Постанова № 27391760, 05.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2012 р. Справа № 2а-1870/479/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

представника позивача Ємельяненка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Сумах Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. по справі № 2а-1870/479/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумбуд"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішеннь,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство «Сумбуд» (надалі за текстом - ПАТ «Сумбуд», позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми (надалі за текстом - ДПІ у м. Суми, відповідач), в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Суми від 25.06.2011 року № 0000692305/0/51093 про збільшення суми грошового зобов'язання відкритому акціонерному товариству "Сумбуд" за платежем з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 92675,04 грн. та № 0000682305/0/51091 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 89813,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. зазначений позов задоволено. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 25.06.2011 року № 0000692305/0/51093 про збільшення суми грошового зобов'язання відкритому акціонерному товариству "Сумбуд" за платежем з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 92675,04 грн. та № 0000682305/0/51091 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 89813,00 грн.

Відповідач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: пп.7.8.2 п.7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 288.5.1 п. 288.5 ст.288 Податкового кодексу України , просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ у м. Суми 25.06.2011 року винесені податкове повідомлення-рішення № 0000692305/0/51093 про донарахування 92 674, 04 грн. розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності всього на суму 92674,04 грн., та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 грн., а всього 92 675, 04 грн. та податкове повідомленням-рішенням №0000682305/0/51091 про порушення підприємством пп.7.8.2. п.7.8 ст.7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" з урахуванням вимог ст.30 Закону України „Про акціонерні товариства" , в частині несплати авансового внеску з податку на прибуток в сумі 71 850,00 грн., за півріччя 2010 року, нарахованого на суму дивідендів, призначених для виплати за 2009 рік. ( а.с. 21,22).

Підставою для прийняття зазначених рішень стали викладені в акті перевірки №4177/235/14017843/52 від 10.06.2011р. (а.с. 28-48) порушення, а саме сплата позивачем орендної плати за земельні ділянки у розмірі, меншому, ніж визначено п.п. 288.5.1 п.288.5 ст.288 Податкового кодексу України, та не внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток із суми дивідендів, котрі мали бути нараховані і виплачені до 01.07.2010 року грошовими коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році або нерозподіленого прибутку.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток та орендної плати за земельні ділянки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині визначення позивачу грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 71 850,00 грн. внаслідок несплати суми дивідендів за 2009 рік, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про господарські товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

За приписами "Положення про порядок отримання інвесторами доходів від володіння корпоративними правами в акціонерних товариствах", що затверджене Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 25.12.2001р. №386, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.04.2002р. №370/6658, яке діяло на час виникнення спору, затвердження порядку розподілу прибутку, строку і порядку виплати частини прибутку (дивідендів), питання про затвердження розміру дивідендів належить до виключної компетенції вищого органу акціонерного товариства.

Положеннями ч. 1 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, дивіденд визначено як частину чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів, які товариство виплачує виключно грошовими коштами. Водночас, суд звертає увагу, що за змістом ч. 2 та ч. 3 ст. 30 Закону України "Про акціонерні товариства" виплаті дивідендів має передувати рішення про їх виплату, прийняте уповноваженим органом товариства.

Відповідно до п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Згідно з п.п. 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів. Обов'язок із нарахування та сплати авансового внеску з цього податку за визначеною пунктом 10.1 статті 10 цього Закону ставкою покладається на будь-якого емітента корпоративних прав, що є резидентом, незалежно від того, чи такий емітент або отримувач дивідендів є платником податку на прибуток або має пільги зі сплати податку на прибуток, надані цим Законом або іншими законодавчими актами, чи у вигляді застосування ставки податку іншої, ніж встановлена пунктом 10.1 статті 10 цього Закону. При цьому, якщо будь-який платіж будь-якою особою називається дивідендом, то такий платіж оподатковується при такій виплаті згідно з нормами, визначеними у першому, другому та третьому абзацах цього підпункту, незалежно від того, чи є особа платником податку на прибуток, чи ні.

Таким чином, обов'язок емітента корпоративних прав з нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток виникає у випадку прийняття рішення загальних зборів акціонерів про виплату дивідендів акціонерам. Саме із такого рішення випливають в тому числі і податкові зобов'язання, які визначив контролюючий орган.

Рішенням Конституційного суду України від 30.11.2010 року № 22-рп/2010 " у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 14, 24, 64, пунктів 7 - 13 розділу VII "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" вказані норми визнані такими, що не відповідають Конституції.

Приписи вказаного рішення скасовують обов'язок нарахування і виплати дивідендів грошовими коштами у розмірі не менше 30% чистого прибутку та відповідно відповідальність за нездійснення авансового внеску з податку на прибуток з суми дивідендів за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування.

Як вбачається з акту перевірки №4177/235/14017843/52 від 10.06.2011р. та не заперечується представником позивача загальними зборами акціонерів ВАТ «Сумбуд» 20.04.2010 року прийняте рішення про затвердження річної фінансової звітності та про невиплату дивідендів за 2009 рік у зв'язку з погашенням збитків минулих років, заборгованістю по заробітній платі та відсутністю прибутку.

Враховуючи викладене, ПАТ «Сумбуд» не приймалося рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам, а тому у підприємства не виникло обов'язку щодо нарахування та сплати до бюджету відповідного авансового внеску з податку на прибуток.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості висновків відповідача про порушення позивачем пп. 7.8.2 п.7.8. ст.7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та нарахування авансового внеску з податку на прибуток.

При цьому колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості донарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку на суму 92674,04 грн., виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем укладено з Сумською міською радою 12 договорів оренди земельних ділянок, розташованих на території м.Суми в різних місцях. ( а.с.49-81). Земельні ділянки надавались позивачу в оренду під будівництво.

За 2011 рік позивач узгодив податкові зобов'язання по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності відповідно до договорів в розмірі 1% та 2% відсотка від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в залежності від цільового використання (землі громадського призначення, землі комерційного використання та ін.)

Порядок оподаткування землі в Україні, починаючи з 01 січня 2011 року, визначається розділом XIII «Плата за землю» Податкового кодексу України (далі по тексту ПКУ). Питання орендної плати за землю врегульовані статтею 288.

Відповідно до статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 36.3 статті 36 Податкового кодексу України податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків.

Податковим кодексом України встановлено загальнодержавні та місцеві податки і збори. Пунктом 8.2 статті 8 Податкового кодексу України передбачено, що до загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно зі ст. 9 ПКУ плату за землю віднесено до загальнодержавних податків і зборів.

Відповідно до п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Разом з тим, відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою:

- для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу;

- для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Відповідно до п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу визначено, що ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1% від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 та 278 цього Кодексу.

Зі змісту договорів оренди земельних ділянок, укладених позивачем з Сумською міською радою, вбачається, що на момент укладання договорів, нормативну грошову оцінку земельної ділянки було визначено.

Враховуючи викладене, мінімальний розмір орендної плати за використання земельної ділянки для платників податку становить 3% від нормативної грошової оцінки.

Згідно п. 286.2 статті 286 Податкового кодексу України визначено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року і подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 Податкового кодексу України, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Таким чином, в зв'язку із зміною розміру орендної плати за земельну ділянку згідно з п.п. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України та встановлення її розміру, який не може бути меншим трикратного розміру земельного податку, позивач мав самостійно розрахувати розмір орендних платежів на поточний рік з врахуванням вимог, встановлених чинним законодавством.

Колегія суддів зазначає, що повноваження щодо встановлення ставок загальнодержавних податків і зборів та інших обов'язкових елементів цих платежів, у відповідності до підпункту 12.1.3 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України, належить виключно Верховній Раді України.

Виходячи з положення ст. 92 Конституції України податки й збори, система оподаткування встановлюються виключно законами України.

До повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня (сільських, селищних та міських рад, в тому числі Сумської міської ради) не належить зміна розмірів ставок загальнодержавних податків і зборів, до яких належить, зокрема, орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності. До їх повноважень, відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, належить прийняття рішень про встановлення місцевих податків і зборів у порядку, визначеному Податковим кодексом.

Таким чином, доводи позивача щодо правомірності обчислення та сплати орендної плати за землю у розмірах, встановлених у договорах, укладених з Сумською міською радою та які є чинними, необґрунтовані.

Враховуючи викладене, позивач, як платник податків з оренди земельної ділянки, починаючи з 01.01.2011 р. неправомірно обчислював та сплачував орендну плату за землю у розмірі 1%-, 2% відсотків від нормативної грошової оцінки відповідно до договорів оренди.

Отже, колегія суддів погоджується з рішенням податкового органу про донарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку на суму 92674,04 грн.

За змістом п. 1 ч. 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Цивільним кодексом України, а тому позовні вимоги про скасування таких рішень є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції через порушення ним норм матеріального права, які призвели до ухвалення неправильного рішення, підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Суми -задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. по справі № 2а-1870/479/12 - в частині скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Суми від 25.06.2011 року № 0000692305/0/51093 про збільшення суми грошового зобов'язання з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в сумі 92675,04 грн. -скасувати.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Сумбуд» відмовити.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. по справі № 2а-1870/479/12 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.

Повний текст постанови виготовлений 12.11.2012 р.