Постанова № 27374084, 26.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 жовтня 2012 року 09:15 № 2а-9862/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Енерго" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва ДПС про скасування податкових повідомлень-рішень

Позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 03.03.2012 №№ 00000942302, 0000952302, 0000962302 та від 05.06.2012 № 0000052220.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм діючого податкового законодавства України, були прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, податку додану вартість і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, прийнятими за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 21.09.2011 р. № 981 прийнято рішення про припинення (реорганізацію) Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва шляхом перетворення у Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

Відповідно до п.6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" від 20.10.2011 р. № 1074, права та обов'язки органів виконавчої влади у разі перетворення органу виконавчої влади переходять до утвореного органу виконавчої влади.

Таким чином, єдиним правонаступником Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва щодо всього майна, майнових та немайнових прав, права на рухоме та нерухоме майно, права на земельні ділянки, об'єкти соціально-побутового призначення, інших прав та обов'язків, стосовні всіх боржників та кредиторів є Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

04.09.2012 р. в судовому засіданні представником відповідача було заявлено клопотання про заміну відповідача на належного у зв'язку з реорганізацією. Представник позивача проти заявленого клопотання не заперечував.

Відповідно до ст.52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Враховуючи зазначене, суд ухвалив замінити первинного відповідача - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва на належного - Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.11 по 30.09.11.

В ході перевірки відповідачем було встановлено, що позивач в перевіряємий період мав договірні взаємовідносини з ТОВ "БІО-100" на підставі договорів поставки від 01.09.2011 р. № 107/2011, від 06.06.2011 р. № 083/2011, від 23.08.2011р. №1405/10, від 29.08.2011 р. № 5А911855/ПР.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), контрагентом були виписані позивачу первинні документи, зокрема, податкові накладні, які на думку позивача, є документами, що дають йому право на включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, дають йому право на податковий кредит та бюджетне відшкодування.

В той же час, в ході перевірки згідно матеріалів, отриманих від Генеральної прокуратури України встановлено, що Генеральною прокуратурою України розслідується кримінальна справа № 49-3173, порушена стосовно службових осіб ДП "Національний центр поводження з небезпечними відходами" за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України. В ході розслідування кримінальної справи було встановлено протиправну схему направлену на розкрадання коштів та ухилення від сплати податків в якій задіяне ТОВ "БІО-100" та ТОВ "Вікторі тур".

Згідно протоколу допиту свідка від 01.11.2011 р. гр. ОСОБА_1, який значився як засновник та директор ТОВ "БІО-100", він не має ніякого відношення до реєстрації та діяльності підприємства, жодних фінансово-господарських документів та податкової звітності підприємства не підписував, фактична адреса місцезнаходження фінансово-господарських документів та печаток підприємства йому також не відома.

Крім того, згідно висновку спеціаліста-експерта сектору дослідження зброї та трасологічних досліджень НДЕКЦ при УМВС на Південно-Західній залізниці лейтенанта міліції Лонського О. О. від 09.12.2011 № 533 встановлено, що підписи від імені гр. ОСОБА_1 виконані другою особою. Отже, реєстраційні, первинні документи та податкова звітність складена і підписана невідомими особами.

Вищезазначене дало відповідачу підстави вважати, що ТОВ "БІО-100" має ознаки "фіктивності", всі правочини (договори), укладені між позивачем та ТОВ "БІО-100" є нікчемними та такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, отже не створюють інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю, а виписані зазначеним контрагентом первинні бухгалтерські документи, не можуть бути прийняті до уваги, як документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 17.02.12 №563/23-222-36069563, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме: п.138.1, 138.2, 138.4, 138.6 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 2257396,0 грн., у тому числі за 2-3 квартал 2011 р. -на 2257396,0 грн.; п.198.2, 198.3, 198,6 ст.198, п.201.1, 201.4, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого, встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1313937,0 грн., у тому числі за лютий 2011 p. на суму 46952,0 грн., за травень 2011 p. на суму 160267,0 грн., за червень 2011р. на суму 1106718,0 грн., п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198, п.201.1, 201.4, ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено як від'ємного значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту в періоді (рядок 19 Декларації), що перевірявся, на загальну суму 2442574,0 грн., у тому числі за вересень 2011 року в сумі 2442574,0 грн. та встановлено завищення залишку від'ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 Декларації) на загальну суму 267988,0 грн. у тому числі за вересень 2011р. на суму 267988,0 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 17.02.12 №563/23-222-36069563, позивачем були подані відповідачу заперечення до акту, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки були залишені без змін.

На підставі акта перевірки від 17.02.12 №563/23-222-36069563, відповідачем були винесені оскаржувані податкові повідомлення-рішення: від 03.03.2012 р. № 00000942302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2257396 грн.; від 03.03.2012 р. № 0000952302, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість розмірі 1313937 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 3,00 грн.; від 03.03.2012 р. № 0000962302, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 267988 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві та ДПС України.

Рішенням ДПС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 18.05.2012 р. № 2943/10/12-114 податкові повідомлення-рішення відповідача від 03.03.12 №№ 00000942302, 00009623029 були залишені без змін, а податкове повідомлення-рішення від 03.03.12 № 0000952302 -скасовано в частині сплати 2,00 грн. штрафної санкції, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишене без змін.

Рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 19.06.2012 р. №10306/6/10-2115 податкові повідомлення-рішення відповідача від 03.03.12 №00000942302, №0000952301, №0000962302 були залишні без змін, а скарга позивача -без задоволення.

Відповідачем на підставі акта перевірки від 17.02.12 №563/23-222-36069563 та рішення ДПС у м. Києві від 18.05.2012 р. про результати розгляду первинної скарги, було винесено податкове повідомлення-рішення від 05.06.2012 р. № 0000052220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1313937грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Згідно ч.2 ст.207 Цивільного кодексу України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно ч.1,2 ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що діяльність контрагента позивача має ознаки "фіктивності", а укладені між позивачем та контрагентом договори підписані невстановленою особою з боку контрагента з метою заволодіння коштами у вигляді отриманого податку на додану вартість та податку на прибуток, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності укладених між позивачем та контрагентом договорів (правочинів) в силу їх нікчемності.

Крім того, під час розгляду справи у суду виник сумнів щодо товарності господарських операцій за договором поставки трансформаторів від 06.06.2011 р. № 083/2011 (у кількості 2 одиниць), оскільки позивачем не було надано суду будь-яких відомостей про транспортування відповідного товару та дотримання п.3 умов договору (строки та порок поставки товару).

Більше того, судом було запропоновано позивачу надати пояснення щодо осіб, які укладали угоди від контрагента. В той же час, будь-яких пояснень суду надано не було, представник позивача навіть не намагався підтвердити реальність угод з контрагентом, а лише наполягав на тому, що начебто придбані у контрагента трансформатори встановлені за призначенням та використовуються у власній господарській діяльності.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі -Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.21.1.1. п.21.1. ст.21 Кодексу посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). До складу витрат підприємства включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 Кодексу, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно пп.14.1.18. п.14.1. ст.14 Кодексу бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Згідно п.200.1., п.200.3. ст.200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Законом України "Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту та бюджетного відшкодування, необхідні первинні документи (зокрема, податкові накладні), оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства, не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" та не можуть базуватися на недійсному правочині.

Враховуючи наведені правові норми, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати належними доказами документи видані ТОВ "БІО-100" та представлені позивачем. Ці документи не можуть також надати йому право на включення витрат понесених за недійсними договорами до складу валових витрат підприємства, податковий кредит та бюджетне відшкодування, у порядку, визначному Податковим кодексом України.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржувані рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтіс-Енерго" відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій