Рішення № 27353512, 30.10.2012, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 2/87/12

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.10.12 Справа № 5009/3583/12

Суддя Мойсеєнко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 5009/3583/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Преобразователь-комплекс", м. Запоріжжя,

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач", м.Запоріжжя,

про стягнення 266744,35 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Соломаха О.О. (довіреність № 121-1/01-1226 від 31.08.2012 р.);

від відповідача: Кожушко С.В. (довіреність № 35/16 від 09.07.2012 р.);

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Запорізької області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Преобразователь-комплекс" з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" 208878,00 грн. основного боргу, 16521,39 грн. - пені, 27846,14 грн. втрат від інфляції та 13498,82 грн. -3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідачем порушено умови договору на виконання робіт від 15.04.2009 р. № 11/269-2009 щодо здійснення розрахунку за виконані роботи з розробки, корегування конструкторської документації та супроводженню виробництва системи збудження СВТГ-2,2к/495-С2Т2,5-АР21(АТЛА.651421.014) для споживача -Кураховська ТЕС.

Позов заявлено на підставі ст. ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 617, 625, 629, 854 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 230, 232 Господарського кодексу України.

Ухвалою суду від 24.09.2012 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження 2/87/12 та призначено розгляд справи на 09.10.2012 р.

05.10.2012 р. від позивача надійшли письмові пояснення, в яких позивач зауважив, що умова п. 2.2 договору про здійснення розрахунку після надходження платежу від основного замовника є неправомірною. Посилається на те, що відповідно до ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи. Основний замовник договором не визначений і позивач не перебуває з ним в договірних відносинах. Тому визначення строку виконання зобов'язання вказівкою на дію особи -основного замовника, яка не є стороною договору, не може створювати обов'язку для позивача. Вказує на те, що згідно з ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями. Частиною 1 ст. 854 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок замовника сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи, а згідно з ч. 2 ст. 838 Цивільного кодексу України генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду. При цьому відповідно до положень ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України порушення зобов'язань контрагентами боржника не є підставою для звільнення боржника від відповідальності. Враховуючи викладене, позивач вважає, що строк виконання відповідачем обов'язку оплатити виконані роботи настав.

Відповідач у відзиві на позов з позовними вимогами не погодився та просить у позові відмовити у повному обсязі. Вказує, що згідно даних бухгалтерії відповідача дійсно обліковується заборгованість за договором, але чи настав строк її оплати відповідно до умов договору відповідачу невідомо, оскільки докази отримання відповідачем коштів від основного замовника відсутні. Крім того, на даний час відповідач не може пояснити, хто був основним замовником за договором.

У зв'язку з неподанням відповідачем витребуваних доказів та пояснень, суд ухвалою від 09.10.2012 р. відклав розгляд справи на 30.10.2012 р.

В судовому засіданні 30.10.2012 р. були присутні представники обох сторін. За їх заявою розгляд справи здійснювався без фіксації технічними засобами.

Представник позивача в судовому засіданні 30.10.2012 р. підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Також надав заяву, в якій уточнив, що розрахунок інфляційних втрат проведено в позовній заяві за період з серпня 2010 р. по вересень 2012 р. включно.

Представник відповідача в судовому засіданні 30.10.2012 р. надав додатковий відзив на позов, в якому зауважив, що інфляційні втрати розраховані позивачем невірно, бо не враховують від'ємні значення інфляції за розрахунковий період. За розрахунком відповідача інфляційні втрати за період з серпня 2010 р. по вересень 2012 р. складають 21514,43 грн., а не 27846,14 грн. Також відповідач вважає, що штрафні санкції у розмірі 57866,35 грн. є надмірно великими порівняно із сумою основного боргу та просить зменшити розмір штрафних санкцій до 1000,00 грн., посилаючись на скрутний фінансовий стан підприємства. Повідомив, що основним замовником системи збудження СВТГ-2,2к/495-С2Т2,5-АР21 (ТИАК.430051.092 ТЗ) є ТОВ «Енергомашзавод», з яким відповідач уклав договір № 42/1-08584 від 15.09.2008р. Для забезпечення виконання своїх зобов'язань перед основним замовником відповідач уклав з позивачем договір № 11/269-2009 від 15.04.2009 р. на поставку цього товару та виконання робіт. Згідно з п. 2.2 цього договору остаточний розрахунок виконується відповідачем на протязі 5 банківських днів з моменту підписання обома сторонами акту здачі-приймання робіт та надходження платежу від основного замовника. Оскільки кошти від основного замовника до відповідача не надходили, відповідач вважає, що строк оплати за договором №11/269-2009 від 15.04.2009 р. досі не настав. Посилаючись на викладені обставини, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Також представник відповідача в судовому засіданні подав заяву про відстрочку виконання рішення на 18 місяців, посилаючись на скрутний фінансовий стан підприємства.

Представник позивача заперечив проти надання відповідачу розстрочки, посилаючись на те, що заборгованість відповідачем не сплачується тривалий час (2 роки), а фінансовий стан позивача також є незадовільним.

В судовому засіданні 30.10.2012 р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, судом встановлено наступне.

15.04.2009 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Преобразователь-комплекс" (виконавець) та Публічним акціонерним товариством "Запорізький завод "Перетворювач" (замовник) укладено договір № 11/269-2009 на виконання робіт.

Згідно з п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець приймає на себе відповідно до умов даного договору виконання робіт з розробки конструкторської документації (далі -КД) та супроводженню системи збудження СВТГ-2,2к/495-С2Т2,5-АР21 (АТЛА.651421.014) для споживача -Кураховської ТЕС.

Згідно з п. п. 4.1, 4.2 договору обсяг робіт, окремі етапи та строки її виконання мають відповідати плану виробництва замовника та визначаються календарним планом -додаток 1. Виконавець вправі достроково за узгодженням із замовником здати виконану роботу в цілому та її окремі етапи. Замовник приймає та оплачує таку роботу (етапи роботи) у відповідності з умовами договору.

У п. 2.1 договору визначено, що вартість робіт за даним договором складає 257556,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 42926,00 грн.

Відповідно до умов п. 2.2 договору замовник виконує попередню оплату в розмірі 128778,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 21463,00 грн. Кінцевий розрахунок виконується замовником протягом 5 банківських днів з моменту підписання обома сторонами акту здавання-приймання робіт та надходження платежу від основного замовника.

Згідно з п. 9.4 договору даний договір вступає в силу з дати його підписання та діє до 31.12.2009 р.

Додатковою угодою № 1 від 01.03.2010 р. до договору сторони продовжили дію договору до 31.12.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавець (позивач) виконав у повному обсязі, роботи, визначені договором, та здав їх відповідачу по акту № 1 від 20.07.2010 р. Акт підписаний з боку відповідача без зауважень. Вартість робіт згідно акту склала 208878,00 грн.

Позивач виписав відповідачу рахунок на оплату № 54 від 26.04.2010 р. на суму 208878,00 грн.

Оскільки відповідач не сплатив вартість робіт, позивач звертався до відповідача з претензією від 11.07.2012 р. №121-1/02-962 про сплату боргу, пені, річних відсотків та інфляційних втрат.

У відповіді на претензію від 15.08.2012 р. № 35/107 відповідач повідомив, що не має можливості сплатити суму боргу у зв'язку із скрутним фінансовим станом та запропонував розглянути можливість погашення суми боргу частками по 50000,00 грн. щомісячно.

Разом із цим, вартість робіт не була сплачена відповідачем у повному обсязі, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач заперечує проти позову з тих підстав, що визначена пунктом 2.2. договору умова оплати не настала, а саме: не надійшли кошти від основного замовника.

Суд визнав заперечення відповідача безпідставними, з огляду на наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором підряду.

Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Позивач та відповідач пунктом 2.2 договору визначили строк виконання зобов'язання вказівкою на дію особи, яка не є стороною такого договору.

Відповідно до ст. 511 Цивільного кодексу України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.

Договір на виконання робіт від 15.04.2009 р. № 11/269-2009 укладений лише між позивачем та відповідачем. Основний замовник в договорі не визначений. Кураховська ТЕС вказана в п. 1.1 договору лише як споживач, а не основний замовник.

Доводи відповідача про те, що основним замовником є ТОВ «Енергомашзавод», з яким відповідач уклав договір купівлі-продажу № 42/1-08584 від 15.09.2008р., не підтверджені належними доказами.

Так, договір купівлі-продажу № 42/1-08584 від 15.09.2008р. укладений лише між ТОВ «Енергомашзавод»та відповідачем. ТОВ «Енергомашзавод»в цьому договорі виступає покупцем товару, який продає йому відповідач. В договорі купівлі-продажу не зазначено, що ТОВ «Енергомашзавод»є основним замовником товару та робіт, які виконав позивач.

У договорі на виконання робіт від 15.04.2009 р. № 11/269-2009, який за словами відповідача був укладений з метою виконання ним своїх зобов'язань перед ТОВ «Енергомашзавод», відсутнє посилання на договір купівлі-продажу № 42/1-08584 від 15.09.2008р. Так само і в договорі купівлі-продажу № 42/1-08584 від 15.09.2008р. з подальшими додатковими угодами до нього, відсутнє посилання на договір на виконання робіт від 15.04.2009 р. № 11/269-2009, за яким стягується заборгованість в даній справі.

Як пояснив представник відповідача, інших правочинів щодо замовлення товару та робіт, які виконав позивач, між відповідачем і ТОВ «Енергомашзавод»немає. Будь-яких взаємних зобов'язань між позивачем та ТОВ «Енергомашзавод»з приводу виконання робіт, за які стягується заборгованість в даній справі, також немає.

Таким чином, фактично основний замовник за договором на виконання робіт від 15.04.2009 р. № 11/269-2009 відсутній.

Враховуючи викладене, умова п. 2.2 договору про надходження платежу від основного замовника не є обставиною, яка породжує обов'язок відповідача здійснити розрахунок за виконані і прийняті роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

В порушення умов п. 2.2 договору відповідач не здійснив повного розрахунку за виконані роботи протягом 5 банківських днів з моменту підписання обома сторонами акту здавання-приймання робіт.

Порушення зобов'язань контрагентом відповідача, а також відсутність у відповідача необхідних коштів не є в силу приписів ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача 208878,00 грн. основного боргу підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 р. N 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.5 договору передбачено, що при несвоєчасній оплаті виконаних робіт замовник оплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент прострочення.

На суму боргу позивачем нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 28.07.2010 р. 28.01.2011 р. в сумі 16521,39 грн.

Розрахунок пені судом перевірено та визнано вірним. Вимоги про стягнення 16521,39 грн. пені підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На суму боргу позивач нарахував 3% річних за період з 28.07.2010 р. по 21.09.2012 р. в сумі 13498,82 грн.

Розрахунок річних є вірним. Вимоги про стягнення 13498,82 грн. -3% річних підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача 27846,14 грн. інфляційних втрат за період з серпня 2010 р. по вересень 2012 р. У заяві від 30.10.2012 р. позивач уточнив, що розрахунок інфляційних втрат проведено в позовній заяві саме за цей за період.

Розрахунок інфляційних втрат позивача є невірним, оскільки позивачем не враховані від'ємні значення індексу інфляції за обраний період розрахунку.

Верховний Суд України у листі від 03.04.1997р. № 62-97Р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ»зазначає, що для визначення індексу за будь-який період необхідно помісячні індекси, що складають відповідний період, перемножити між собою.

Вищий господарський суд України в п. 2 Інформаційного листа від17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»звернув увагу господарських судів на те, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [див. постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

За розрахунком суду, інфляційні втрати за період з серпня 2010 р. по вересень 2012 р. складають 21514,92 грн. В цій сумі вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню. У стягненні 6331,22 грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій суд залишив без задоволення, оскільки розмір нарахованої пені є невеликим порівняно із сумою основного боргу (менше 10%), пеня нарахована в межах встановленого законодавством шестимісячного строку, у той час як сума боргу не сплачується відповідачем тривалий час (більше двох років).

3% річних та інфляційні втрати не є штрафними санкціями, як зазначає відповідач, а є компенсацією матеріальних втрат позивача від знецінення належних йому грошових коштів за час прострочення сплати боргу відповідачем, тому вони не можуть бути зменшені судом.

Зазначений висновок суду стосовно правової природи 3% річних та інфляційних втрат підтверджується роз'ясненням Вищого господарського суду України, викладеним у п. 2 Інформаційного листа від17.07.2012 № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Розглянувши заяву відповідача про відстрочку виконання рішення, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

У п. 7.2 Постанови Вищого господарського суду від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України»визначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до вимог ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

У якості обставин, які утруднюють виконання рішення суду на даний час відповідач посилається на скрутний фінансовий стан підприємства. На підтвердження свого фінансового стану відповідачем надані копії балансів та фінансових звітів за І квартал та І півріччя 2012 року, а також довідки банків про рух коштів на рахунках.

Згідно балансів та звітів про фінансові результати господарська діяльність відповідача є збитковою.

Разом із цим, суд критично оцінює вказані баланси та звіти з огляду на те, що вони складені в односторонньому порядку відповідачем, не містять відмітки про їх прийняття компетентним органом, а відомості, що викладені у них, не підтверджуються первинними документами про дебіторську та кредиторську заборгованість.

Суд зазначає, що збитковість господарської діяльності відповідача не є беззаперечною підставою для надання відстрочки виконання рішення, адже відповідач здійснює господарську діяльність та має відповідні грошові надходження, про що свідчать надані відповідачем довідки банків про рух коштів на рахунках відповідача.

Крім того, відповідач не надав відомостей про наявне у нього рухоме та нерухоме майно, за рахунок якого можливо провести стягнення. Зі слів представника відповідача, майно відповідача не перебуває під арештом, а лише знаходиться в заставі банків, що не виключає можливості звернення на нього стягнення.

Таким чином, відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність виключних обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки виконання рішення.

Суд також враховує, що заборгованість не сплачується відповідачем протягом тривалого часу (більше двох років) і відповідач, запропонувавши позивачу здійснювати часткове погашення боргу по 50000,00 грн. щомісячно, жодних виплат у добровільному порядку не здійснив.

Представник позивача в судовому засіданні просив врахувати матеріальні інтереси позивача, який також, зі слів представника позивача, перебуває у незадовільному фінансовому стані, і відмовити відповідачу в наданні відстрочки виконання рішення.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача.

Відповідно до 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач" (вул. Дніпропетровське шосе, 9, м. Запоріжжя, 69069, ЄДРПОУ 05755571) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Преобразователь-комплекс" (вул. Академіка Александрова, б. 9, кв. 95, м. Запоріжжя, а/с 6130, 69093, ЄДРПОУ 13626132, п/р № 26001000096195 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023) 208878,00 грн. (двісті вісім тисяч вісімсот сімдесят вісім грн. 00 коп.) основного боргу, 21514,92 грн. (двадцять одна тисяча п'ятсот чотирнадцять грн. 92 коп.) інфляційних втрат, 16521,39 грн. (шістнадцять тисяч п'ятсот двадцять одна грн. 39 коп.) пені, 13498,82 грн. (тринадцять тисяч чотириста дев'яносто вісім грн. 82 коп.) -3% річних та 5228,19 грн. (п'ять тисяч двісті двадцять вісім грн. 19 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Заяву Публічного акціонерного товариства "Запорізький завод "Перетворювач", м.Запоріжжя, про відстрочку виконання рішення залишити без задоволення.

Суддя Т.В.Мойсеєнко

Повне рішення оформлено і підписано,

згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 05.11.2012 р.