Ухвала суду № 27375479, 05.11.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2012 року м. Київ К-46983/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2008

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009

у справі № 4/62

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Боулінг Клуб «Махаон»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва

про визнання недійсними та відкликання податкових повідомлень-рішень, стягнення бюджетної заборгованості та відсотків, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2008 року позов задоволено частково; скасовано повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва № 0001082308/0 від 05.06.2007 року, яким встановлено податкове зобов'язання у розмірі 65 304,00 грн. та № 0001072308/0 від 05.06.2007 року, яким зменшено бюджетне відшкодування у розмірі 56 576,00 грн.; в задоволенні решти позовних вимог -відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2008 року змінено шляхом виключення з її мотивувальної частини посилання на п. 1.12 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»як на підставу задоволення частини позовних вимог та посилання на пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», як на підставу відмови у задоволенні частини позовних вимог та заміною зазначених мотивів. В іншій частині постанову залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної невиїзної перевірки (за період діяльності позивача з березня по грудень 2006 року), складено Акт перевірки від 21.05.2007 № 397-23-8-33230135, в якому встановлено порушення вимог п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 та пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п. 1.20 ст. 1,п. 1.20.2 ст. 1, пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме позивачем завищено від'ємне значення ПДВ за листопад 2006 року у розмірі 56 576,00 грн. та знижено суму ПДВ, яка підлягає сплаті до бюджету за грудень 2006 року у розмірі 43 536,00 грн.

На підставі Акта перевірки від 21.05.2007 № 397-23-8-33230135, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 05.06.2008: № 0001082308/0, яким визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 43 536,00 грн. ПДВ та застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції у сумі 21 768,00 грн., а всього нараховано суму податкового зобов'язання у розмірі 65 304,00 грн.; а також, № 0001072308/0, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування за листопад 2006 року у розмірі 56 576,00 грн.

Позивачем укладено з ФОП ОСОБА_2 договір суборенди, згідно якого отримано в тимчасове платне оперативне орендне користування нежитлове приміщення для здійснення господарської діяльності за адресою: м. Київ, вул. Лугова, 12, площею 450 м.кв. за ціною 53 грн. за 1 м.кв. без ПДВ на термін з 01.07.2006 року до 01.07.2007 року.

При винесенні оскаржуваного рішення від 05.06.2008 № 0001082308/0, відповідачем застосовано звичайну ціну у розмірі 150 грн. за 1 м.кв. при визначенні бази оподаткування на вказане приміщення.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про часткове задоволення позову, однак, з підстав, встановлених судом апеляційної інстанції, беручи до уваги наступне.

Згідно з пп. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Як було вірно встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем не взято до уваги, що між позивачем та ФОП ОСОБА_2 укладено договір суборенди, тоді як договір оренди укладався ще у 2005 році, а тому необхідно виходити із рівня звичайної ціни станом на момент укладання первинного договору оренди, що не було зроблено податковим органом.

Крім того, вірним є висновок судів щодо правомірності включення позивачем до складу податкового кредиту в листопаді 2006 року податкової накладної № 15/11-1 від 15.11.2006 року на суму 150 000,00 грн., ПДВ 25 000,00 грн., виписаної ТОВ «Евантіпром»на попередню оплату за обладнання для боулінг-центру згідно договору поставки від 03.11.2006 року № 03-11, по якому попередня оплата проведена 15.11.2006 року згідно платіжного доручення № 388 на суму 150 000,00 грн., ПДВ 25 000,00 грн.

Відповідно до абз. 4 пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) на основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 7.5.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Оскільки відповідачем не спростовано настання подій, зазначених у п. 7.5.1 ст. 7 вказаного Закону, судами попередніх інстанцій правомірно визначено, що у позивача виникло право на податковий кредит.

Крім того, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності включення до складу податкового кредиту 25 095,86 грн. за листопад 2006 року (податкові накладні виписані ПП «Сімер»за оренду приміщення та за спожиту електроенергію на суму 150 575,14 грн., ПДВ -25095,86 грн. за листопад 2006 року та в грудні 2006 року за оренду приміщення та за спожиту електроенергію на суму 222 334,00 грн., ПДВ -37 055,54 грн. за грудень 2006 року), оскільки відповідач, на момент розгляду справи судом першої інстанції, не заперечував проти факту наявності відповідних податкових накладних у позивача.

Що стосується відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення бюджетної заборгованості у розмірі 95 200,00 грн. з урахуванням 120% від облікової ставки НБУ, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо зміни підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині, оскільки судом першої інстанції не було враховано те, що пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року відповідно до пп. «д»п. 8 розділу 2 та розділу 17 «Перехідні положення»Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2005 рік»та інших законодавчих актів України від 25.03.2005 № 2505-IV діє з 01.06.2005 року у новій редакції і має наступний зміст: «Платник податку може прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за наслідками звітного періоду, в якому виникає право на подання заяви на утримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. При прийнятті такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних податкових періодів».

Таким чином, після внесення змін Законом України від 25.03.2005 № 2505-IV до Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, останній взагалі не містив вимог щодо нарахування на суму бюджетної заборгованості процентів на рівні 120% від облікової ставки Національного Банку України, а, отже, саме з цих підстав дані позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі м. Києва - відхилити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль