обмежує відповідне право господарського суду певним строком, воно може бути реалізоване у будь-який час набрання рішенням законної сили до його фактичного повного виконання.

Застосовуючи заходи, передбачені статтею 121 ГПК України, господарські суди повинні мати на увазі таке.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Розстрочка означає виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що значна заборгованість відповідача у справі, те, що відповідач не є прибутковою організацією, є державною організацією та фінансується з державного бюджету, призводить до утруднення виконання рішення суду, а тому, враховуючи інтереси обох сторін у справі, з огляду на обов'язковість виконання рішення суду, приходить до висновку, що стягнення суми боргу необхідно розстрочити шляхом стягнення суми боргу шістьма рівними платежами щомісячно.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82-85, 121 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізико-технологічного інституту металів та сплавів Національної академії наук України (03142, м. Київ, вул. Вернадського, 34/1, ідентифікаційний код 05417153) на користь Публічного акціонерного товариства "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. Івана Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, поточний рахунок № 26000306201 у ГУ по м. Києву та Київській обл. ВАТ "Ощадбанк", МФО 322669) 456 025 (чотириста п'ятсот шість тисяч двадцять п'ять) грн. 03 коп. - основного боргу за спожиту теплову енергію, 5 965 (п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят п'ять) грн. 11 коп. - 3% річних, 11 464 (одинадцять тисяч чотириста шістдесят чотири) грн. 49 коп. - пеня, 11 869 (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят дев'ять) грн. 09 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Провадження в частині стягнення 120 000,00 грн. основного боргу припинити.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців рівними частками, а саме:

до 05.12.2012 р. -80 887,28 грн.;

до 05.01.2013 р. -80 887,28 грн.;

до 05.02.2013 р. - 80 887,28 грн.;

до 05.03.2013 р. -80 887,28 грн.;

до 05.04.2013 р. -80 887,28 грн.;

до 05.05.2013 р. -80 887,32 грн.

6. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

7. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання

повного рішення: 12.11.2012 р.

Суддя Ю.В. Картавцева