Ухвала суду № 27362094, 17.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" жовтня 2012 р. м. Київ К-2000/10

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Сватко А.О.,

за участю:

представника відповідача - Тютюнник В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2009 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року

у справі № 30607/09/2070

за позовом Підприємства «Бенефіт»Харківської обласної ради Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»

до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова

за участю Прокуратури Фрунзенського району м. Харкова

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

Підприємства «Бенефіт»Харківської обласної ради Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України»(далі -позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова (далі -відповідач) про визнання недісними податкових повідомлень-рішень № 0001282310/0 від 12 квітня 2005 року та № 0001282310/1 від 12 травня 2005 року.

Справа неодноразово розглядалась різними судовими інстанціями.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2009 року позов задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова № 0001282310/0 від 12 квітня 2005 року та № 0001282310/1 від 12 травня 2005 року в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 2670888,77 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій з податку на додану вартість в сумі 3717513,00 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2009 року залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2009 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну відповідача -Державної податкової інспекції у Фрунзенському районі міста Харкова на її правонаступника - Індустріальну міжрайонну державну податкову інспекцію міста Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Заслухавши доповідь судді -доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова провела планову документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства Підприємства «Бенефіт»ХОР ВОІ «Союз організації інвалідів України»за період з 07 травня 2004 року по 31 грудня 2004 року, за результатами якої був складений акт № 424/32949551/23-162 від 08 квітня 2005 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги пункту 4.2 статті 4, підпункту 6.2.8 пункту 6.2 статті 6, підпунктів 7.2.1, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2004 року в сумі 215,00 грн., за вересень 2004 року в сумі 2079462,00 грн., за жовтень 2004 року в сумі 149771,00 грн., за листопад 2004 року в сумі 509925,00 грн.) крім того 7994,00 грн. зменшено відшкодування актом № 133/23-162/32949551 від 31 січня 2005 року), за грудень 2004 року зменшено відшкодування податку на додану вартість на суму 315202,00 грн.

12 квітня 2005 року ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення -рішення № 0001282310/0, яким на підставі підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктів 17.1.3, 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»визначила Підприємству «Бенефіт»ХОР ВОІ «Союз організації інвалідів України»суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 6456886,00 грн., у тому числі: 2739373,00 грн. -за основним платежем, 3717513,00 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалося позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скаргу було залишено без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001282310/1 від 12 травня 2005 року на аналогічну суму нарахувань.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: у період, коли підприємство користувалось пільгами, чисельність інвалідів становила більш, ніж 50% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, а фонд оплати праці таких інвалідів становив більш, ніж 25 %, у зв'язку з чим позивач правомірно включив до складу валових витрат витрати по оплаті праці інвалідів, які перебувають з ним у трудових відносинах; положеннями підпункту 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»не передбачено, що право платника податку на користування пільгою щодо оподаткування операцій за нульовою ставкою нівелюється у зв'язку із залученням орендованих основних фондів та виготовлення товару у замкнутому виробничому циклі лише власними силами; податковий орган не довів, що ціна договору не відповідає рівню звичайних цін; недоліки в заповнення реквізитів податкових накладних не роблять податкові накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток слугував висновок податкового органу про те, що: у періоді, що перевірявся, підприємство неправомірно застосувало нульову ставку оподаткування податком на додану вартість, оскільки здійснювало виробництво цукру із застосуванням орендованих основних засобів (комбайнів) ВАТ «Новоіванівський цукровий завод»; у податкових накладних, виписаних позивачу, зокрема, Агрофірмою «Восток», невірно вказаний індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, у зв'язку з чим суми податку на додану вартість за такими податковими накладеними неправомірно включені позивачем до податкового кредиту; ціна послуг по збиранню буряка, які надавалися позивачу підрядниками, є вищою за ціну, яку позивач виставляв замовникам, тобто нижчою за ціну придбання послуг, яка в даному випадку являється звичайною ціною.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, у період, який перевірявся, чисельність інвалідів на підприємстві становила більш, ніж 50% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу, а фонд оплати праці таких інвалідів становив більш, ніж 25 %, позивач мав дозвіл № 55 Регіональної комісії з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів на право користування пільгами з оподаткування згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 7.12.1 пункту 7.12 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(т.1 арк. справи 42).

Згідно положень підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) звільняються від оподаткування операції з поставки товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, майно яких є їх власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, становить протягом попереднього звітного періоду не менше 50 відсотків загальної чисельності працюючих, і за умови, що фонд оплати праці таких інвалідів становить протягом попереднього звітного періоду не менше 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що відносяться до складу валових витрат виробництва (обігу). Зазначені підприємства та організації громадських організацій інвалідів мають право застосовувати цю пільгу за наявністю дозволу на право користування такою пільгою, яка надається міжвідомчою Комісією з питань діяльності підприємств та організацій громадських організацій інвалідів відповідно до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Відповідно до абзацу 1 підпункту 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податок за нульовою ставкою обчислюється щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, покупних товарів підприємствами та організаціями громадських організацій інвалідів, визначеними у підпункті 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону.

Частиною 2 статті 133 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що майно суб'єктів господарювання може бути закріплено на іншому праві відповідно до умов договору з власником майна.

За приписами частини 2 статті 139 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

За визначенням, наведеним у пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2000 року № 181 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оренда -угода, за якою орендар набуває права користування необоротним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

Як встановлено в акті перевірки, орендовані у ВАТ «Новоіванівський цукровий завод»основні засоби позивач обліковував на позабалансовому рахунку 01 «Орендовані необоротні активи», з урахуванням того, що для цілей бухгалтерського обліку необоротні матеріальні активи віднесено до основних засобів в розрізі класифікації, наведеної у пункті 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про підтвердження відповідності»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає правові та організаційні засади підтвердження відповідності продукції, систем якості, систем управління якістю, систем управління довкіллям, персоналу та спрямований на забезпечення єдиної державної технічної політики у сфері підтвердження відповідності, продукція -будь-який виріб, процес чи послуга, що виготовляється, здійснюється чи надається для задоволення суспільних потреб; виробник -юридична або фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, відповідальна за проектування, виготовлення, пакування та маркування продукції незалежно від того, виконуються зазначені операції самою цією особою чи від її імені.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що використання позивачем при виготовленні продукції із цукрового буряка (цукру-піску, патоки, жому тощо) із використанням орендованих основних засобів не є підставою для позбавлення підприємства права на використання пільги, передбаченої підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпунктом 6.2.8 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки обов'язковою умовою для застосування цієї пільги законодавець визначив виконання двох умов: суб'єктами продажу (поставки) товарів мають бути організації громадських організацій інвалідів; товари, які продаються (поставляються), мають належати таким організаціям на праві власності.

За витких обставин, висновки судів про правомірність застосування позивачем нульової ставки оподаткування податком на додану вартість є обґрунтованими.

Колегія суддів також погоджує висновки судів про безпідставність посилань податкового органу на положення Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджету України на 2005 рік»та деяких інших законодавчих актів України від 23 січня 2005 року № 2505-ІV, оскільки спірні правовідносини мали місце у період 07 травня 2004 року по 31 грудня 2004 року.

Відповідно до пункту 4.1. статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Пунктом 1.12 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Згідно з абзацом 1 підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Положеннями підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу 1 підпункту 1.20.1 цього пункту.

Таким чином, для отримання інформації щодо звичайних цін порівнянню підлягають співставні умови договорів на певній території ринку ідентичних (однорідних) товарів, зокрема, враховуються такі умови договорів, що впливають на ціну, як: кількість (об'єм) товарів, якість товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, інші об'єктивні умови, які можуть вплинути на ціну.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковим органом не було доведено належними та допустимим доказами, ціна послуг по збиранню буряка, які надавалися позивачу підрядниками, є вищою за ціну, яку позивач виставляв замовникам, тобто нижчою за ціну придбання послуг, з огляду на недоведеність ідентичності (однорідності) таких послуг та їх надання у співставних умовах, з урахуванням того, що податковий орган не звертався із запитом щодо застосування звичайної ціни у відповідності до вимог підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим визначення позивачу податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість за вказаним епізодом є неправомірним.

Відповідно до абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Абзацом 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами, у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Разом з цим, недоліки в заповненні реквізитів податкових накладних, виявлені податковим органом в результаті перевірки позивача, не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Таким чином, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, незважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки в заповненні, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними Агрофірмою «Восток».

Доводи касаційної скарги вищевикладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга Індустріальної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2009 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Індустріальної міжрайонної державної податкової інспекції міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 травня 2009 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ А.М. Лосєв

______ Т.М. Шипуліна