Постанова № 27374618, 18.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2012 р. м. Київ К-22276/10

К-22276/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача:Усенко Є.А.,суддів: Костенка М.І., Маринчак Н.Є., при секретарі Луцак А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2010

у справі № 7/470 Окружного адміністративного суду м. Києва

за позовом Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренар»

про стягнення податкового боргу в сумі 1800756,23 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2009, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2010, у задоволенні позову відмовлено з мотивів правомірності віднесення ТОВ «Ренар»до складу податкового кредиту податку на додану вартість у сумі 1200000,00 грн., які підтверджені належно оформленими податковими накладними, що свідчить про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 15.10.2007 № 0000522302/0 про донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1800000,00 грн. (у тому числі: 1200000,00 грн. -основний платіж та 600000,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції), яке стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу. Крім того, за висновками судів, штрафні (фінансові) санкції, які застосовані до відповідача за порушення термінів подання податкових декларацій є адміністративно-господарськими санкціями, що виключає можливість їх стягнення у порядку, передбаченому для стягнення податкового боргу нормами Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(далі -Закон № 2181-ІІІ, втратив чинність з 1 січня 2011 року).

У касаційній скарзі ДПІ у Оболонському районі м. Києва просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема: пунктів 1.2, 1.3 ст.1 Закону № 2181-ІІІ, частини 2 ст. 11, частини 2 ст. 106, пункту 3 частини 1 ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом надати заперечення на касаційну скаргу

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для звернення ДПІ до суду з позовом стала не сплата ТОВ «Ренар»сум податкових зобов'язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями. Так, ДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.08.2007 № 0006181502/0 та від 17.03.2008 № 0016111501/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 170,00 грн. та 680,00 грн., які прийняті на підставі висновків актів перевірки від 20.07.2007 № 2220/12-215 та від 26.02.2008 № 883/15-109 щодо порушення ТОВ «Ренар»пункту «а»підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст.4 Закону № 2181-ІІІ, а саме: неподання податкових декларацій з податку на додану вартість за травень 2007 року та з податку на прибуток за 1 півріччя, 3 квартали, 11 місяців 2007 року, 2007 рік.

На підставі акту перевірки від 27.09.2007 № 732-23-2-32705526, в якому зроблено висновок про порушення відповідачем норм підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(Закон № 168/97-ВР), у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2006 року на 1200000,00 грн., ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.10.2007 № 0000522302/0 про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 1800000,00 грн. (у тому числі: 1200000,00 грн. -основний платіж та 600000,00 грн. -штрафні (фінансові) санкції). Вказане порушення мало місце у зв`язку з віднесенням ТОВ «Ренар»у податковому обліку за травень 2006 року до складу податкового кредиту податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними ТОВ «Агроспецселект ХХІ», статут та свідоцтво платника ПДВ якого було скасовано постановою Святошинського районного суду м. Києва від 26.02.2007.

Пунктом 1.2 ст. 1 Закону № 2181-ІІІ визначено, що податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Податковий борг (недоїмка), згідно пункту 1.3 вказаної статті - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 ст. 5 Закону № 2181-ІІІ податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.

У судовому процесі встановлено, що вказані податкові повідомлення-рішення були вручені відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення (а.с. 28-30).

Підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 ст.5 Закону № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов'язання, не сплачена платником податків у строки, визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

Внаслідок несплати відповідачем сум податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій ДПІ були направлені перша та друга податкові вимоги від 04.09.2007 № 1/3262 та від 30.10.2007 № 2/3749 відповідно.

Вказані податкові повідомлення-рішення не були оскаржені відповідачем, ні в адміністративному, ні в судовому порядку. В судовому процесі відповідачем не було наведено будь-яких доводів щодо неправомірності визначення ДПІ вказаними податковими повідомленнями-рішеннями сум податкових зобов'язань.

Суди попередніх інстанцій, однак, на вказані обставини не звернули увагу, що призвело до неправильних висновків стосовно прав і обов'язків сторін у спорі. Висновок суду, що визнання недійсними рішенням суду установчих документів юридичної особи не тягне визнання недійсними всіх господарських операцій, здійснених такою юридичною особою та виключення зі складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених такій юридичні особі її контрагентом за поставлені товари (послуги) за наявності належним чином складеної податкової накладної, відповідає правильному застосуванню норм Закону № 168/97-ВР. Проте, висновок про правомірність включення платником податку до податкового кредиту суми ПДВ за господарськими операціями з такою юридичною особою вимагає встановлення факту реальності виконання господарських операцій, стосовно яких цією юридичною особою (постачальником) виписані податкові накладні.

Помилковим також є висновок судів попередніх інстанцій стосовно поширення на штрафні санкції, встановлені Законом № 2181-ІІІ, зокрема підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 ст. 17 цього Закону, строку давності, передбаченого статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до преамбули вказаного Закону він є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Таким чином, штрафні санкції, встановлені підпунктом 17.1.1 пункту 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, поширюється строк давності, встановлений пунктом 15.1 ст. 15 цього Закону. Не сплачені платником податків суми цих санкцій визнаються податковим боргом у розумінні пункту 1.3 ст.1 та стягуються у порядку, визначеному Законом № 2181-ІІІ.

Відповідно до підпункту 3.1.1. пункту 3.1. статті 3 Закону № 2181-III активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу. У разі, якщо такого платника податків визнано банкрутом, черговість задоволення претензій кредиторів визначається законодавством про банкрутство

Відповідно до статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва задовольнити, скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2010 та постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.01.2009, позов задовольнити: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ренар»1800756 (один мільйон вісімсот тисяч сімсот п`ятдесят шість) гривень 23 копійки в доход Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: М.І. Костенко Н.Є. Маринчак