Ухвала суду № 27389245, 04.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2012 р.Справа № 2а-16323/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. по справі № 2а-16323/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рост-2005"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "РОСТ 2005", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001610854 від 28.11.2011 року, № 0001620854 від 28.11.2011 року, № 0001630854 від 28.11.2011року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, слугував висновок податкового органу про реалізацію позивачем товару за ціною їх придбання замість ціни реалізації в торгівельній мережі (роздрібної), тобто за рівнем нижче звичайних цін. В свою чергу, дані висновки податкового органу є неправомірними, оскільки останнім при визначенні рівня звичайних цін було порушено вимоги пп. 1.20.2 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зокрема не виконано жодної з умов, передбачених цією нормою для визначення рівня звичайних цін. Також, нарахування контролюючим органом суми податку з доходів фізичних осіб є неправомірним, оскільки перевіряючими було неправомірно розцінено виплату підприємством дивідендів, як додаткове благо.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ 2005" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові № 0001610854 від 28.11.2011 року про збільшення грошового зобов'язання ТОВ "РОСТ 2005" за платежем податок на прибуток за основним платежем у розмірі 543857,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 135964,25 грн.

Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові № 0001620854 від 28.11.2011 року про збільшення грошового зобов'язання ТОВ "РОСТ 2005" за платежем податок на додану вартість за основним платежем у розмірі 434880,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 108720,00 грн..

Скасовано податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові № 0001630854 від 28.11.2011 року у частині збільшення грошового зобов'язання ТОВ "РОСТ 2005" за платежем податок на доходи фізичних осіб за основним платежем у розмірі 1953,80 грн. та застосування штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1,00 грн..

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "РОСТ 2005" судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 28, 23 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушенняпп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 р. (далі - Закон України № 334/94-ВР) та п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04.1997 року, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугували встановлені за наслідками перевірки висновки податкового органу про реалізацію позивачем продукції за цінами нижче звичайних, а саме, оскільки позивач продавав товари у роздріб за оголошеною ціною, то вона є ринковою та справедливою, а тому був зобов'язаний продавати такі товари за такою ж ціною й оптом. Крім того вказує, що оскільки засновникам виплачено дивідендів на 12750,00 грн. більше, то ці кошти не є безпідставно отриманими, а є додатковим благом, в зв'язку з чим, позивач зобов'язаний сплатити дану суму до бюджету, оскільки ця виплата проводилася в рамках виплати дивідендів.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рост-2005" зареєстровано як юридична особа, перебуває на податкову обліку у СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові.

Співробітниками СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "РОСТ 2005" з питань дотримання податкового законодавства за період: 01.01.2009 року по 18.10.2011 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 18.10.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 2168/23-1/33204152 від 15.11. 2011 року, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 543857 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2009 року у сумі 424756 грн. та за ІV квартал 2009 року в сумі 119101 грн.;

- п. 4.1 ст. 4 Закону України № 168/97, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 434880 грн., в тому числі за вересень 2009 року у сумі 339805 грн. та за жовтень 2009 року у сумі 95075 грн.

На підставі акту перевірки СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001610854 від 28.11.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 679 821,25 грн.;

- № 0001620854 від 28.11.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 543 600,00 грн.;

- № 0001630854 від 28.11.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 14 705,80 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, висновки податкового органу про реалізацію позивачем товару за цінами нижче звичайних, та як наслідок нарахування суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість є неправомірним, оскільки відповідачем не було доведено, що ціни, за якими товари були продані позивачем на адресу ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" не відповідають рівню справедливих ринкових цін, а відтак вони є звичайними. Крім того, нарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб є неправомірним, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів того, що засновниками - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримано додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Як встановлено під час розгляду справи у суді першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду, ТОВ "РОСТ 2005" у спірний період здійснювало господарську діяльність з роздрібної торгівлі продовольчими та непродовольчими товарами у супермаркеті "РОСТ", розташованому за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, 135/139, яке використовувалось позивачем на підставі договору оренди № 1 від 01.07.2009, укладеного з СУАП "Європоль" у формі ТОВ.

Загальними зборами учасників ТОВ "РОСТ-2005" від 26 липня 2011 року прийнято рішення про припинення діяльності ТОВ "РОСТ 2005".

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 110 ЦК України, юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

З аналізу положень статей 43-45 Господарського кодексу України, у системному зв'язку з Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" свідчить, що засновники вправі прийняти рішення про припинення діяльності створеного ними господарського товариства та припинити підприємницьку діяльність, при цьому законодавство України не містить жодних обмежень з цього приводу.

У свою чергу, зміст припинення підприємницької діяльності означає, що підприємницька діяльність завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, продажем товарів, здійсненням дій щодо стягнення дебіторської заборгованості, проведенням розрахунків з кредиторами, тощо.

Враховуючи наведене, позивачем за договором поставки № 1 від 31.08.2009 року реалізовано ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" продукти харчування, непродовольчі товари, які залишалися у власності ТОВ "РОСТ-2005" на момент припинення підприємницької діяльності, на умовах поставки DDP -Інкотермс в редакції 2000 року.

Під час розгляду справи встановлено, що продаж товарів на адресу ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" відбувся не нижче від ціни придбання, однак частину товару було продано за договором поставки № 1 від 31.08.2009 за ціною, яка дорівнювала ціні придбання цього товару ТОВ "РОСТ 2005".

Єдиною підставою для нарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували висновки перевіряючи про реалізацію позивачем товару за ціною нижче звичайної, через те, що продаж частини залишків товару не міг відбуватися за ціною його придбання, оскільки позивач продавав цей товар у роздріб за вищою ціною. Вважає, що в даному випадку звичайною ціною реалізації товарів на адресу ТОВ "Союз супермаркетів Харкова"є ціна, за якою дані товари реалізовувались підприємством в торгівельній мережі, тобто, роздрібні ціни торгівельної мережі з урахуванням націнки є ринковими, справедливими, прилюдно оголошеними, а, отже, звичайними.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками контролюючого органу, виходячи з наступного.

Згідно ст. 3 Закону України "Про ціни та ціноутворення", політика ціноутворення полягає в орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку. У народному господарстві застосовуються вільні ціни та тарифи на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України №334/94-ВР господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Суд зазначає, на час виникнення спірних правовідносин правила застосування звичайних цін були визначені п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР.

Так, відповідно до п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР визначено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

У разі коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Податковий орган має право застосувати звичайні ціни для визначення бази оподаткування у випадках, передбачених законом, незалежно від виду господарської операції, що здійснюється платником цього податку, або податкового статусу іншої сторони такої операції.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що законом встановлено умови визначення ціни продажу товару як звичайної, які передбачають, зокрема, що така ціна має відповідати рівню справедливих ринкових цін, тобто цін, що діють на одному ринку товарів -сфери обігу товарів, яка визначається, зокрема, можливістю продавця реально і без додаткових витрат продати товар, а також визначатись на підставі інформації про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що при визначенні рівня звичайних цін позивач діяв не у спосіб, визначений підпунктом 1.20.2 пункту 1.20. статті 1 Закону, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах.

Також, згідно із п.13 Указу Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" № 817 від 23.07.1998 року індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з акту перевірки, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові не вивчались статистичні дані стосовно рівня цін за договорами між непов'язаними особами стосовно ідентичних товарів у співставних умовах.

У разі відсутності таких статистичних даних, відповідно п.п.1.20.5-1 п.1.20. ст.1 Закону України №334/94-ВР контролюючий орган для обґрунтування звичайної ціни був зобов'язаний використовувати правила, встановлені національними стандартами бухгалтерського обліку, проте, як вбачається з акту перевірки та підтверджено під час розгляду справи, СДПІ по роботі з ВПП у м. Харкові такі правила не використовувала.

В ході судового розгляду справи позивачем не надано доказів використання при прийнятті рішень про застосування звичайних цін інформації про укладені на момент продажу договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, статистичних даних або правил, встановлених національними стандартами бухгалтерського обліку.

З огляду на зазначене, оскільки у податкового органу відсутня отримана у встановленому законом порядку інформація про операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами) на відповідному ринку товарів (робіт, послуг), колегія суддів дійшла висновку, що звичайною ціною продажу товару ТОВ "Рост-2005" має вважатися ціна, встановлена договором.

Посилання відповідача на ту обставину, що роздрібні ціни з торгівельною націнкою є ринковими та справедливими для умов продажу оптом, колегія суддів вважає помилковими, оскільки у випадку придбання товару оптом за роздрібною ціною покупець такого товару здійснить власну торгівельну націнку, та пропонуватиме його для продажу вже з подвійною роздрібною торгівельною націнкою. Відповідачем же, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду не було надано жодного обґрунтування того, що ціна продажу з подвійною роздрібною торгівельною націнкою є ринковою та справедливою. В зв'язку з чим, вона на думку колегії суддів не ґрунтується на приписах законодавства, оскільки застосування для визначення рівня звичайних цін інших правил не передбачено чинним законодавством України.

Отже відповідачем порушено встановлений законом порядок визначення звичайної ціни, а також не доведено у порядку, встановленому законом, що рівень ціни договору, за якою відповідач реалізує продукцію, не відповідає рівню звичайних цін, оскільки при прийнятті спірних рішень відповідач керувався не положеннями чинних законодавчих актів, а самостійно вигаданим припущенням про порядок визначення звичайної ціни, що суперечить вимогам ч.2 ст.19 Конституції України.

Факт реальності господарських операцій з реалізації продукції іншим суб'єктам господарювання підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами та контролюючим органом не оспорюється.

Крім того, як було встановлено під час розгляду справи, що деякі товари були реалізовані ТОВ "Союз супермаркетів Харкова" за ціною вищою ніж ціна придбання (накладна № ХВ90806010 від 07.08.2009 року свідчить, що ТОВ "РОСТ 2005"придбав у ТОВ "ДК Європродукт"сік яблучно-персиковий за ціною 5,10 грн., а продав на адресу ТОВ "Союз супермаркетів Харкова"за 5,93 грн.; накладна № 15554 від 05.08.2009 свідчить, що ТОВ "РОСТ 2005"придбав у ДП "Пілснер Україна"пиво "Гессер", світле, Австрія за ціною 8,94 грн., а продав на адресу ТОВ "Союз супермаркетів Харкова"за 9,36 грн.; видаткова накладна № 92348 від 06.07.2009 свідчить, що ТОВ "РОСТ 2005"придбав у ТОВ "Каміон-Оіл"швидку промивку двигуна 0,3 л., за ціною 25,18 грн., а продав на адресу ТОВ "Союз супермаркетів Харкова"за 27,27 грн.; видаткова накладна № 97880 від 27.07.2009 свідчить, що ТОВ "РОСТ 2005"придбав у ТОВ "Каміон-Оіл"оливу моторну напівсинтетичну за ціною 49,26 грн., а продав на адресу ТОВ "Союз супермаркетів Харкова"за 55,25 грн. тощо.), що на думку колегії суддів також спростовує висновки податкового органу про продаж товару на рівні цін придбання.

Також, під час вирішення справи, колегія суддів вважає за необхідне керуватись постановою Верховного суду України від 07.11.2011 року у справі за позовом ПрАТ "Зап-Екоресурс"до ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, відповідно до якої викладено правову позицію, а саме, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація - надаватися уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що ціни за якими позивач реалізовував продукцію відповідають рівню справедливих ринкових цін, а відтак нарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є неправомірним.

Перевіряючи правомірність нарахування позивачу суми грошового зобов'язання на підставі податкового повідомлення-рішення № 0001630854 у частині збільшення грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у розмірі 1 954,8 грн., колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, загальними зборами учасників ТОВ "РОСТ 2005" від 07.04.2011 року було прийнято рішення про виплату дивідендів у сумі 5 355 000,00 грн., про що свідчить протокол загальних зборів.

Відповідно до п.п. 170.5.1. п. 170.5. ст. 170 ПК України встановлено, що податковим агентом платника податку під час нарахування (виплати) на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням - інша особа, яка здійснює таке нарахування (виплату).

Отже, ТОВ "РОСТ 2005" при виплаті дивідендів на користь засновників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було податковим агентом.

Пунктом 167.2. ст. 167 ПК України встановлено, що ставка податку становить 5 відсотків бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як доходи у вигляді дивідендів.

Тобто, позивач, будучі податковим агентом, був зобов'язаний перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у розмірі 267 750,00 грн. (5 355 000,00 грн. х 5%). Таким чином, із суми 5 355 000,00 грн. позивач мав виплатити 5 087 250,00 грн. засновникам, а 267 750,00 грн. перерахувати податок з доходів фізичних осіб. В свою чергу, позивач виплатив засновникам 5 100 000, грн., а податку перерахував 255 000,00 грн.

На підставі наведеного, податковий орган дійшов висновку, що оскільки засновникам було виплачено дивідендів на 12 750,00 грн. більше, ніж було необхідно (за вирахуванням податку), то такі грошові кошти необхідно сплатити до бюджету, а також додатково потрібно сплатити податок з доходів фізичних осіб за отримання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додаткового блага у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку.

Колегія суддів не погоджується з даною правовою позицією відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до абз. "г"п.п. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

Протокол загальних зборів учасників про виплату дивідендів свідчить, що засновникам (ОСОБА_1 та ОСОБА_2) виплачено саме дивіденди, в зв'язку з чим, правових підстав вважати, що засновниками було отримане додаткове благо у вигляді суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, немає.

Відповідачем як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не було вказано, на відшкодуванням яких саме грошових або майнових втрат ОСОБА_1 та ОСОБА_2 була проведена помилкова виплата суми у розмірі 12 750,00 грн. За таких обставин, законні підстави для висновку про те, що помилкова сплата засновникам вказаних грошових коштів (які були повернуті) є додатковим благом у розумінні абзацу "г"п.п. 164.2.17. п. 164.2. ст. 164 ПК України відсутні.

В свою чергу, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки грошові кошти у сумі 12 750,00 грн. були отримані без належних правових підстав, то настають наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

Отже, оскільки грошові кошти у розмірі 12 750,00 грн. є безпідставно отриманими, то вони підлягали поверненню ТОВ "РОСТ 2005".

Касові ордери свідчать, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернуто грошові кошти у сумі 12 750,00 грн. на адресу ТОВ "РОСТ 2005".

Після цього, про що свідчить квитанція від 08.12.2011, позивачем перераховано до бюджету 12 751,00 грн. податку з доходів фізичних осіб ( 12 750,00 грн. -податок, 1,00 грн. -штрафна санкція).

Таким чином, відповідачем в акті перевірки обґрунтовано зазначено про заниження податку з доходів фізичних осіб у розмірі 12 750,00 грн., які й були сплачені позивачем разом з штрафною санкцією.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно того, що оскільки позивач сплатив 12 751,00 грн. податку з доходів фізичних осіб, то визначена податковим органом на підставі спірного податкового повідомлення-рішення сума податкового зобов'язання з податку на прибуток фізичних осіб у розмірі 1 953,80 грн. є незаконною.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012 року по справі №2а-16323/11/2070 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 24.05.2012р. по справі № 2а-16323/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.