Ухвала суду № 27388375, 18.09.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2012 р.Справа № 2а-5818/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2012р. по справі № 2а-5818/12/2070

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад"

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернулося до суду з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в загальному розмірі 14897,67 грн., в тому числі 14873,91 грн. адміністративно-господарських санкцій та 23,76 грн. пені.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідач повинен у разі невиконання встановленого статтею 19 цього Закону нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів сплатити відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, розраховані виходячи з розміру середньої річної заробітної плати на підприємстві в сумі 14873,91 грн. У зв'язку з порушенням відповідачем термінів сплати на суму адміністративно-господарських санкцій була нарахована пеня в сумі 23,76 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2012 року адміністративний позов задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад" (ідентифікаційний код - 14310678; місцезнаходження - 61003, м. Харків, пров. Кузнечний, буд. 1) на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний код - 14070760; місцезнаходження - 61022, м. Харків, Держпром, 1 під., 1 пов., к. 16; р/р 31219230700003, МФО 851011, код. одержувача: 37999654, УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова ) заборгованість у сумі 14.897 (чотирнадцять тисяч вісімсот дев'яносто сім) грн. 67 коп.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ПАТ "Харківський завод "Електропобутприлад" подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", ч. 6 ст. 24 Кодексу законів про працю України, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що що відповідач, ПАТ "Харківський завод "Електропобутприлад", як роботодавець, в якого за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, подав до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів за 2011 р.

У вказаному звіті відповідач самостійно обчислив суму середньорічної заробітної плати штатного працівника в розмірі 14.873,91грн. та зазначив, що при 23 працюючих робітниках, осіб зі статусом інваліда на ПАТ не працевлаштовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не виконані вимоги щодо створення робочих місць відповідно до нормативів встановлених ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів". Відповідач не подав до суду жодних фактичних даних, які б засвідчували реальне створення ПАТ робочого місця для подальшого працевлаштування інваліда, як-то: наказів про створення робочого місця для працевлаштування інваліда; документу про обсяг обов'язків за посадовою, штатного розпису з вакантним робочим місцем тощо.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст.20 згаданого закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

Отже, невиконання особою встановлених ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" обов'язків, є правопорушенням.

Згідно ч.1 ст. 218 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

За правилом ч.2 ст.218 цього кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналізуючи норми права, які врегульовують спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновком сулу першої інстанції та вважає, що проголошене ч.1 ст.17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" забезпечення права інвалідів працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом, реалізовано законодавцем у спосіб покладення обов'язків з працевлаштування інвалідів як на роботодавців, так і на органи державної служби зайнятості населення.

При цьому, до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19 "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (бо в силу ст. 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов'язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов'язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці), а ч.3 ст.18 названого закону - виділення та створення робочих місць, надання державній службі зайнятості відповідної інформації, звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Як випливає з приписів ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію. Вказане кореспондує приписам ч.1 ст.19 Закону України "Про зайнятість населення", відповідно до якої до обов'язків державної служби зайнятості віднесено ведення обліку вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування, ч.2 ст.19 цього ж закону, де передбачено право державної служби зайнятості направляти для працевлаштування на підприємства, в установи і організації всіх форм власності при наявності там вільних робочих місць (вакантних посад) громадян, які звертаються до служби зайнятості, відповідно до рівня їх освіти і професійної підготовки, а також п.4 і п.8 Положення про державну службу зайнятості, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.1991р. №47, в частині завдань і прав державної служби зайнятості відповідно.

Таким чином, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції, що передбачена ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"відповідальність має наставати або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.18 означеного закону, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 ст.17, ч.1 ст.18, ч.ч.2, 3, 5 ст.19, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Оскільки адміністративно-господарські санкції нараховуються за календарний рік, то дії по виділенню та створенню робочих місць, наданню державній службі зайнятості інформації мають бути вчинені роботодавцем до початку календарного року або невдовзі після його початку у строк, який є розумно достатнім для організації державною службою зайнятості працевлаштування інвалідів, тобто направлення інвалідів до цього роботодавця з метою працевлаштування.

Згідно п.4 ст.20 Закону України "Про зайнятість населення" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності щомісяця подають місцевим центрам зайнятості за їх місцезнаходженням адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Як вбачаться з матеріалів справи, протягом 2011 р. середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складала 23 особи. Протягом січня-березня, травня-грудня 2011р. відповідач складав і подавав до Харківського міського центру зайнятості відповідні звіти.

У той же час, за квітень 2011 р. відповідач такого звіту до центру зайнятості не подав, що суперечить закону та утворює склад правопорушення.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що відповідач не подав до суду жодних фактичних даних, які б засвідчували реальне створення ПАТ робочого місця для подальшого працевлаштування інваліда, як-то: наказів про створення робочого місця для працевлаштування інваліда; документу про обсяг обов'язків за посадовою, штатного розпису з вакантним робочим місцем тощо.

Формальне зазначення ПАТ в поданих до органу державної служби зайнятості населення звітах (які до того ж подавались не щомісяця) наявної вакансії для працевлаштування інваліда не підтверджується іншими доказами про реальне створення робочого місця, а відтак, не може бути розцінено судом як належне виконання обов'язку згідно з Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Окрім того, матеріалами справи встановлено, що згідно з наявною у матеріалах справи копією листа Харківського міського центру зайнятості на адресу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідачем у 2011 р. було відмовлено у працевлаштуванні 1 особі з обмеженими фізичними можливостями за результатами направлень центру зайнятості. Згідно корінця направлення на працевлаштування, причиною відмови зазначена невідповідність кандидатури вимогам, а саме: легка праця без психоемоційних навантажень, проте відповідачем не надано до суду жодних доказів щодо обґрунтованості такої відмови.

З огляду на викладене, відповідач у силу ст. 218 Господарського кодексу України підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", адже не лише не забезпечив дотримання вимог згаданого закону щодо реального створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, а й безпідставно і необґрунтовано за власним рішенням відмовив у працевлаштуванні інваліду, котрий був направлений органом державної служби зайнятості населення.

Згідно з ч.1 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Звітом форми №10-ПІ підтверджено, що фонд оплати праці у відповідача в 2011 р. склав - 342.100,00 грн., а середньорічна заробітна плата штатного працівника - 14.873,91 грн.

Отже, сума адміністративно-господарських санкцій, яка підлягає стягненню з відповідача за вчинення ним діяння по незабезпеченню працевлаштування інвалідів складає - 14.873,91 грн.

Строк оплати адміністративно-господарських санкцій за порушення ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлений ч.5 ст.20 цього ж закону, де вказано, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Несплата адміністративно-господарських санкцій за встановленим ч.2 ст.20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" має своїм правовим наслідком нарахування пені, яка обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Харківський завод "Електропобутприлад" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2012р. по справі № 2а-5818/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.