Рішення № 27368531, 26.10.2012, Армянський міський суд Автономної Республіки Крим

Справа № 102/65/2012

Провадження № 2/102/62/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.10.2012

Армянський міський суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Шестаковської Л.П., за участю секретаря Усікової А.А., позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Армянську АР Крим цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення разом з малолітньою дитиною у квартиру, про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні житлом, про визначення порядку користування квартирою та про визнання права власності на частку квартири,

ВСТАНОВИВ :

17.01.2012 р. позивач звернулася до суду з зазначеним позовом до відповідача про вселення разом з малолітньою дитиною у квартиру, про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні житлом, про визначення порядку користування квартирою. Позов вмотивований тим, що з 24.01.2004 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який 11.03.2009 року було розірвано і сторони проживають окремо. Під час шлюбу сторонами було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зазначену квартиру на підставі її особистої нотаріально посвідченої заяви було оформлено на ім`я відповідача. Загальна площа квартири складає 51,6 кв. м, житлова площа квартири складає 34,7 кв м. (з яких одна кімната -14,7 кв.м, друга кімната -11,6 кв.м, третя кімната -8,4 кв.м) прихожа -6,9 кв.м, кухня -5,3 кв. м, ванна кімната -2,1 кв.м, вбиральня -1,1 кв.м, балкон (суміжний з другою кімнатою) - 1,5 кв.м.

Вказану квартиру позивачка вважає спільною сумісною власністю подружжя, та вказує на те, що відповідно до ч.1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє для сторін права спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу. Вона також вказала у позові, що неодноразово пропонувала відповідачу розміняти їх спільну квартиру у добровільному порядку, проте домовленості про це сторони так і не досягли. Відповідач одноособово користується їх спільним майном та навіть не впускає її та малолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, до вказаної квартири, у якій вона та донька зареєстровані, фактично перешкоджаючи їй та дитині користуватися вказаною квартирою для проживання.

Саме тому позивач просить суд вселити її разом з малолітньою донькою у спірну квартиру для подальшого проживання та визначити порядок користування зазначеною квартирою, виділивши для неї та доньки у користування дві жилі кімнати розміром 11,6 кв.м та 8,4 кв.м і балкон площею 1,5 кв.м, а для відповідача виділивши одну жилу кімнату площею 14,7 кв.м, при цьому решту приміщень (кухню, ванну кімнату, вбиральню, коридор) залишити сторонам для загального користування.

Стверджуючи, що відповідач своїми діями чинить їй та доньці перешкоди у вселенні у квартиру та в користуванні нею, позивач просить суд зобов`язати відповідача в подальшому таких перешкод їм не чинити.

У судовому засіданні 09.04.2012 року до початку розгляду справи по суті позивач доповнила свою позовну заяву вимогою про визнання за нею права власності на Ѕ частку квартири, оскільки спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу та є спільною сумісною власністю подружжя (а.с. 52-53).

Під час розгляду справи по суті позивач та її представник позов підтримали, просять його з врахуванням доповнень задовольнити у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві та доповненні до неї. Позивачка також пояснила у суді, що спірна квартира була придбана на сумісні кошти двох сімей, як подарунок молодим на весілля та призначалася для проживання її особисто, відповідача та їх, на той час ще майбутньої, дитини. На момент купівлі квартири вона перебувала у м. Сімферополі в 2-й міській лікарні на зберіганні вагітності. Перед вчиненням договору купівлі-продажу цієї квартири вона, як дружина покупця, надавала свою нотаріально посвідчену згоду на вчинення такої угоди відповідачем в інтересах сім`ї. З часом сімейні стосунки між нею та відповідачем погіршилися, особливо після того, як з`явилася дитина. Відповідач почав зловживати спиртними напоями, влаштовувати у сім`ї сварки, бити її у присутності малої дитини, що негативно відбивалося не лише на їх стосунках, а й на психіці малолітньої дитини. Після чергового такого побиття вона змушена була втекти з дитиною до своїх батьків, де тривалий час і проживала. За рішенням суду, винесеним за її позовом, шлюб між нею та відповідачем було розірвано, 11.03.2009 року нею було отримано свідоцтво про розірвання шлюбу. В подальшому 04.03.2011 року вона зареєструвала другий шлюб з громадянином ОСОБА_6. Після реєстрації другого шлюбу вона залишила за собою прізвище «ОСОБА_1». Зі своєю новою сім`єю вона проживає у квартирі АДРЕСА_2, яка у цілому на праві власності належить малолітній донці свого другого чоловіка -ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2. Крім частки спірної квартири, на яку вона претендує, іншого житла у власності вона не має, як не має у власності житла ні її чоловік ОСОБА_6, ні її малолітня донька ОСОБА_5

Відповідач позов визнав частково -лише в частині вселення у квартиру малолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в решті позову просить відмовити, посилаючись на те, що спірну квартиру було придбано йому його батьком, а тому вказана квартира не може вважатися спільною власністю подружжя, яка набута під час шлюбу, а є його особистою власністю. Крім того, заперечуючи проти позову, відповідач вказав на те, що у спірній квартирі він проживає не один, а разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 та її малолітнім сином ОСОБА_9, 2002 року народження, які у зазначеній квартирі не зареєстровані, як не зареєстрований у нього і шлюб з ОСОБА_8 Також відповідач звернув увагу суду на те, що на момент розгляду цієї справи у суді позивачка перебуває у другому шлюбі та має де жити.

Допитана у суді у якості свідка мати позивачки ОСОБА_10 пояснила, що її донька ОСОБА_1 дружила з відповідачем з дитинства і всі звикли до їх стосунків. Коли перед вісімнадцятиріччям донька повідомила про намір вийти заміж за відповідача та про вагітність від нього, то обидві сім`ї стали готуватися до весілля, вирішувати питання де буде жити молода сім`я. Всіма разом було досягнуто згоди, що необхідно скластися двом сім`ям коштами та купити молодим квартиру, підшуковувати таку квартиру було доручено батьку відповідача ОСОБА_11, який незабаром повідомив, що його знайомий ОСОБА_12 дешево продає трикімнатну квартиру, що він ту квартиру дивився і вважає, що її можна було б придбати за 1400 доларів США. Після того, як ОСОБА_1 та ОСОБА_3 одружилися, у вигляді дарунку молодим батьки відповідача виділили 600 доларів США та вона з чоловіком зі свого боку також виділили 600 доларів США, потім до утвореної суми додали 200 доларів США, які гості подарували молодим на весілля, утворену суму в 1400 доларів США передали батьку відповідача ОСОБА_11, якому доручили супроводжувати у нотаріуса процедуру укладання угоди купівлі-продажу квартири для молодого подружжя, оскільки ОСОБА_11 щойно приїхав із Росії із заробітків та мав для цього вільний час, а вони з чоловіком обоє працюють на заводі, а тому така їх можливість була досить обмежена. При цьому одні та другі батьки молодого подружжя діяли лише в інтересах новоствореної сім`ї, купуючи квартиру у власність обох сторін, не приділяючи уваги тому, хто саме був записаний покупцем у договорі купівлі-продажу.

Свідок ОСОБА_12, допитаний у суді за клопотанням відповідача, підтвердив, що у січні 2004 року він дійсно продав належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, яка дісталася йому у спадок. Квартира була кутова, розташована на 5-му поверсі 5-типоверхового будинку, йому не було часу та коштів нею займатися, коли знайомий ОСОБА_11 звернувся з пропозицією продати йому цю квартиру, то він зразу ж погодився. У нотаріальній конторі при укладанні угоди купівлі-продажу квартири були присутні і ОСОБА_11, який домовлявся за цю квартиру, і його син ОСОБА_13, який у договорі купівлі-продажу був записаний покупцем. Гроші за квартиру у сумі 1400 доларів США йому, як продавцю, передавав не покупець ОСОБА_3, а його батько - ОСОБА_11. Свідок ОСОБА_12 також вказав на те, що кому саме належали передані ОСОБА_11 кошти у розмірі 1400 доларів США, та де він їх взяв ОСОБА_11, він не знає і його це не цікавило.

Заслухавши сторони, їх представників, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_12, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі з 24.01.2004 року. 11.03.2009 року цей шлюб розірвано, однак окремо сторони проживають ще з 2008 року. Під час шлюбу, а саме: 29.01.2004 року сторонами було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зазначену квартиру на підставі особистої нотаріально посвідченої заяви позивачки ( в порядку ч.3 ст. 65 СК України) було оформлено на ім`я відповідача. Безспірних доказів того, що квартира була придбана особисто відповідачем або особисто батьком відповідача та лише у особисту власність останнього, а не в інтересах молодої новоствореної сім`ї позивача та відповідача -суду не надано.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, придбане під час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважних причин самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута під час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Суд звертає при цьому увагу на те, що для визнання речей, набутих під час шлюбу, об`єктами спільної сумісної власності подружжя, не має значення на кого із подружжя оформлено це майно.

Частина 3 ст. 61 СК України приписує, що якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то кошти, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, отримані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Саме з викладених вище підстав вказану квартиру суд визнає спільною сумісною власністю подружжя, де кожен із них окремо має право власності на Ѕ ідеальну частку цієї квартири.

Відповідно до ч.1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє для сторін права спільної сумісної власності на майно, придбане під час шлюбу. Розпорядження майном, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою у відповідності з Цивільним кодексом України. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, незалежно від розірвання шлюбу, вони, крім того, мають право поділити майно за взаємною згодою, посвідчивши такий договір у нотаріуса.

Згідно зі ст. 70 СК України при поділі майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка рівні, якщо вони не визначені домовленістю між ними або шлюбним контрактом.

Судовим розглядом встановлено, що між сторонами, як бувшим подружжям, домовленості про порядок користування або розпорядження квартирою, як об`єктом права спільної сумісної власності, або домовленості про поділ вказаного об`єкту нерухомості -не досягнуто, не дивлячись на те, що це майно було придбане під час шлюбу в інтересах сім`ї. Відповідач одноособово користується спільним майном подружжя, а позивачка, маючи у власності частину об`єкту нерухомості, фактично позбавлена можливості реально здійснювати своє право на неї.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною ч.1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч.1 ст.358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 155 ЖК України гарантує громадянам, що жилі будинки (квартири), що є у їх приватній власності, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством України.

Ніхто не може бути примусово позбавлений права власності не інакше, як на підставі закону за рішенням суду (ст.ст. 41, 47 Конституції України).

Враховуючи те, що спірна квартира належить сторонам на праві спільної власності, суд вважає за необхідне, законне та справедливе позов в частині вимог щодо вселення позивачки з малолітньою дитиною до спірної квартири задовольнити, задля реалізації позивачкою її права власності на нерухоме майно, яке є житлом та задля забезпечення права на житло малолітньої доньки сторін. Заперечення відповідача проти позову в цій частині є нікчемними, бо відсутній закон, який би з підстав, викладених у запереченнях, позбавляв власника права володіння та користування своєю власністю.

Щодо вимог про встановлення режиму (порядку) користування спірним житлом, то суд вважає за необхідне звернути увагу сторін на положення ст.ст. 356-358 ЦК України, відповідно до яких право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою угодою, вони можуть самостійно домовитися про порядок користування майном, або про виділення його в натурі.

Крім того, зазначену вимогу щодо визначення порядку користування жилими кімнатами та місяцями загального користування у спірній квартирі суд позбавлений можливості задовольнити, оскільки враховує те, що квартира АДРЕСА_1, розташована на 5-му поверсі 5-типоверхового будинку, має не всі ізольовані кімнати, дві з них суміжні. При цьому позивачка просить виділити їй та доньці у користування жилі кімнати площею 8,4 кв.м та 11,6 кв.м, де перша з них є ізольованою, а друга є суміжною із третьою кімнатою (прохідною), та саме третю прохідну кімнату площею 14,7 кв. м позивачка просить виділити у користування відповідачу. Зазначені у позовній заяві площі жилих кімнат вказані відповідно до дублікату технічного паспорту на спірну квартиру (а.с. 11-12). На думку суду, не має можливості задовольнити вимоги позивачки ОСОБА_1 про поділ квартири для користування сторонами тому, що на даний момент не має можливості виділити кожній стороні саме ізольовані приміщення. Питання про можливість перепланування цієї квартири, чи про поділ її в натурі сторонами у межах справи не вирішувалося.

Розглядаючи справу у межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, суд позбавлений можливості вирішувати питання про визначення порядку користування жилими кімнатами та приміщеннями загального користування спірної квартири ще й тому, що доповняючи позовну заяву додатковою вимогою позивачка приєднала до неї копію технічного паспорта на цю ж квартиру, але дещо з іншими розмірами одних і тих же самих кімнат і приміщень (а.с.58). -В дублікаті технічного паспорту загальна площа квартири 51,6 кв м., а в копії технічного паспорту -50,8 кв.м, в дублікаті жила площа 34,7 кв. м, а в копії технічного паспорту -34,6 кв.м; в дублікаті жилі кімнати зазначені такими площами: 14,7 кв.м, 11,6 кв.м, 8, 4 кв.м, а в копії технічного паспорту площі відповідних кімнат такі: 14,9 кв.м, 11,6 кв.м, 8,1 кв.м; у дублікаті технічного паспорту та у копії технічного паспорту різними є площі кухні та прихожої. На наведені розбіжності суд декілька разів звертав увагу позивачки та її представника, однак протягом усього судового засідання зазначені протиріччя ними усунуті не були. При огляді судом оригіналу технічного паспорту на спірну квартиру, який є на руках у відповідача, то він повністю співпадає з його ж копією, що є у справі ( а.с. 58 -59), а тому суд не мав права орієнтуватися на площі кімнат, зазначені позивачем у позові.

Твердження позивачки про те, що відповідач своїми діями чинить їй та доньці перешкоди у вселенні у квартиру та в користуванні нею не знайшли свого підтвердження у суді належними та допустимими доказами. Копія постанови про відмову у порушенні кримінальної справи щодо відповідача ОСОБА_3 від 03.02.2012 року (а.с. 21) не може бути таким доказом, бо створений він штучно -під час усунення недоліків позовної заяви після отримання ухвали суду від 17.01.2012 р. про залишення позовної заяви без руху. Саме указаною ухвалою було звернуто увагу позивачки на відсутність посилань на хоча б один доказ того, що відповідач дійсно чинить їй перешкоди в проживанні у квартирі та у користуванні нею. Крім того, сама позивач пояснила у суді, що вона 02.02.2012 р. приходила у спірну квартиру, де поспілкувалася лише із співмешканкою відповідача, після чого зразу ж написала заяву у міліцію відносно ОСОБА_3, що він нібито перешкоджає їй користуватися квартирою. Насправді ж відповідача тоді взагалі не було вдома, бо він перебував на заробітках за межами України.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині зобов`язання відповідача не чинити перешкод позивачці та малолітній донці щодо вселення у спірну квартиру та щодо проживання в ній та в частині визначення порядку користування зазначеною квартирою суд виходить із того, що ОСОБА_1 заявила наведені вимоги безпідставно.

За правилами частини 1 ст. 88 ЦПК України на користь позивачки ОСОБА_1 суд присуджує з відповідача ОСОБА_3 понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, при цьому не приймаючи до увагу квитанцію від № 3131793 від 15.12.2011 року про сплату 188,30 грн. судового збору (а.с. 6, 92), оскільки його було сплачено на неналежний рахунок.

Ціна позову у майновій його частині була визначена експертним шляхом та склала 87603 грн. : 2 = 43801,50 грн., а тому судовий збір у цій частині складає 438 грн. 01 коп. Судовий збір у частині немайнових вимог (107 грн. 30 коп.) на думку суду має бути відшкодований позивачці лише у третині ( 35 грн. 77 коп.) - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог немайнового характеру. Всього сума відшкодування складає 473 грн. 78 коп.

Одночасно суд застосовує положення ч. 2 ст. 80 ЦПК України про повернення позивачу з державного бюджету зайве сплаченого ним судового збору, попередньо визначеного судом: 500 грн. -438 грн. 01 коп. = 61 грн. 99 коп., сплачений за квитанцією № 180 від 09.04.2012 року.

Понесені витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 3530 грн. 88 коп. (а.с. 93) суд вважає за необхідне покласти на обидві сторони порівну, тим самим відшкодувавши позивачці за рахунок відповідача 1765 грн. 44 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3-11, 57- 60, 80 ч.2, 88, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 319, 391, 356-358 ЦК України, ст. 155 ЖК України, ст.ст. 60-61, 65, 68, 70 СК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про вселення разом з малолітньою дитиною у квартиру, про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні житлом, про визначення порядку користування квартирою та про визнання права власності на частку квартири - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1, ІДН НОМЕР_1, зареєстрованою за адресою АДРЕСА_1, право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.

Вселити ОСОБА_1, ІДН НОМЕР_1, разом з малолітньою донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3, ІДН НОМЕР_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою м. Армянськ АР Крим, мікрорайон імені АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_1, ІДН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою м. Армянськ АР Крим, мікрорайон імені АДРЕСА_1, понесені нею при зверненні до суду судові витрати, а саме: судовий збір у розмірі 473 гривні 78 копійок та витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи у розмірі 1765 грн. 44 коп.

Повернути з Державного бюджету України (УДКСУ у м. Армянськ АР Крим, код ЄДРПОУ 37996831, з рахунку № 31218206700022, відкритого за кодом класифікації доходів бюджету 22030001 в Головному управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим, м. Сімферополь, код банку 824026) на користь ОСОБА_1, ІДН НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою м. Армянськ АР Крим, мікрорайон імені АДРЕСА_1, надміру перерахований нею судовий збір у розмірі 61 грн. 99 коп., сплачений за квитанцією № 180 від 09.04.2012 року у філії Кимського республіканського управління АТ «Ощадбанк», ідентифікаційний код 09324508, АТ «Ощадбанк», ідентифікаційний код 00032129, у м. Армянськ по вул. Сімферопольська, 3).

В решті позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 - денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення

Суддя ____