Ухвала суду № 27389171, 26.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2012 р.Справа № 2а-1670/11336/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

за участю секретаря судового засідання Мургі С.С.

представника позивача Семесько В.Б.

представника відповідача Мурич В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. по справі № 2а-1670/11336/11

за позовом Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький хлібокомбінат"

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби № 0006402301/2325 від 13.07.2011 р.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Кременчуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Полтавської області ДПС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ "Кременчуцький хлібокомбінат" по взаємовідносинам з ТОВ ВКФ "Образ", ТОВ "Аттіс-Агро", ТОВ "Кіровоградспецснаб" за грудень 2010 року, за результатами якої складено акт № 4182/23-209/00376930 від 17.06.2011р.

За висновками акту перевірки зазначено про порушення позивачем вимог підпунктів 7.4.1 та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок заниження ПДВ на суму 192 795 грн. по операціям за нікчемними правочинами між позивачем та ТОВ ВКФ "Образ", ТОВ "Кіровоградспецснаб" у грудні 2010 року.

13.07.2011 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0006402301/2325, яким ПАТ "Кременчуцький хлібокомбінат" збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 289 192,50 грн., з яких: 192 795 грн.(основний платіж), 96 397,50 грн. (штрафні (фінансові) санкції).

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що доводи податкового органу про нікчемність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, та як наслідок неправомірність формування позивачем податкового кредиту, не підтвердженні належними доказами, а тому податкове повідомлення-рішенням , прийняте на підставі таких висновків підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, виходячи з наступного.

На підставі ч. 1 ст. 195 КАС України постанова переглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 27.12.2010 р. між ТОВ "Кіровоградспецснаб" (продавець) та ПАТ "Кременчуцький хлібокомбінат" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно за яким продавець поставив покупцю товар (жито) в кількості 389,38 тон. Ціна за одиницю товару в т.ч. ПДВ становить 1 567 грн., ціна договору - 610 158,46 грн. в т.ч. ПДВ (т.2 а.с. 150).

На підтвердження виконання правочину позивачем надано податкову накладну (т.2 а.с.152), видаткову накладну (т.2 а.с151), рахунок-фактуру (т.1 а.с.213), прибуткову накладну (т.1 а.с.215), довіреність на отримання ТМЦ (т.2 а.с.153).

Оплату товару здійснено позивачем частками комбінованим способом, а саме, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок ТОВ "Кіровоградспецснаб" та безоплатної передачі сировини в рахунок заліку боргу, що підтверджується банківською випискою (т.2 а.с.165), актами проведення взаєморозрахунку (т.2 а.с.166-167).

Операції між ТОВ "Кіровоградспецснаб" та ПАТ "Кременчуцький хлібокомбінат" по правочину було здійснено в межах основних видів діяльності контрагента, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 30.05.2012 р.

Придбане позивачем за договором від 27.12.2010 року у ТОВ "Кіровоградспецснаб", використано у господарській діяльності позивача, а саме, передано на Дочірне підприємство Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1", на якому в подальшому здійснювалася його переробка на борошно.

У зв'язку з цим, 04.01.2011 р. між Дочірнім підприємством Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Кіровоградський комбінат хлібопродуктів №1" (виконавець) та ПАТ "Кременчуцький хлібокомбінат" (замовник) укладено договір переробки №5 (т.2 а.с.156-157).

Згідно умов договору, замовник доставив сировину в обсязі 398,38 т. та оплатив послуги, а виконавець переробив надане замовником жито (п.1 договору).

На підтвердження реальності господарської операції за договором від 04.01.2011 р. позивачем надано копії актів виконаних робіт, актів надання послуг, податкових накладних, прибуткових накладних, видаткових накладних, журналу обліку ввезення борошна на підприємство, довіреностей на отримання ТМЦ, оборотно-сальдових відомостей, копії актів комісійної ревізії зняття залишків борошна у січні-лютому 2011 року, журналу результатів аналізу борошна за 2011 рік, посвідчень про якість борошна, копії накладних на внутрішнє переміщення.

Фактичне переміщення матеріальних цінностей підтверджується товарно-транспортними накладними, що наявні у матеріалах справи. Транспортування готової продукції (борошно) зі складу здійснювалося у січні - лютому 2011 року, як власним транспортом так і перевізником ТОВ ВУФ "ТСН"ЛТД (13757147) відповідно до договору перевезення від 02.01.2010 р. Проти наведених обставин в акті перевірки, запереченнях проти позову, апеляційній скарзі посилань не міститься .

Також судом встановлено, що 01.01.2010 р. ТОВ ВКФ "Образ" (продавець) та ПАТ "Кременчуцький хлібокомбінат" (покупець) укладено договір купівлі-продажу, згідно умов якого продавець передав у власність покупця сировину для виробництва хліба, хлібобулочних та кондитерських виробів, а також інші товари, необхідні для виробництва та подальшої реалізації (т. 1 а.с. 204).

У підтвердження реальності виконання угоди позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, прибуткові накладні, рахунки, належним чином засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Фактичне переміщення товарних цінностей здійснювалося продавцем, що підтверджується витягом із Журналу реєстрації ввезення та вивезення сировини на підприємство (т.3 а.с.71-108).

Оплата за угодою здійснена позивачем згідно умов договору, що зафіксовано платіжними дорученнями № 5481 від 13.12.2010 року, № 5529 від 13.12.2010 року та № 5549 від 30.12.2010 р.

Подальше використання у господарській діяльності придбаних товарів на підприємстві позивача підтверджується довідкою № 560 від 12.04.2012 р. (т.2 а.с.169), згідно якої середньодобовий випуск хлібобулочної продукції на ПАТ "Кременчуцький хлібокомбінат" за грудень 2010 року складав 42,74 тонн.

Правові відносини з приводу формування податкового кредиту з податку на додану вартість унормовані Законом України "Про податок на додану вартість", чинного на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з підпунктом 7.4.1 п.7.4 статті 7 якого податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 вказаного Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Системно аналізуючи положення Закону України "Про податок на додану вартість", суд зазначає, що податковий кредит за правовою природою свого походження є наслідком виникнення в діяльності суб'єкта господарювання -платника податку на додану вартість об'єкта оподаткування, визначеного статтею 3 цього Закону.

Підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

За визначенням пункту 1.4 статті 1 цього Закону поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу, а поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Подані позивачем документи первинної звітності не містять недоліків форми або змісту, що в силу ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" можуть спричинити для них втрату сили доказового джерела. Вказані документи опосередковують виникнення в платника податків права на податковий кредит та спростовують висновки податкової перевірки про відсутність реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. У зв'язку з цим, рішення відповідача про застосування несприятливих наслідків до позивача є безпідставним.

Доводи апелянта, про протиправність формування позивачем податкового кредиту, у грудні 2011 року, на суму 101 693,08 грн. в зв'язку із тим, що ТОВ "Кіровоградспецснаб" є посередником в постачанні товару від ПП "Спец-Тех-Агро", якому Кіровоградською ОДПІ, на підставі акту перевірки № 2223-1/36978261 від 17.03.2011 р., зменшено податкове зобов'язання з ПДВ за грудень 2010 року, а також те, що на підприємствах ТОВ "Кіровоградспецснаб" та ПП "Спец-Тех-Агро" відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, колегія суддів відхиляє, у зв'язку з тим, що такий вид діяльності, як оптова торгівля, не вимагає від суб'єкта господарської діяльності безумовної наявності сировини, матеріалів, виробничого обладнання, оскільки торгівля може здійснюватися готовою продукцією, а трудові ресурси можуть залучатися за необхідністю на підставі цивільно-правових угод. Доказів протилежного відповідачем не надано.

Відсутність по ланцюгу постачання у інших контрагентів, з якими позивач не мав безпосередньо взаємовідносин, трудових ресурсів, складських приміщень не свідчить про безтоварність здійснених господарських операцій між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Колегія суддів зазначає ,що обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами або контрагентами його контрагента порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного виконання своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

В даному випадку позивачем дотримано вимоги податкового закону, суми податку, сплачені в ціні придбаних товарів (послуг), підтверджені первинними документами, тому висновок суду першої інстанції про неправомірність рішення податкового органу є правильним.

Також колегія суддів зазначає, що висновки податкового органу в акті перевірки, щодо нікчемності договорів між позивачем та його контрагентами, є необґрунтованими.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Положення вказаних законів не містили і не містять норм, які б наділяли позивача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Тож висновки про нікчемність укладених позивачем угод є перевищенням компетенції органів державної податкової служби.

Відповідно ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином, правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному податковим органом акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не надав судових рішень про визнання вчинених позивачем правочинів фіктивними та не навів інших доказів фіктивності здійснюваної позивачем діяльності.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно обмежив право платника ПДВ на отримання законно набутого та підтвердженого податкового кредиту. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 р. прийнята відповідно до чинних положень матеріального і процесуального права, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.05.2012р. по справі № 2а-1670/11336/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Присяжнюк О.В. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.

Повний текст ухвали виготовлений 01.10.2012 р.