Ухвала суду № 27389240, 01.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1670/4104/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Калитки О. М. , Калиновського В.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2012р. по справі № 2а-1670/4104/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кременчуцький елеватор"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький елеватор», звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002762301/328, № 0002712301/327 від 16.02.2012 року та № 0008222301 від 15.05.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Так, підставою для визначення позивачу суми грошового зобов'язання, слугував висновок контролюючого органу про заниження позивачем суми податку на прибуток та податкового зобов'язання з податку на додану вартість по взаємовідносинам із контрагентом - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 Разом з тим, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із вище зазначеним контрагентом, то він мав встановлене законом право на їх віднесення до складу витрат, що підлягають оподаткуванню та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кременчуцький елеватор», задоволені.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької ОДПІ № 0002762301/328, № 0002712301/327 від 16.02.2012 року та № 0008222301 від 15.05.2012 року.

Стягнуто з Державного бюджету на користь ТОВ "Кременчуцький елеватор" витрати по сплаті судового збору в розмірі 1304 грн. 67 коп.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення п.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст. 135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 ст. 138, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п.201.6, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугувала інформація встановлена при перевірці контрагентів позивача. Так, за результатами перевірки було встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентом - ФОП ОСОБА_1 Разом з тим, відповідно до інформації, встановленої при перевірці ФОП ОСОБА_1, результати якої оформлені Актом № 8174/17-311/НОМЕР_1 від 30.11.2011 року, була встановлена неможливість підтвердження реального вчинення господарських операцій даним суб'єктом господарювання. Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку, що всі договору укладені даним суб'єктом господарювання із продавцями та покупцями, у т.ч. ТОВ "Кременчуцький елеватор" не створюють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін у судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ТОВ "Кременчуцький елеватор" зареєстровано як юридична особа, перебуває на податкову обліку у Кременчуцькій ОДПІ.

У період з 17.01.2012 року по 23.01.2012 року співробітниками Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову перевірку ТОВ "Кременчуцький елеватор" з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1 за період вересень 2011 року, у зв'язку з наданням неповної відповіді на запит від 21.12.2011 року № 49994/10/23-315.

За результатами перевірки складено акт № 487/23-308/33081783 від 30.01.2012, згідно висновків якого перевіркою встановлено порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме:

- п.135.1, пп.135.5.4 п.135.5 ст. 135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.4 ст. 138 ПК України -в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІІ квартал в сумі 87323 грн.

- п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, п.201.6, п.201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за вересень 2011 року в сумі 34515 грн.

Не погодившись із встановленими за результатами перевірки порушеннями, позивач 06.02.2012 року надав заперечення на акт перевірки. 13.02.2012 року податковим органом було надано відповідь на заперечення, згідно із якою зазначено, що порушення встановлені в ході проведення перевірки , відповідають нормам чинного законодавства.

На підставі акту перевірки Кременчуцькою ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0002712301/327 від 16.02.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 109053,75 грн., з яких 87323 грн. -сума основного платежу, 21830,75 грн. -сума штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0002762301/328, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 43143,75 грн., в т.ч. 34515 грн. -сума основного платежу та 8628,75 грн. - сума штрафних (фінансових) санкцій.

Позивач, не погодившись із вищезазначеними податковими повідомленнями -рішеннями, провів процедуру їх адміністративного оскарження.

Рішенням ДПС у Полтавській області № 1120/10/10-215 від 27.04.2012 року було скасовано податкове повідомлення-рішення 16.02.2012 року № 0002712301/327 в частині штрафної (фінансової) санкції в розмірі 21830,75 грн., в інший частині без змін, а скаргу без задоволення. Кременчуцькою ОДПІ після розгляду скарги позивача було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008222301/592 від 15.05.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 87323 грн.

Рішенням ДПС України № 9460/6/10-2115 від 06.06.2012 року у задоволенні скарги позивача було відмовлено, а податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Як вбачається з матеріалів справи, єдиною підставою для нарахування позивачу суми грошового зобов'язання, слугували встановлені за результатами перевірки висновки податкового органу про те, що правочини укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_1 не мають на меті реального настання правових наслідків.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої виходив з того, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом, використання послуг у власній господарській діяльності, підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності. Податковим органом під час розгляду справи не було надано доказів того, що операції позивачем не проводились. В зв'язку з чим, позивач мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки порушення контрагентами правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) тягне негативні наслідки лише до цієї особи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Таким чином, при складанні податкової звітності з метою правильного відображення господарської операції повинні враховуватись відповідні документи первинного обліку, а саме по зазначених операціях придбання результатів робіт (товарів) повинні бути в наявності як і акти виконаних робіт, так і результати таких виконаних робіт (товарів).

Як свідчать матеріали справи, 01.09.2012 року між ТОВ "Кременчуцький елеватор" (Покупець) та ФОП ОСОБА_1 (Продавець) було укладено договір поставки № 0209, відповідно до умов якого Продавець зобов'язується передати (поставити) Товар -соєві боби (соя) в обумовлений у цьому договорі строк другій стороні Покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах обумовлених у цьому Договорі.

Факт реальності виконання господарських зобов'язань підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних № РН-0000160 від 05.09.2011 року (а.с.52), № РН-0000161 від 05.09.2011 року.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вище зазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2. ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Частиною 2 ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Згідно п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568 (далі - Правила) основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

На підтвердження факту перевезення придбаного товару ТОВ "Кременчуцький елеватор" було надано копії товарно-транспортних накладних від 05.09.2011 року.

Також суд зазначає, що згідно із Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженою наказом Мінфіну України «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» від 16.05.96 р. № 99 (зареєстровано в Мін'юсті України 12.06.96 р. за № 293/1318, зі змінами та доповненнями, за текстом -Інструкція № 99) дія якої поширюється на підприємства, установи та організації, їх відділення, філії, інші відокремлені підрозділи та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, регламентовано умови та порядок видачі довіреностей на одержання товарно-матеріальних цінностей.

Відповідно до п. 3 Інструкції № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (далі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Видача бланків довіреностей здійснюється після їх реєстрації у журналі реєстрації довіреностей. Довіреність на одержання цінностей видається лише особам, які працюють на даному підприємстві.

Згідно з п. 6 Інструкції № 99 довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції № 99 особа, якій видано довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, надати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (у комору) або матеріально відповідальній особі.

Згідно із вимогами п. 13 Інструкції № 99 довіреність незалежно від строку її дії залишається у постачальника при першому відпуску цінностей. У разі відпуску цінностей частинами на кожний частковий відпуск складається накладна (акт приймання-здачі або інший аналогічний документ) із зазначенням на ній номера довіреності та дати її видачі. У цих випадках один примірник накладної (або документа, що її заміняє) передається одержувачу цінностей, а інший - додається до залишеної у постачальника довіреності й використовується для спостереження і контролю за відпуском цінностей згідно з довіреністю, а також для проведення розрахунків з одержувачем.

Після закінчення відпуску цінностей служби, що здійснювали їх відпуск, здають довіреність разом з документами на відпуск останньої партії цінностей працівникам, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерського обліку.

Відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпуску за довіреністю цінностей покладається на посадових осіб підприємства-постачальника, які мають право підписувати первинні документи на відпуск цінностей (п. 15 Інструкції № 99).

Отже, при передачі товару від постачальника до покупця довіреності на отримання матеріальних цінностей передаються постачальникові та зберігаються ним у строк встановлений законодавством України.

На підтвердження факту їх наявності на час отримання товарно-матеріальних цінностей, позивачем було надано копію витягу з книги реєстрації довіреностей на отримання товару.

Розрахунки за вище зазначеною господарською операцією були проведені в безготівковій форму, про що свідчить наявні в матеріалах справи виписки по особовому рахунку у банку.

Колегія суддів зазначає, що в послідуючому придбаний у ФОП ОСОБА_1 товар було використано позивачем у власній господарській діяльності, а саме був перероблений на олію соєву та макуху соєву згідно договору укладеного із ТОВ "Сільгосппродукт" № 010411 від 01.04.2011 року, яка в послідуючому була реалізована контрагентам - ТОВ "Агро-Овен", ВАТ "Птахокомбінат "Бершадський".

Таким чином, факт придбання товару та виконання його в послідуючому у власній господарській діяльності підтверджується наявними в матеріалах справи первинним документами, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства України і містять усі необхідні реквізити.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду не було надано доказів фізичної відсутності товару (надання послуг) у спірних правовідносинах, використання позивачем придбаного товару (надання послуг) не за призначенням, несумісності придбаного товару (наданих послуг) з напрямом господарської діяльності.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 згаданого Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_1 було виписано на адресу ТОВ "Кременчуцький елеватор" податкові накладні: № 164 від 05.09.2011 року на загальну суму 81900 грн., з них, ПДВ -13650 грн.; № 165 від 05.09.2011 року на загальну суму 125190 грн., з них, ПДВ -20865 грн. Сторони як на час укладання та виконання умов договору, так і на час виписки податкових накладних, були зареєстровані у встановленому законом порядку платником податку на додану вартість.

Суми податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі отриманих податкових накладних.

Відповідно до положень п. 14.1.18 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З огляду на зазначене суд зазначає, що наявність податкових накладних, платіжних доручень щодо сплати податку на додану вартість в ціні товару хоч і є обов'язковими підставами для визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування, але не вичерпними, оскільки предметом доказування у даній справі є обставини, що підтверджують обґрунтованість визначення суми бюджетного відшкодування

Враховуючи наведене, позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази отримання та використання у власній господарській діяльності отриманого від контрагента - ФОП ОСОБА_1 товару.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надані позивачем документи підтверджують реальність господарських операцій у спірних правовідносинах, а понесення позивачем у спірних правовідносинах витрат шляхом вибуття безготівкових коштів з власності даного суб'єкта господарювання (в оплату вартості придбаного товару) свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

Доказів того, що вказані в отриманій від контрагента- ФОП ОСОБА_1 податковій накладній послуги не отримувались позивачем у власній господарській діяльності матеріали даної адміністративної справи на містять.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, з метою одержання бюджетного відшкодування податку на додану вартість, було надано до податкового органу податкові декларації з ПДВ.

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Посилання контролюючого органу, як на підставу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, на те, що правочини укладені між позивачем та контрагентом - ФОП ОСОБА_1 не мають на меті реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними, колегія суддів вважає безпідставними та зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину. Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, а не актом податкової перевірки. Тобто, відповідач вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою визнав укладений між позивачем та контрагентом договір недійсним, до того ж, в акті перевірки відсутні дані, які б свідчили про порушення позивачем приписів ст.228 ЦК України. Зазначений договір не визнаний у встановленому законом порядку недійсним, а також немає інших відомостей, які б свідчили, наприклад, про необґрунтоване завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Між тим, як вбачається із матеріалів справи, підстав, з якими закон пов'язує визнання договору недійсним, контролюючим органом зазначено не було, а отже, твердження податкового органу про нікчемність правочину є безпідставними.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що юридична відповідальність має індивідуальний характер та несплата податків контрагентами позивача не може бути підставою для відповідальності товариства, відносно якого у справі відсутні докази його недобросовісності як платника.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так основним висновком у рішенні від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним за сплатою ПДВ, який нараховується по ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем розрахована сума бюджетного відшкодування відповідно до вимог ПК України.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та контрагентом - ФОП ОСОБА_1 і правомірність віднесення позивачем даних сум до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та формування податкового кредиту з податку на додану вартість, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих податкових повідомлень -рішень, що є предметом оскарження позивачем.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2012 року по справі №2а-1670/4104/12 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.07.2012р. по справі № 2а-1670/4104/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Калитка О. М. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бенедик А.П.