Постанова № 27374207, 09.11.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2012 року 2а-2853/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., суддів Головенка О.Д., Панченко Н.Д., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін:

від позивача: Яковенко Л.В., Матейко Г.Ю., Кобенко О.Ю.,

від відповідача 1: Воловенко О.М.,

від відповідача 2 та

від відповідача 3: Кучеренко О.О.,

за результатами розгляду адміністративної справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «МАГ БУД»доВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області, Державної податкової служби Київської області та Державної податкової служби Українипровизнання дій неправомірними та скасування рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «МАГ БУД»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області (надалі - відповідач 1), Державної податкової служби Київської області (надалі - відповідач 2), та Державної податкової служби України (надалі -відповідач 3) про визнання неправомірними дій відповідачів, скасування податкового повідомлення-рішення відповідача 1 від 17.01.2012 № 0000012340, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 87301, 95 грн. (за основним платежем -87300, 95 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.), скасування рішень відповідача 2 від 19.03.2012 № 429/10/10-206/59-217 та відповідача 3 від 28.05.2012 № 8998/6/10-2115, прийнятих за результатами розгляду скарг позивача.

У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача 1 від 17.01.2012 № 0000012340, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 87301, 95 грн. (за основним платежем -87300, 95 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що висновки відповідача про порушення вимог пункту 198.6, статті 1198 та пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів і податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, як стверджує позивач, податковим органом зроблено помилковий висновок про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом угоди і неправомірно нараховано грошове зобов'язання по податку на додану вартість. Поряд із цим позивачем зауважено, що у ході апеляційного оскарження рішення відповідача посадовими особами Державної податкової служби України пропущено строк, встановлений законодавством для надсилання платнику податків вмотивованого рішення за результатами розгляду скарги. На думку позивача, скарга платника податків вважається повністю задоволеною в силу приписів статті 56 Податкового кодексу України. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем 1 невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представником позивача у судовому засіданні підтримано позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем 1 позов не визнано, надано заперечення суду у письмовій формі. В обґрунтування заперечень відповідачем 1 зауважено, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Анри-Буд», є нікчемним, оскільки спрямований на порушення публічного порядку, а контрагент позивача здійснював роботи без мети реального настання правових наслідків, що призвело до безпідставного віднесення позивачем сум до податкового кредиту. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване рішення прийнято ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача 2 та 3 підтримав заперечення відповідача 1 та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

При цьому відповідачем 3 зауважено, що рішення за результатами розгляду скарги направлено контролюючим органом позивачеві своєчасно у строки встановлені законодавством.

Представники відповідачів у судовому засіданні заперечували з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 26.12.2011 по 27.12.2011 посадовими особами Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.05.2011 по 31.05.2011.

У ході перевірки перевіряючими встановлено порушення позивачем положень пункту 198.6, статті 1198 та пунктів 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту по податку на додану вартість за перевіряємий період у розмірі 87300, 95 грн.

Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «Анри-Буд»є нікчемним і в силу статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується на використаних під час аналізу господарських правовідносин позивача та ТОВ «Анри-Буд» матеріалів Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва, а саме акту від 09.09.2011 № 5353/23-06/34425156 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Анри-Буд»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2011.

Як вбачається зі змісту акту від 09.09.2011 № 5353/23-06/34425156, відділом податкової міліції у Дарницькому районі м. Києва встановлено, що підприємство відсутнє за юридичною адресою, а тому перевірка проведена на підставі інформації з наявних у податковій інспекції баз (АРМ «ТАХ», АРМ «Звіт», АІС «ОР», АІС «РПП», системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України), а також із врахуванням пояснень керівників контрагентів ТОВ «Анри-Буд», а саме: ТОВ «Айрос»та ТОВ «Літограф Україна».

Водночас, акт містять посилання на службову записку ГВПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 05.09.2011 № 6738/7/26-2/3, якою отримано пояснення директорів та засновників, зокрема, ТОВ «Літограф Україна»ОСОБА_6 та ТОВ «Айрос»ОСОБА_7

Як вбачається зі змісту акту перевірки позивача, згідно пояснень ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вони не мають відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Літограф Украіна»та ТОВ «Айрос», первинно-бухгалтерських документів не підписували.

Перевіркою ТОВ «Анри-Буд»встановлено, що у перевіряємий період підприємством було віднесено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинах із ТОВ «Літограф Україна»у сумі 2577697, 00 грн. та по взаємовідносинах із ТОВ «Айрос»у сумі 3491639, 17 грн.

Так, у ході перевірки ТОВ «Анри-Буд» податковим органом встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки, що свідчить про відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та про неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності.

Тому, на думку податкового органу, діяльність вказаного підприємства здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про нікчемність укладених ним угод, як із постачальниками, так і з покупцями та відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажу товарів (послуг).

Таким чином, податковим органом зроблено висновок про те, що підприємствами-покупцями безпідставно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «Анри-Буд», оскільки підприємство здійснювало діяльність, спрямовану на проведення операцій, пов'язаних із наданням податкової вигоди третім особам.

З огляду на вказане, на думку податкового органу, у результаті порушення контрагентом позивача приписів цивільного та господарського законодавства правочин, укладений з ним, має протиправний характер та є нікчемним. Тому надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взято до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договорами, та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

За даними перевірки позивача встановлено, що ТОВ «МАГ БУД»за рахунок операцій із ТОВ «Анри-Буд» занижено податок на додану вартість за перевіряємий період на суму 87300, 95 грн.

За результатами перевірки відповідачем 1 складено акт від 27.12.2011 № 5015/23-216/37340510 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивачем надано відповідачеві заперечення на акт перевірки, за результатами розгляду яких відповідачем заперечення позивача залишено без задоволення, а акт перевірки -без змін, про що позивача повідомлено листом від 11.01.2012 № 52/10/23-1216/37340510.

На підставі висновків Акту перевірки відповідачем 1 прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.01.2012 № 0000012340, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 87301, 95 грн. (за основним платежем -87300, 95 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби Київської області та до Державної податкової служби України із відповідними скаргами.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача 1 - без змін, про що Державною податковою службою Київської області та Державною податковою службою України прийнято відповідні рішення про результати розгляду скарг.

У той же час, позивач вважає податкове повідомлення-рішення щодо визначення грошового зобов'язання з податку додану вартість таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому оскаржив вказане рішення, звернувшись із позовом до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на таке.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що 01.04.2011 між позивачем та ТОВ «Анри-буд»укладено договір № 2/03 (а.с.99-102 Том І).

За умовами договору підрядник (ТОВ «МАГ БУД») доручає, а субпідрядник (ТОВ «Анри-буд») приймає на себе зобов'язання виконати будівельно-монтажні роботи, а саме: улаштування монолітного залізобетонного каркасу на об'єкті: житловий будинок № 2 (секція 3) з підземними гаражами та об'єктами соціально-побутової сфери, в кварталі, обмеженому вулицями Черновола, Дмитровською та Полтавською Шевченківського району м. Києва.

Вартість виконаних робіт визначається по факту виконання робіт, що підтверджується актами за формою КБ-2в та довідками КБ-3 (пункт 3.1 договору від 01.04.2011 № 2/03).

Пунктом 1 наказу Мінрегіонбуду від 04.12.2009 № 554 затверджено типові форми первинних облікових документів у будівництві № КБ-2в "Акт приймання виконаних будівельних робіт" та № КБ-3 "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати", а також запроваджено їх обов'язкове застосування у будівництві.

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та TOB «Ари-буд» підписано акти КБ-2в приймання виконаних підрядних робіт за травень 2011 року та довідку КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт (а.с.21-23 Том І), загальна вартість виконаних будівельних робіт ТОВ «Анри-буд»у травні 2011 року становить 523805, 72 грн.

Поряд із цим, ТОВ «Анри-буд» виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні (а.с.24-31 Том І), а саме:

від 09.05.2011 № 7 на загальну суму 16350, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 2725, 00 грн.);

від 13.05.2011 № 20 на загальну суму 13000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 2166, 67 грн.);

від 19.05.2011 № 38 на загальну суму 20000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 3333, 33 грн.);

від 19.05.2011 № 41 на загальну суму 73500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 12250, 00 грн.);

від 20.05.2011 № 48 на загальну суму 38000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 6333, 33 грн.);

від 25.05.2011 № 55 на загальну суму 11000, 00 грн. (в т.ч. ПДВ -1833, 33 грн.);

від 30.05.2011 № 77 на загальну суму 16500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ - 2750, 00 грн.);

від 31.05.2011 № 78 на загальну суму 335455, 72 грн. (в т.ч. ПДВ - 55909, 29 грн.).

Судом встановлено, що за даними перевірки суми податку на додану вартість по зазначеним вище податковим накладним включено позивачем до складу податкового кредиту та відображено у податковій декларації по податку на додану вартість за травень 2011 року на загальну суму 87300, 95 грн.

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками (а.с.111-116 Том І).

Суд звертає увагу, що усі перелічені документи були використані податковим органом і під час здійснення перевірки позивача.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Як то встановлено судом, податкові зобов'язання визначено позивачеві у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок сум податку, сплачених контрагенту в складі ціни наданих послуг. Оскільки, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а учасниками правочину переслідувалась мета мінімізації податкових зобов'язань, така угода є нікчемною, тому формування податкового кредиту з податку на додану вартість вчинено позивачем незаконно.

Таким чином, вирішення даної справи залежить від доведеності тверджень податкового органу про безтоварність господарських операцій, які покладено в основу висновків про нікчемність правочинів та прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке оспорюється в даній справі.

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок, розкрито у постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Таким чином, нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом -ТОВ «Анри-буд»недійсним у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як вбачається з Акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Анри-буд», пов'язаних із знищенням, пошкодженням майна, незаконним його заволодінням або пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Поряд із цим, з огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «Анри-буд», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.92-93 Том І), одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є будівництво будівель.

Водночас, за даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб (а.с.89-90 Том І), одним із видів діяльності ТОВ «Анри-буд»є, зокрема, інші спеціалізовані будівельні роботи. Окрім того, дане підприємство має ліцензію Державної Архітектурно-будівельної інспекції серії АВ № 445955, видану 31.12.2008, строком дії з 31.12.2008 по 22.09.2011, яка надає дозвіл на виконання ряду будівельних робіт, згідно переліку, зокрема, й зведення залізобетонних конструкцій (а.с.103-104 Том І).

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик наданих послуг, які б однозначно свідчили про призначення таких послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи, виконані ТОВ «Анри-буд»по договору від 01.04.2011 № 2/03 а саме з улаштування монолітного залізобетонного каркасу, замовлялись позивачем з метою належного та своєчасного виконання своїх зобов'язань перед іншим суб'єктом господарювання, зокрема, ТОВ «БМК Тріада», з яким позивач мав договірні відносини відповідно до укладеного договору будівельного субпідряду від 03.03.2011 № 9. За умовами даного договору, субпідрядник - ТОВ «МАГ БУД»на замовлення генпідрядника - ТОВ «БМК Тріада», зобов'язується виконати роботи по об'єкту: будівництво житлового будинку № 2 (секція 3) з підземними гаражами та об'єктами соціально-побутової сфери, в кварталі, обмеженому вулицями Черновола, Дмитровською та Полтавською Шевченківського району м. Києва, а саме: улаштування монолітного залізобетону в будівельні конструкції з виготовленням армокаркасів.

На підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором будівельного субпідряду, у тому числі й робіт, що виконувалися ТОВ «Анри-буд», позивачем надано акти КБ-2в приймання виконаних підрядних робіт за травень 2011 року та довідку КБ-3 про вартість виконаних будівельних робіт у травні 2011 року, податкову накладну від 31.05.2011 № 1 та банківські виписки.

Як то встановлено судом, факти надання позивачеві послуг та оплати їх вартості підтверджується документально, господарська операція належним чином відображена у бухгалтерському і податковому обліку та в податковій звітності позивача; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними.

Таким чином, враховуючи правочини, предметом яких є будівельно-монтажні роботи на об'єкті: житловий будинок № 2 (секція 3) з підземними гаражами та об'єктами соціально-побутової сфери, в кварталі, обмеженому вулицями Черновола, Дмитровською та Полтавською Шевченківського району м. Києва, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагента у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «Анри -буд»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Між тим, висновки податкового органу про нікчемність укладеного правочину ґрунтуються виключно на матеріалах перевірки контрагента позивача, яким встановлено незнаходження товариства за юридичною адресою, ненадання документів до перевірки, що, на думку перевіряючих, свідчить про відсутність трудових, матеріальних ресурсів та неможливість здійснення суб'єктом господарювання задекларованого основного виду діяльності. При цьому, податковим органом також зроблено посилання на наявність правовідносин між ТОВ «Анри -буд»з ТОВ «Айрос»та ТОВ «Літограф Україна», які містять ознаки фіктивності, з підстав наявності пояснень їх керівників щодо непричетності до реєстрації та фінансово-господарської діяльності вказаних підприємств.

Суд критично ставиться до даних обґрунтувань з наступних підстав.

Дослідивши зміст акту Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 09.09.2011 № 5353/23-06/34425156 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Анри-Буд»з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2011(а.с.163-182 Том І), судом встановлено, що ТОВ «Анри-Буд»протягом 2011 року мало господарські взаємовідносинами зі значною кількістю суб'єктів господарювання, у тому числі з ТОВ «Айрос»та ТОВ «Літограф України».

Так, за результатами опрацювання відхилень, встановлених системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Анри-буд»та його контрагентів за період з 01.06.2011 по 31.06.2011 перевіряючими встановлено розбіжність, а саме, завищення податкового кредиту на суму 7623095, 85 грн. та заниження податкового зобов'язання на суму 3016595, 12 грн. Зокрема, у висновку акта перевірки податковим органом зроблено висновок про відсутність об'єктів оподаткування у підприємства по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників, по операціях з продажу цих товарів (послуг) підприємствам -покупцям та про нікчемність усіх укладених ним правочинів. При цьому, основною підставою для такого висновку є незнаходження товариства за юридичною адресою та ненадання документів до перевірки.

Суд зауважує, що будь-якого логічного та обґрунтованого пояснення з приводу наявності зв'язку між вказаним суб'єктами господарювання та їх господарськими операціями безпосередньо із роботами, виконаними ТОВ «Арни-буд»на користь ТОВ «МАГ БУД», відповідачем суду не надано. Жодних чітких висновків, в чому саме та по яких конкретних господарських операціях контрагентом порушено норми податкового законодавства, що призвело до встановлення у ході перевірки неправомірного формування позивачем податкового кредиту, акт перевірки не містить. Доказів на підтвердження протилежного відповідачами суду не надано.

Суд зазначає, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань, визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагента позивача - ТОВ «Анри-буд», оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб'єкта господарювання. Відповідно до акту перевірки позивача, податковими органами не здійснювалась перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ «Анри-буд», не перевірялися наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб'єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб'єктами господарювання, щодо надання послуг або виконання робіт. Висновки про відсутність умов у ТОВ «Анри-буд» для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатнім для визнання угод, укладених з позивачем, такими, що не спричинили реальних юридичних наслідків.

Більш того, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Щодо незнаходження ТОВ «Анри-буд»за юридичною адресою, суд зазначає таке.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявний у матеріалах справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 09.07.2012 (а.с.89-90 Том І) не містить запису про відсутність за юридичною адресою ТОВ «Анри-буд».

Відтак, факт наявності інформації в автоматизованих базах даних та службових документах податкового органу про відсутність платника податків за юридичною адресою не може бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців, а також за умови вірно заповнених всіх інших реквізитів.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Анри-буд» відповідаює нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаним підприємством, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідачами, в ході розгляду справи, не доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагента, а саме у визнанні його податковим органом «фіктивним», та навмисно скористався його послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Натомість, позивачем з метою встановлення правоздатності свого контрагента, до початку виконання робіт отримано копії установчих та дозвільних документів від ТОВ «Анри-буд», що передбачено пунктом 4.2.3 договору від 04.01.2011 № 2/03.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладення і виконання правочинів контрагент позивача зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та був платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Анри-буд»скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладення чи виконання договору.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Щодо заниження позивачем податку на додану вартість, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку, зокрема, з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України, згідно з якою право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

Пунктом 198.3. статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим статтею 201 Податкового кодексу України.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг (пункт 201.4 статті 201 Податкового кодексу України).

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 статті 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ «Анри-буд»документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарської операції.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Такий висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

З огляду на вказане, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення від 17.01.2012 № 0000012340, за яким позивачеві нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 87301, 95 грн. (за основним платежем -87300, 95 грн. та за штрафними санкціями -1, 00 грн.), прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

З приводу зауважень позивача щодо несвоєчасного розгляду скарги Держаною податковою адміністрацією України, суд зазначає таке.

Матеріалами справи встановлено, що позивач у порядку, визначеному статтею 56 Податкового кодексу України, звернувся до Державної податкової служби Київської області з відповідною скаргою від 19.01.2012 № 2.

Так, за наслідками адміністративного оскарження скаргу позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін, про що Державною податковою службою Київської області прийнято рішення про результати розгляду скарг від 12.03.2012 № 429/10/10-206/59-217.

У подальшому позивач оскаржив податкове повідомлення-рішення в апеляційному порядку до Державної податкової адміністрації України, звернувшись зі скаргою від 27.03.2012 № 22.

Вказана скарга направлена до відповідача 3 засобами поштового зв'язку 27.03.2012 та отримана ним 30.03.2012, що підтверджується копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.68 Том І).

Як то встановлено судом Державною податковою службою України прийнято рішення від 17.04.2012 № 6731/6/10-2115 про продовження строку розгляду скарги до 28.05.2012.

Розгляд скарг платників податків, поданих в адміністративному порядку, регламентується статтями 55, 56 глави 4 розділу II Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 56.8 статті 56 Податкового кодексу України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного в пункті 56.8 цієї статті.

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому пункт 56.9 статті 56 Податкового кодексу України.

Суд зауважує, що у розумінні цієї норми передбачено направлення адресатові (платникові) відповідного рішення. Тобто для факту надіслання достатньою є передача податковим органом відповідного виду поштової кореспонденції на пошту, тоді як подальше вручення (отримання) адресатом (платником) такого рішення є окремою дією.

Правильність такого тлумачення підтверджується і тим, що Податковий кодекс України розрізняє поняття "надіслання" та "отримання" без їх ототожнення.

Крім того, відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ураховуючи викладене, термін "надіслання" рішення керівника контролюючого органу про продовження строків розгляду скарги, в контексті норм Податкового кодексу України означає відправлення відповідного рішення платникові податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу такого платника податків.

Представником відповідача 2 надано до матеріалів справи завірені копії переліку реєстрів поштових відправлень від 17.04.2012 № 315 Державної податкової служби України та копію фіскального чеку від 17.04.2012, зі змісту яких вбачається, що позивачеві було направлено рішення від 17.04.2012 № 6731/6/10-2115 про продовження строку розгляду скарги.

У подальшому, за результатами розгляду скарги Державною податковою службою України прийнято рішення від 28.05.2012 № 8998/6/10-2115 про залишення скарги позивача без задоволення, а рішення відповідача - без змін. Вказане рішення направлено на адресу позивача засобами поштового зв'язку 28.05.2012 та отримано позивачем 08.06.2011, що підтверджується підписом посадової особи позивача на копії повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відтак, судом встановлено, що податковий орган, отримавши 30.03.2012 скаргу позивача, 17.04.2012, тобто у двадцятиденний строк, надіслав на адресу останнього рішення про продовження строків розгляду скарги платника податків. Виходячи з того, що остаточне рішення за результатами розгляду скарги прийнято та надіслано на адресу позивача 28.05.2012, суд дійшов висновку, що відповідачем 3 дотримано встановлений законодавством порядок та строки розгляду скарги платника податків

Водночас, судом ураховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірних господарських операції суд витребував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди. Факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких позивачем сформовано податковий кредит, податковим органом не заперечувався; доказів того, що контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку -суду не надано.

Суд звертає увагу, що відсутність або недостатність відповідних доказів з урахуванням змісту підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків) є підставою для висновку про неправомірність оскарженого рішення контролюючого органу (аналогічна позиція наведена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11).

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачами, як суб'єктами владних повноважень, не надано суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх рішень.

Податковим органом не доведено, що спірні господарські операції є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача, оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочинів ґрунтується виключно на висновках акту перевірки контрагента позивача, а отже висновки податкового органу ґрунтуються на припущеннях, які не підтверджені належними доказами і не мають фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-164, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції у Київській області від 17.01.2012 № 0000012340, за яким товариству з обмеженою відповідальністю «МАГ БУД» нараховано грошове зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 87301, 95 грн. (за основним платежем - 87300, 95 грн. та за штрафними санкціями - 1, 00 грн.).

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «МАГ БУД» сплачений судовий збір у розмірі 873 (вісімсот сімдесят три) грн. 02 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Колеснікова І.С.

Судді: Головенко О.Д.

Панченко Н.Д.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 листопада 2012 р.