Ухвала суду № 27388681, 10.10.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2012 р.Справа № 2а-1870/4599/12Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Шевцової Н.В.

Суддів: Макаренко Я.М. , Мінаєвої О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2012р. по справі № 2а-1870/4599/12

за позовом Дочірнього підприємства "Торговий дім" відкритого акціонерного товариства "Червоний металіст"

до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Дочірнє підприємство "Торговий дім" відкритого акціонерного товариства "Червоний металіст" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби (далі відповідач). в якому просив суд скасувати рішення відповідача від 18.01.2012р. №0000142311.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2012р. зазначений позов задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби №0000142311 від 18.01.2012р.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 58 Конституції України, п.п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Виходячи з приписів ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.12.2011 р. Конотопською МДПІ проведено невиїзну документальну перевірку ДП «Торговий дім» ВАТ «Червоний металіст» з питань дотримання вимог податкового законодавства та достовірності нарахування податків по взаємовідносинах з ТОВ «КБ Венседор» за період з 01.11.2009 р. по 30.11.2009 р., з 01.03.2010 р. по 31.05.2010 р., за підсумками якої складено акт перевірки №8/23-1/31189174 від 06.01.2012 р. (а.с. 23-29).

18.01.2012 р. на підставі вищезазначеного акту перевірки Конотопською МДПІ прийнято податкові повідомлення - рішення №0000142311, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 78987,50 грн., з яких: 63190 грн. - за основним платежем, 15797,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.6)

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення про визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (що діяв на час здійснення господарських операцій позивача із його контрагентами) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що 10.01.2010р. між Дочірнім підприємством "Торговий дім" відкритого акціонерного товариства "Червоний металіст" (в якості покупця) та ТОВ "КБ Венседор" було укладено письмовий правочин у формі договору поставки № 1001/01, згідно умов якого Продавець зобов'язувався передати у власність Покупця товари технічного призначення та комплектуючі до них, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити його.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Матеріалами справи підтверджено надання ТОВ "КБ Венседор" Дочірньому підприємству ВАТ "Червоний металіст" податкових накладних (а.с. 86-90)

Отримання позивачем товару від ТОВ "КБ Венседор" підтверджено видатковими накладними (а.с. 91-95).

Оплату за поставлений товар позивачем проведено у безготівковій формі, що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с. 81-85).

Крім того, факт придбання зазначеного товару підтверджується витягом із журналу реєстрації довіреностей та журналом обліку надходжень товарно-матеріальних цінностей (а.с. 45-60).

Перевезення зазначеного вантажу здійснювалося ПП ОСОБА_1, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними (а.с. 40-44).

Використання отриманого від ТОВ "КБ Венседор" товару у власній господарській діяльності було здійснене шляхом реалізації товару ТОВ «Полімер», ВАТ «Краснодонвугілля», ДП «Дзержинськвугілля», що підтверджується довіреностями на отримання товарів, податковими та видатковими накладними контрагентів позивача (а.с. 61-81).

Таким чином, позивач правомірно сформував податковий кредит, відповідно до вимог п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи відповідача з приводу нікчемності договору, укладеного між позивачем та його контрагентом, враховуючи наступне.

Так, порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України "Про державну податкову службу в Україні" (чинним на момент виникнення спірних правовідносин) та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно -правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Тобто, законодавець з 01.01.2011 року виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Таким чином, повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до компетенції судових органів.

Крім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України обов'язково має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. При цьому, доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинюваний ним правочин містить наявність обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

З апеляційної скарги вбачається, що правочин, вчинений позивачем, відповідач кваліфікує як такий, що не направлений на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемним. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідачем не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивного або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчиненого позивачем правочину.

Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо наявності підстав для нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість через недекларування відповідних сум податкових зобов'язань його контрагентом, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з податку на додану вартість у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідачем не підтверджено правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення №0000142311 від 18.01.2012р.

Враховуючи вищевикладене, переглянувши постанову суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів підтверджує, що при її прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Конотопської об'єднаної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 11.07.2012р. по справі № 2а-1870/4599/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Шевцова Н.В.Судді(підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Мінаєва О.М. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Шевцова Н.В.