Рішення № 27354047, 05.11.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.12 Справа№ 5015/3213/12

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва, при секретарі судового засідання М.Скірі, розглянув справу

за позовом: Фірми «Паллетбіз Фрачайзинг Кфт», м. Будапешта, Угорщина;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса», м. Львів;

про: стягнення 147 732 грн. 70 коп.

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: Коваль Н.Г. -представник на підставі довіреності б/н від 27.03.2012 року;

відповідача: Жидков Ю.В. -представник на підставі довіреності № 133/12 від 20.08.2012 року.

Обставини розгляду справи: Ухвалою господарського суду від 03.08.2012 року порушено провадження у справі за позовом Фірми «Паллетбіз Фрачайзинг Кфт»(м. Будапешт, Угорщина) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса»про стягнення 147732 грн. 70 коп. Розгляд справи призначено на 20.08.2012 року.

Хід судових засідань та причини відкладення розгляду справи викладені у відповідних ухвалах господарського суду.

В судовому засіданні 29.10.2012 року судом оголошувалась перерва до 05.11.2012 року для проголошення вступної і резолютивної частини рішення.

Позивач позовні вимоги підтримав з підстав, аналогічних викладеним в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог від 29.10.2012 року. Відповідач проти позову не заперечував, заборгованість визнав, що підтверджується заявою № 171/12 від 29.10.2012 року та просив суд розстрочити виконання рішення суду відповідно до поданої ним заяви від 05.11.2012 року строком на шість місяців.

Представникам сторін, що брали участь в судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами представники сторін відмовилися.

В судовому засіданні 05.11.2012 року представник позивача надав оригінали для огляду, копії в матеріали справи: нотаріально посвідченої довіреності на здійснення представництво інтересів позивача, перекладеної та завіреної апостилем 11.09.2-12 року; та корпоративного витягу щодо позивача, нотаріально витребуваного і посвідченого, перекладеного та завіреного апостилем.

В судовому засіданні 05.11.2012 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем грошових зобов'язань. Фірма «Паллетбіз Фрачайзинг Кфт»(надалі по тексту рішення -позивач) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса»(надалі по тексту рішення - відповідач) про стягнення грошових коштів в розмірі 15105,6 євро, в еквіваленті на грошову одиницю України - 147732 грн. 70 коп.

Позивач в позовній заяві вказує, що між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу № 0104 від 01.04.2011 року (надалі по тексту рішення -договір), на підставі якого відповідач зобов'язався продати позивачу товар (лісо-продукцію). Позивач стверджує, що він оплатив вартість майбутньої поставки в розмірі 21150,0 Євро, з яких товар отримано на суму 6044,40 Євро. Решту суми відповідач зобов'язався повернути відповідно до додатків № 6 та № 7 до договору № 0104 від 01.04.2011 року. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань стало підставою для звернення позивача до суду із позовом про повернення сплаченої ним суми, що складає 15105,6 Євро, що в еквівалентно 147732 грн. 70 коп.

Відповідач проти позову не заперечив. Просив розстрочити виконання рішення відповідно до запропонованого ним графіку строком на шість місяців з огляду на важке фінансове становище товариства, що підтвердив звітом про фінансові результати за 9 місяців 2012 року та балансом на 01.10.2012 року.

Судом встановлено: Між Фірмою «Паллетбіз Фрачайзинг Кфт»(PalletBiz Franchising Kft) (покупцем згідно договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса» (продавцем згідно договору) було укладено договір купівлі-продажу № 0104 від 01 квітня 2011 року.

Договір набуває чинності з 01.05.2011 року і діє до 31.12.2011 року (п. 11.1 договору).

Відповідно до п п. 1.1. п. 1 договору, продавець продає, а покупець купує лісо продукцію, розміри та ціни якої вказані в додатках до даного Договору та є його невід'ємними частинами.

Згідно з п. п. 5.1 оплата за товар здійснюється в Євро на валютний рахунок продавця шляхом 100 % передоплати за кожну партію товару на підставі рахунку-фактури. Копію платіжного доручення покупець відправляє продавцю по факсу.

На виконання п.п. 5.1. Договору, позивачем здійснено попередню оплату за поставку продукції двома рівними платежами у загальному розмірі 21150,00 Євро.

По вказаній попередній оплаті між сторонами Договору укладено додаток № 6 та додаток № 7 від 12.01.2012 року до контракту № 0104 від 01.04.2011 року.

Згідно із п. 1 додатку № 6 до контракту № 0104 від 01.04.2011 року, 14.07.2011 року відповідно до умов контракту покупцем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця попередню оплату за поставку лісопродукції в розмірі 10575,00 Євро. 09.09.2011 року ТзОВ «Торгова група «ТИСА»здійснило поставку товару на загальну суму 6044,4 Євро. Відповідно до домовленості сторін «PalletBiz Franchising Kft»відмовляється від поставки продукції на суму 4530,6 Євро, а ТзОВ «Торгова група «ТИСА»зобов'язується повернути суму попередньої оплати в розмірі 4530,6 Євро на розрахунковий рахунок покупця.

Відповідно до п. 1 додатку № 7 до договору № 0104 від 01.04.2011 року покупцем було перераховано на розрахунковий рахунок продавця попередню оплату за поставку лісопродукції в розмірі 10575,00 Євро. Відповідно до домовленості сторін «PalletBiz Franchising Kft»відмовляється від поставки продукції на суму 10575,00 Євро, а ТзОВ «Торгова група «ТИСА»зобов'язується повернути суму попередньої оплати в розмірі 10575,00 Євро на розрахунковий рахунок покупця.

Незважаючи на належне та своєчасне виконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо здійснення попередньої оплати за поставку продукції та подальше узгодження сторонами часткового повернення суми попередньої оплати, продавець не виконав взятих на себе зобов'язань згідно додатку № 6 та додатку № 7 від 12.01.2012 року до договору № 0104 від 01.04.2011 року, наслідком чого є неповернення відповідачем суми попередньої оплати у розмірі 15105,60 Євро.

Оскільки додатком № 6 та № 7 від 12.01.2012 року до договору № 0104 від 01.04.2011 року не вказано термін повернення попередньої оплати, позивачем надіслано на адресу відповідача претензію із вимогою про повернення зазначених коштів, що підтверджується копією поштової квитанції від 28.03.2012 року.

На момент звернення позивача до суду із позовом сума боргу відповідача не змінилася і складає 15105,60 Євро, що еквівалентно 147732,70 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими що підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне:

В Роз'ясненні Президії Вищого Господарського Суду України «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій»від 31.05.2002 року № 04-5/608 зазначено наступне:

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) іноземні підприємства і організації мають право звернення до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. При цьому правовідносини, пов'язані з усіма видами зовнішньоекономічної діяльності в Україні, регулюються положеннями Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", а питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право". Закон України "Про міжнародне приватне право" (пункт 1 частини 1 статті 1) визначає приватноправові відносини як відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи. Згідно зі статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними д: говорами України. За статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності у справах з іноземним елементом, передбачених у статті 77 цього Закону. Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом чудам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК.

Відповідно до п. 10.2 договору № 0104 від 01.04.2011 року якщо договірні сторони не досягли згоди у вирішенні протиріч, що виникли, то всі спори і розбіжності повинні розглядатися в суді за підсудністю, що передбачене чинним законодавством України.

Відповідно до ст. ст. 123, 125 Господарського процесуального кодексу України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

В узагальненнях Вищого Господарського суду України судової практики вирішення господарськими судами окремих категорій спорів за участю нерезидентів від 01.01.2009 року вказано:

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнародних звичаїв, що визнаються в Україні. Як правило, в договорах (контрактах) сторони користуються наданим їм правом вибору права, закріпленим статтею 5 вказаного Закону, і зазначають законодавство, яке має бути застосовано судом при вирішенні спорів та розбіжностей між сторонами. У разі відсутності волевиявлення сторін договору щодо застосовуваного права господарський суд визначає його на підставі колізійної норми, яка може міститися як у міжнародних договорах, що відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, так і в національному законодавстві. Згідно із статтею 3 Закону України "Про міжнародне приватне право", якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені цим Законом, застосовуються правила цього міжнародного договору. Згідно із статтею 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності, можуть розглядатися судами України, а також, за згодою сторін спору, Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Таким чином, вирішення спорів категорії, що узагальнюється, базувалося на застосуванні чинного законодавства та не суперечило приписам статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародне приватне право", Господарського процесуального кодексу України, міжнародних угод, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і які, відповідно до статті 3 Закону України "Про міжнародне приватне право" та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, мають пріоритетне значення.

Як вбачається із підписаного між сторонами договору, сторони не обумовили застосування матеріального права до правовідносин, які виникли в процесі виконання зобов'язань сторонами, відповідно, зважаючи на вищезазначені роз'яснення, право, яке підлягає застосуванню до зазначеного спору є матеріальне право України відповідно до положень ст. ст. 32, 44 Закону України «Про міжнародне приватне право».

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про міжнародне приватне право»:

Зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом.

У разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином.

Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Згідно із пп. 1 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право»у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є продавець за договором купівлі-продажу:

Згідно із п.п. 11.4. п. 11 Договору, при тлумаченні цього договору має силу документ ІНКОТЕРМС 2010 року і Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу.

Згідно Конвенції Організації Об'єднаних Націй «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» від 11 квітня 1980 року, яка набула чинності для України 1 лютого 1991 року, ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах: коли ці держави є Договірними державами; або коли згідно з нормами міжнародного приватного права застосовано право Договірної держави. Та обставина, що комерційні підприємства сторін розміщені в різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з ділових відносин або обміну інформацією між сторонами, що мали місце до чи в момент його укладення. Ні національна належність сторін, ні їх цивільний чи торговельний статус, ні довільний чи торговельний характер договору не беруться до уваги при визначенні застосовності Конвенції (ст. 1 Конвенції).

Відповідно до ст. 4 Конвенції ця Конвенція регулює тільки укладення договорів купівлі-продажу та ті права й зобов'язання продавця і покупця, які випливають з такого договору. Зокрема, оскільки інше безпосередньо не передбачено Конвенцією, вона не стосується: a) дійсності самого договору, чи яких-небудь його положень, чи будь-якого звичаю; b) наслідків, які може мати договір щодо права власності на проданий товар.

Відповідно до ст. 45 Конвенції якщо продавець не виконує яке-небудь із своїх зобов'язань за договором або за цією Конвенцією, покупець може: a) здійснити права, передбачені у статтях 46 - 52; b) вимагати відшкодування збитків, як це передбачено у статтях 74 - 77. Здійснення покупцем свого права на інші засоби правового захисту не позбавляє його права вимагати відшкодування збитків. Жодне відстрочення не може бути надане продавцю судом чи арбітражем, якщо покупець вдається до якого-небудь засобу правового захисту від порушення договору.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Стаття 193 Господарського кодексу України передбачає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог закону, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно частини 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, вказаних у ст. 11 Цивільного кодексу України, у тому числі з угод, передбачених законом, а також із угод, хоча і не передбачених законом, але не суперечних йому. Виникнення прав та обов'язків пов'язано з юридичними фактами, які підтверджують виникнення між сторонами правовідносин. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, у силу яких відповідач зобов'язався повернути позивачу кошти в сумі 15105,60 євро, що еквівалентно 147732,7 грн.

Внаслідок наведеного та беручи до уваги визнання позовних вимог відповідачем, суд вважає за необхідне захистити порушене цивільне право позивача та задоволити позовну вимогу про стягнення грошових коштів в розмірі 147732,7 грн., одночасно задовольняючи заяву відповідача про розстрочку виконання рішення суду на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо заяви позивача про збільшення позовних вимог на суму понесену ним на оплату послуг перекладача в розмірі 760 грн. 00 коп. (заява від 29.10.2012 року) то суд звертає увагу позивача на наступне:

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського-процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Отже, якщо витрати, понесені стороною у зв'язку з реалізацією процесуальних прав у розгляді справи в господарському суді, відносяться до судових витрат, то вони відшкодовуються згідно зі статтею 49 Господарського-процесуального кодексу України і не можуть бути включеними до суми позову.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса»(79035, м. Львів, вул. Зелена, 115 Б, код ЄДРПОУ 30053266) на користь Фірми «Паллетбіз Франчайзинг Кфт», 1117, Угорщина, Будапешт, вул. Габор Денеш, 2, код 01-09-923432 Унікредит Банк Угорщина Zrt («PalletBiz Franchising Kft»SWIFT: BACXHUHB EUR Account (IBAN) HU 10918001-00000067-89410014) 15105,6 Євро, що еквівалентно 147732 грн. 70 коп., шляхом розстрочки виконання рішення наступним чином:

- до 30.11.2012 року -2517,60 Євро, що еквівалентно 24622 грн. 12 коп.;

- до 31.12.2012 року -2517,60 Євро, що еквівалентно 24622 грн. 12 коп.;

- до 31.01.2013 року -2517,60 Євро, що еквівалентно 24622 грн. 12 коп.;

- до 28.02.2013 року -2517,60 Євро, що еквівалентно 24622 грн. 12 коп.;

- до 31.03.2013 року -2517,60 Євро, що еквівалентно 24622 грн. 12 коп.;

- до 30.04.2013 року -2517,60 Євро, що еквівалентно 24622 грн. 12 коп.;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова група «Тиса»(79035, м. Львів, вул. Зелена, 115 Б, код ЄДРПОУ 30053266) на користь Фірми «Паллетбіз Франчайзинг Кфт», 1117, Угорщина, Будапешт, вул. Габор Денеш, 2, код 01-09-923432 Унікредит Банк Угорщина Zrt («PalletBiz Franchising Kft»SWIFT: BACXHUHB EUR Account (IBAN) HU 10918001-00000067-89410014) 990,00 Євро в рахунок відшкодування витрат, понесених за послуги адвоката, 760 грн. 00 коп. витрат на оплату послуг перекладача та 2954 грн. 66 коп. коп. в рахунок сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91 - 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.11.2012 року.

Суддя Р.Матвіїв