Ухвала суду № 2733801, 13.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

Іменем України

УХВАЛА

“13” березня  2008 р.                                                                                            Справа № 29/106

                                                                                                                                  к/с № К-22037/06

                                                                                                                                        № К-23504/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий:                                                           Нечитайло О.М.

Судді:                                                                       Ланченко Л.В.

                                                                                  Пилипчук Н.Г.

                                                                                  Рибченко А.О.

                                                                                  Федоров М.О.

при секретарі судового засідання                       Ликовій В.Б.

за участю представників:

позивача:                                                             Дударенко Є.А. , дов. від 07.02.2008р.

відповідача:                                                        Кірієнко Т.П., дов. від 04.02.2008р.

                                                                              № 399/9/10

                                                                              Ляшко Ю.В., дов. від 07.02.2008р.

                                                                               № 449/9/10

розглянувшикасаційні скарги                      Державної податкової інспекції     

                                                                             у Дніпровському  районі м. Києва

та                                                                         Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                                             «Дайвер»

на ухвалу                                                           Київського апеляційного господарського суду                                                                                

від                                                                       12.04.2006 р.

та постанову                                                      Господарського суду м. Києва

від                                                                        21.11.2005р.

у справі                                                                № 29/106

за позовом                                                             Товариства з обмеженою відповідальністю

                                                                             «Дайвер»

до                                                                            Державної податкової інспекції     

                                                                               у Дніпровському районі м. Києва                                                                             

про                                                                          визнання недійсним податкового

                                                                            повідомлення-рішення                                                                                

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дайвер» (далі – ТОВ «Дайвер», позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції уДніпровському районі м. Києва(далі – ДПІ у Дніпровському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 22.07.2004р. № 0000832202/0.

Постановою Господарського суду м. Києва, (суддя: Усатенко І.В.), яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду (судова колегія у складі: головуючий суддя: Лосєв А.М., судді: Мартюк А.І., Зубець Л.П) від 12.04.2006р. у справі № 29/106-А позов задоволено частково, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 22.07.2004р. № 0000832202/0 в частині 980 479,00 грн., у т.ч. 653 785,00 грн. - основного платежу та 326 893,00 грн. -штрафних санкцій. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнено з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвер» судові витрати в розмірі 101,50 грн.

Вказані судові рішення у частині задоволення позовних вимог аргументовані тим, що відповідачем не доведено обставини на які останній посилається як на підставу, що спростовує право позивача на формування податкового кредиту за проведеними операціями, інших обставин відповідачем не наведено, а тому судові колегії господарських судів першої та апеляційної інстацій, встановивши дотримання ТОВ «Дайвер» вимог Закону України «Про податок на додану вартість», визнали обгрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за проведеними господарськими операціями за відповідні періоди.

У частині відмови у задоволенні позовних вимог, судами було встановлено, що договір між ТОВ «Дайвер» та ТОВ «Центр наукових досліджень» від 03.01.2003р. № 2 визнано недійсним у судовому порядку. На цій підставі, судами першої та апеляційної інстанцій відмовлено у позові в частині визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення на суму 128470,00грн. донарахованого податкового зобов’язання з податку на додану вартість та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 64235,00грн. за господарською операцією ТОВ «Дайвер» з ТОВ «Центр наукових досліджень» згідно договору № 2 від 03.01.2003р.  

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва, не погоджуючись із судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, з підстав порушення вказаними судами норм матеріального та процесуального права, звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 р. та постанову господарського суду м. Києва від 21.11.2005р. у справі № 29/106 та ухвалити нове судове рішення, яким у позові відмовити повністю.

ТОВ «Дайвер», також не погоджуючись із прийнятими у справі № 29/106 судовими рішеннями господарських судів першої та апеляційної інстанцій, у частині відмови у задоволенні позовних вимог, з підстав порушення при їх прийнятті норм матеріального права, звернулось із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить змінити рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним оспорюваного податкового повідомлення-рішення у сумі 128470,00грн. донарахуваного податку на додану вартість та 64235,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2006р. у справі № 29/106.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу ДПІ у Дніпровському районі м. Києва за змістом яких доводи даної касаційної скарги вважає необгрунтованими та просить у її задоволенні відмовити.

Заперечень на касаційну скаргу ТОВ «Дайвер» від ДПІ у Дніпровському районі м. Києва не надійшло.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції від 07.02.2008р. на підставі ч. 2 ст. 150 КАС України, було оголошено перерву до 13.03.2008р. 

Відповідно до частини 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва прийнято податкове повідомлення – рішення від 22.07.2004 р. № 0000832202/0, яким ТОВ «Дайвер», на підставі акту перевірки від 22.07.2004р. № 4740/23-22942530 та відповідно до п.п. 7.4.4 пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 1 173 383,00 грн., у т.ч. 782 255,00 грн. – за основним платежем та 391 128,00 грн. - штрафних санкцій.

Підставою для прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки Акту перевірки від 22.07.2004р. № 4740/23-22942530, складеного ДПІ у Дніпровському районі міста Києва за результатами документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Дайвер» за період з 01.07.2001р. по 01.04.2004р.

У ході перевірки встановлено, що позивач в 2001-2003 р.р. мав взаєморозрахунки з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, а саме: ПП «Полісвіт», ТОВ «Наукові технології», ТОВ «Центр наукових досліджень», ПП «Кімо». З огляду на що, віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами укладених угод та проведених на їх виконання господарських операцій, здійснено позивачем в порушення вимог пп.7.2.4 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Також, п.2.2. акту встановлено те, що позивач в порушення п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відніс до складу валових витрат витрати невиробничого призначення, а саме - вартість телефонних переговорів невиробничого характеру, вартість витрат на відрядження без підтверджуючих документів, таким чином, в порушення п.п.7.4.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачем до складу податкового кредиту включено суми податку на додану вартість, що не відносяться до складу валових витрат в розмірі 198,00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційні скарги ДПІ у Дніпровському районі м. Києва та ТОВ «Дайвер» задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 7.4.1 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Пунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено: платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Відповідно до п.п.7.2.3. п.7 ст.7 коментованого закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця (платника податку) у двох примірниках. Податкова накладна є звітним податковим і одночасно розрахунковим документом і повинна відповідати вимогам п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено господарськими судами першої та апеляційноїі інстанцій, на момент проведення перевірки позивач мав належним чином оформлені податкові накладні, отримані від ТОВ «Наукові технології», ПП «Полісвіт», ПП «Кімо» на підтвердження частково сум податкового кредиту. Цей факт відповідачем не заперечується.

Крім того, господарськими судами першої та апеляційної інстанцій з’ясовано, що договір купівлі - продажу № 240 від 20.08.2001р. укладений між ТОВ «Дайвер» та ТОВ «Наукові технології», договір підряду № 38/02 від 11.03.2000р. укладений між ТОВ «Дайвер» та ПП «Полісвіт» та договір доручення № 1 від 02.01.2003р., укладений між ТОВ «Дайвер» та ПП «Кімо» є - чинними станом на день розгляду справи господарськими судами першої та апеляційної інстанцій судом.

Доказів визнання вказаних договорів відповідачем до суду касаційної інстанції теж не надано.

Договір підряду від 03.01.2003р. № 2 укладений між ТОВ «Дайвер» та ТОВ «Центр наукових досліджень» визнаний у судовому порядку недійсним.

Також, судами попередніх інстанцій у ході розгляду справи встановлено, що установчі документи та свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Наукові технології», ПП «Полісвіт» визнані недійсними з моменту постановлення відповідних рішень районних судів, а саме з 25.02.2004 року, установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ПП «Кімо» визнані недійсними з 27.05.2004 року.

Таким чином, установчі та реєстраційні документи ТОВ «Наукові технології», ПП «Полісвіт», ПП «Кімо» є недійсними з моменту, який припадає на час після укладення договорів, коли умови останніх сторонами були виконані, прийняті, оплачені та належним чином відображені ТОВ «Дайвер» в бухгалтерському та податковому обліку.

З огляду на що, господарськими судами встановлено, що всі формальні підстави, передбачені Законом України «Про податок на додану вартість», для виникнення у платника податку права на віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту позивачем дотримані, а твердження відповідача, викладені у спірному акті перевірки спростовані у ході розгляду справи.

Видані контрагентами позивача податкові накладні відповідають вимогам законодавства України, що відповідачем у ході розгляду справи не спростовано.

Таким чином, на підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України вважає обгрунтованою правову позицію господарських судів першої та апеляційної інстанцій в частині застосування норм Закону України «Про податок на додану вартість» для встановлення права ТОВ «Дайвер» на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за результатами господарських операцій з ТОВ «Наукові технології», ПП «Полісвіт» та ПП «Кімо».

Крім того, судова колегія адміністративного суду касаційної інстанції бере до уваги, встановлений господарським судом апеляційної інстанції той факт, що ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.02.2006р. залишено без змін рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2005р. та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2005р. в частині відсутності підстав для визнання договору № 38/02 від 11.03.2000р. укладеного між ТОВ «Дайвер» та ТОВ «Полісвіт» - недійсним.

Також, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком господарських судів першої та апеляційної інстанцій щодо безпідставності позовних вимог на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 128 470,00 грн., враховуючи визнання недійсним договору між позивачем та ТОВ «Центр наукових досліджень» від 03.01.2003р. №2.

За таких обставин, висновки акту перевірки № 4740/23-22942530 щодо порушення позивачем п.п.7.4.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» частково підтверджуються, а саме в частині донарахування суми податкового зобов'язання у розмірі 128 470,00 грн. Відповідно застосування штрафних санкцій до позивача на суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (128 470,00 грн.) у розмірі 64 235,00 грн. обгрунтовано визнано судами першої та апеляційної інстанцій правомірним.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

ДПІ у Дніпровському районі м. Києва та ТОВ «Дайвер», на підставі наявних в касаційній скарзі та викладених у судовому засіданні доводів, не доведено наявність порушень норм матеріального чи процесуального права, допущених господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, які б у сенсі ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, стали підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень.

Інших доводів сторонами у справі надано не було.

Таким чином, судова колегія Вищого адміністративного суду України підтверджує, що при прийнятті судових рішень у справі № 29/106 господарські суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків щодо встановлених обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

За таких обставин, касаційні скарги ДПІ у Дніпровському районі м. Києва та ТОВ «Дайвер» підлягають залишенню без задоволення, а ухвала Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 р. та постанова господарського суду м. Києва від 21.11.2005 р. у справі № 29/106- – без змін. 

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дайвер» на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 р. та постанову господарського суду м. Києва від 21.11.2005 р. у справі № 29/106 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2006 р. та постанову господарського суду м. Києва від 21.11.2005 р. у справі № 29/106 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та не може бути оскаржена, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:                                                                                       Нечитайло О.М.

Судді                                                                                                                Ланченко Л.В.

                                                                                                                          Пилипчук Н.Г.                                                                                                                              

                                                                                                                          Рибченко А.О.

                                                                                                                          Федоров М.О.

З оригіналом вірно

Відповідальний секретар                                                                            Ликова В.Б.