Постанова № 27351515, 01.11.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2012 року 2а-3736/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І.,

за участю секретаря судового засідання Маковецької І.М.,

представника позивача -Сербана В.Ф.,

представника відповідача - Воловенка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»

до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17.05.2012 №0000312200, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 333395,54 грн., з яких: 222263,69 грн. -за основним платежем, 111131,85 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення покладено висновок податкового органу про фіктивність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» та ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. Таким чином, позивачем неправомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за рахунок сум податку на додану вартість, сплачених позивачем контрагенту у складі робіт, наданих ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО», що, у свою чергу, призвело до заниження податку на додану вартість.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки укладені договори мали реальний характер -роботи виконані контрагентами та оплачені позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності. Позивач вважає висновки податкового органу неправомірними, а тому просив оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасувати.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував, обґрунтовуючи заперечення тим, що договори, укладені між ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна»та ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО»є нікчемними та не спричиняють реального настання правових наслідків, а ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО» здійснюють діяльність, спрямовану на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а тому вважає податкове повідомлення - рішення правомірним. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельно-проектна фірма Україна»є юридичною особою, що зареєстрована Солом'янською районною державною адміністрацією в м. Києві 15.09.2005. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 15.09.2005, з 01.02.2007 перереєстровано і перебуває на обліку Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області та є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва платника податку на додану вартість від 26.01.2007 № 100015455.

05 квітня 2011 року між позивачем та TOB «РІП»був укладений Договір субпідряду № 6-ДС/11, відповідно до умов якого, підрядник (позивач) доручав, а субпідрядник (TOB «РІП») брав на себе зобов'язання на виконання ремонтно-будівельних робіт.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт за податковими накладними від 30.04.2011 № 35, 36, 37, виписаних ТОВ «РІП», у розмірі 31849,69 грн.

14 грудня 2010 року між позивачем та ТОВ «СП ЕТО»був укладений Договір № 39-БР/10 відповідно до умов якого, ТОВ «СП ЕТО»брало на себе зобов'язання виконати роботи, а позивач зобов'язувався оплатити їх вартість.

За результатами здійснення вищезазначеної господарської операції, ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у складі ціни виконаних робіт за податковими накладними від 28.12.2010 № 652, 653 та від 29.12.2010 № 654, 655, виписаних ТОВ «СП ЕТО», у розмірі 190 414 грн.

27 квітня 2012 року, на підставі наказу Васильківської ОДПІ від 19.04.2012 № 64-П, посадовими особами Васильківської ОДПІ Київської області проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо нарахування та сплати ПДВ по розрахунках з ТОВ «РІП»в квітні 2011 року та ТОВ «СП ЕТО»в грудні 2010 року, за результатами якої посадовими особами податкового органу був складений Акт про результати невиїзної позапланової перевірки ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна» від 27.04.2012 №316/22-04/33776341.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пунктів 198.1,198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2. статті 7, пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 2 статті 3, пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 2 та 3Положення про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку, пунктів 3.1., 4.1. Порядку заповнення і надання податкової декларації з ПДВ, статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України в результаті чого позивачем було занижено податок на додану вартість у розмірі 222263,69 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженні, що договори на виконання робіт, укладені між позивачем та ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО», є нікчемними і такими, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки вказані договори укладено за відсутності наміру дійсного виконання робіт, фактично ніякі роботи контрагентом не виконувались, товари не поставлялись, а договори укладено лише задля незаконного зменшення об'єктів оподаткування податком на додану вартість.

При перевірці позивача посадовими особами податкового органу взято до уваги Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 08.08.2011 № 1803/23-03/32163147 «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «РІП» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ за період березень-травень 2011 року», відповідно до якого у ТОВ «РІП»відсутні необхідні умови для здійснення господарської діяльності, а саме: відсутні трудові ресурси, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби.

Крім того, посадовими особами Васильківської ОДПІ було отримано від ВПМ ДПІ у Обухівському районі Київської області службову записку від 28.02.2012 № 754/7/26-01 з матеріалами щодо фіктивності ТОВ «РІП»та ТОВ «СП ЕТО».

Відповідно до вказаної службової записки, директор і засновник ТОВ «РІП» ОСОБА_3 та директор і засновник ТОВ «СП ЕТО»ОСОБА_4, будучи допитаними пояснили, що ніякої фінансово-господарської діяльності на ТОВ «РІП»та ТОВ «СП ЕТО»вони не проводили, будь-яких первинних документів, договорів, податкових накладних як директори підприємств не складали та не підписували.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято повідомлення-рішення від 17.05.2012 №0000312200, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 333395,54 грн., з яких: 222263,69 грн. -за основним платежем, 111131,85 грн. -за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивачем вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржено до ДПС у Київській області (скарга від 25.05.2012 № 69/12).

Рішенням ДПС у Київській області від 24.07.2012 № 1755/10/10-206/357-887 скаргу позивача було задоволено частково та частково скасовано прийняте повідомлення-рішення від 17.05.2012 №0000312200 в частині застосованої штрафної санкції у розмірі 55565,93.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат та стосуються правомірності рішень контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Так, на час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі -Закон № 168/97-ВР).

Згідно зі статтею 1 Закону № 168/97-ВР, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6); податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону № 168/97-ВР дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як передбачено абзацем 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З 01 січня 2011 року відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з підпунктом «а»пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг, які відповідно до пункту 185.1 статті 185 цього Кодексу є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Як визначено пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; отримання платником податку товарів/послуг, щопідтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом пункту 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Порядок) податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 5 цього Порядку визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 Порядку.

За правилами заповнення податкової накладної, встановленими у пункті 18 Порядку, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»(далі -Закон України від 16.07.1999 №996-ХІV) визначено, що цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі -підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, тощо) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме - вказувати на посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України від 16.07.1999 №996-ХІV встановлено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із системного аналізу положень чинного законодавства вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних та здійснення реальної господарської операції.

Разом з тим, якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, наявність належно оформлених первинних бухгалтерських документів не є безумовною підставою для включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаного товару (послуг).

Таким чином, право нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності. За відсутності факту придбання товарів, відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних бухгалтерських документів.

Як доказ реального здійснення господарських операцій по виконанню ТОВ «РІП»робіт, позивач посилався на наявність договору субпідряду від 05.04.2011 № 6-ДС/11, податкових накладних від 30.04.2011 № 35, 36, 37, актів приймання виконаних робіт № 1,2,3 за квітень 2011 року, банківських виписок від 12.05.2011 та від 17.05.2011, які були оформлені на виконання договору, укладеного між ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна»та ТОВ «РІП».

Проте суд критично ставиться до вказаних документів, оскільки у контрагента позивача на підприємстві відсутні будь-які основні засоби та виробничі потужності, найманих працівників не має, директор, будучи допитаним пояснив, що ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не мав та будь-яких документів цього підприємства не складав та не підписував, що свідчить про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «РІП».

Як доказ реального здійснення господарських операцій по виконанню ТОВ «СП ЕТО»робіт, позивач посилався на наявність договору від 14.12.2010 № 39-БР/10, податкових накладних від 28.12.2010 № 652, 653 та від 29.12.2010 № 654, 655, актів приймання виконаних робіт № 1,2 за грудень 2010 року, які були оформлені на виконання договору, укладеного між ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна»та ТОВ «СП ЕТО».

Доказів оплати за виконані роботи представник позивача в судовому засіданні не надав.

Судом встановлено, що вказані документи були вилучені у ТОВ «СП ЕТО»головним оперуповноваженим інспектором ГУБОЗ МВС України, майором міліції Рибченком М.Е., про що був складений протокол виїмки від 30.12.2010.

Ухвалою КОАС від 14.08.2012 ГУБОЗ МВС України було зобов'язано надати суду вищевказані документи, проте витребовувані документи суду ГУБОЗ МВС України надано не було.

Враховуючи вищевикладене та той факт, що директор ТОВ «СП ЕТО» ОСОБА_4, будучи допитаною пояснила, що ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності цього підприємства не мала та будь-яких документів підприємства не складала та не підписувала, суд дійшов висновку про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «СП ЕТО».

Крім того, характер взаємовідносин між позивачем та ТОВ «РІП», ТОВ «СП ЕТО» дає підстави суду вважати, що договори укладені між ними мають ознаки нікчемності з огляду на наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга статті 203 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Частиною четвертою статті 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписами частини першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні правочини).

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу України для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені печаткою.

Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи.

Під час розгляду справи судом встановлено, що договір субпідряду від 05.04.2011 № 6-ДС/11 та податкові накладні 30.04.2011 № 35, 36, 37, які стали підставою для формування позивачем податкового кредиту за квітень 2011 року, від імені ТОВ «РІП»підписана невстановленою особою, оскільки директор ТОВ «РІП»ОСОБА_3 будучи опитаним пояснив, що за період господарської діяльності підприємства будь-яких первинних документів, договорів, податкових накладних як директор підприємства не складав та не підписував.

З пояснень директора і засновника ТОВ «СП ЕТО»ОСОБА_4 вбачається, що за період господарської діяльності підприємства будь-яких первинних документів, договорів, податкових накладних вона, як директор підприємства не складала та не підписувала,

Враховуючи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4, вказані документи не підписували, суд дійшов висновку, що договір на виконання будівельних робіт між позивачем та ТОВ «РІП»від 05.04.2011 № 6-ДС/11 та договір між позивачем та ТОВ «СП ЕТО»від 14.12.2010 № 39-БР/10 були укладені з порушенням вимог статті 203 Цивільного кодексу України.

Таким чином, беручи до уваги пояснення засновників ТОВ «РІП»ТОВ , «СП ЕТО», а також відсутність основних фондів, трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, транспортних засобів у контрагентів позивача, суд дійшов висновку про безтоварність господарських відносин, тобто лише їх документальне оформлення.

Головною метою, яку переслідували сторони при укладенні договору, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальне виконання робіт, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок.

З огляду на вищевикладене, донарахування відповідачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість, а також застосування до ТОВ «Будівельно-проектна фірма Україна»штрафних санкцій з податку на додану вартість відповідно до приписів підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України та з урахуванням рішення ДПС у Київській області від 24.07.2012 № 1755/10/10-206/357-887 відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Відповідач не надав суду доказів понесення ним яких-небудь судових витрат, тому такі витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 01 листопада 2012 р.