Ухвала суду № 27326932, 01.11.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2012 р.Справа № 2а-5249/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Перцової Т.С.

Суддів: Дюкарєвої С.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представників сторін : позивача -Літкевич О.В., відповідача -Дитиненко Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантіс плюс" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2012р. по справі № 2а-5249/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантіс плюс"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авантіс плюс» (далі по тексту - ТОВ «Авантіс плюс», позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі по тексту - ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС, відповідач), в якому просить суд скасувати повністю податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова №0005202302 від 14.12.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2012р. по справі № 2а-5249/12/2070 у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантіс плюс" до Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.

Позивач не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу, в якій просив суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2012р. по справі № 2а-5249/12/2070 та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції проігноровано надання позивачем всіх необхідних документів на підтвердження реальності спірного правочину, не взято до уваги той факт, що рішенням суду, яке набрало законної сили, визнано незаконними дії податкового органу з проведення зустрічних звірок ПП «Баварія Ф» з контрагентами та з визначення в актах відсутності реального здійснення господарської діяльності ПП «Баварія Ф». Враховуючи те, що вказані акти слугували підставою для написання акту відповідачем по даній справі та прийняття оскаржуваного рішення, апелянт наполягає на неправомірності дій ДПІ у Київському районі м. Харкова Харківської області ДПС у спірних правовідносинах. Зазначав, що в акті перевірки від 28.11.2011 року № 4194/235/34754952 не наведено жодних доказів, щоб підтверджували факт порушення з боку позивача Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». А відтак, висновок податкового органу про заниження податку на додану вартість вважає необгрунтованим та протиправним.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав та мотивів, викладених в останній, та просив суд апеляційної інстанції їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції їх відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши постанову суду, дослідивши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, пояснення представників сторін, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції було встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекцією у Київському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ «Авантіс Плюс» з питання правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП «Баварія-Ф» за період з 01.08.2011 року по 31.08.2011 року, про що складено акт №4194/235/34754952 від 28.11.2011 року.

За висновками акту перевірки встановлені наступні порушення: ч. 1 ст.203, ст.215, п. 1, ст. 216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Авантіс плюс» з ПП «Баварія-Ф», п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України з урахуванням змін та доповнень, в результаті чого занижено податок на додану вартість до сплати в бюджет всього в сумі 51667 грн., в т.ч. за серпень 2011 року в сумі 51667 грн. (а.с.8-22).

На підставі вищевказаних висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0005202302 від 14.12.2011 року (а.с.23).

Не погодившись з винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Кременчуцька ОДПІ при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень - рішень діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження їй надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено), добросовісно та розсудливо. А відтак, вимоги позовної заяви не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що оскільки спірні правовідносини щодо правильності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2011 року виникли внаслідок віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ у розмірі 51667 грн. по податковим накладним, отриманим від ПП «Баварія-Ф», а тому застосуванню при наданні оцінки правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення підлягають положення Податкового кодексу України.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авантіс плюс» (замовник) та Приватним підприємством «Баварія - Ф» (виконавець) укладено договір №08/08-11 від 08.08.2011 року, на умовах якого виконавець зобов'язується поставити замовнику рекламну конструкцію банера фасадного, а також установити його, а замовник - прийняти та оплатити рекламну конструкцію та умови монтажу (а.с. 31-33).

Сторонами підписано акт №ОУ-2608-2 здачі - приймання робіт (надання послуг) (а.с.34), специфікацію до договору (а.с.78), також позивачем до суду надано кошторис послуги з постачання та установки рекламної конструкції - банера фасадного (а.с.79).

Приватним підприємством «Баварія - Ф», на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авантіс плюс» виписано податкові накладні (а.с.35-37).

Виписками по рахунках засвідчено факт виконання ТОВ «Авантіс плюс» зобов'язань по оплаті вартості отриманих послуг перед ПП «Баварія - Ф» (а.с.49-52).

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Норми п. 201.1, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України встановлюють, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну в момент виникнення податкових зобов'язань продавця, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Приписами п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України забороняється включення до складу податкового кредиту сум податку, не підтверджених належним чином оформленими податковими накладними.

Відповідно до п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, колегія суддів вважає за доцільне відмітити, що наявність податкових накладних та факту оплати товару є обов'язковими, але не вичерпними підставами для визначення правильності формування податкового кредиту.

Відповідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку.

Колегія суддів вважає необхідним відмітити, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями (виконавцями) податкових, видаткових накладних, не є безумовною підставою для нарахування податкового кредиту у випадку нездійснення самої господарської операції. Дані посилання відповідають практиці Верховного суду України, викладеній у рішенні від 21.01.2011 року.

Як вбачається зі змісту спірного договору від 08.08.2011 року, предметом договору є постачання та установка ПП «Баварія-Ф» рекламної конструкції - банера фасадного за адресою : м.Харків, вул.Академіка Павлова, територія Торгового центру в районі станції метро «Академіка Барабашова».

Засади рекламної діяльності в Україні, регулювання відносин, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами визначено Законом України «Про рекламу».

Відповідно до ст.1 Закону реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; розповсюджувач реклами - особа, яка здійснює розповсюдження реклами. Під зовнішньої рекламою слід розуміти рекламу, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно ч.1 ст.16 Закону розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Розміщення зовнішньої реклами у межах смуги відведення автомобільних доріг проводиться відповідно до цього Закону за погодженням з органами державного управління автомобільними дорогами або їх власниками та відповідними державними органами з безпеки дорожнього руху.

Зовнішня реклама на територіях, будинках та спорудах розміщується за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб).

Постановою Кабінету Міністрів України, від 29.12.2003, № 2067 затверджені Типові правила розміщення зовнішньої реклами.

Відповідно до пункту 1 Правил останні регулюють відносини, що виникають у зв'язку з розміщенням зовнішньої реклами у населених пунктах, та визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

За змістом пункту 2 Правил дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці; місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою); спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об'ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами.

Згідно пункту 3 Правил зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил.

З огляду на вищенаведена норми права та враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів зазначає, що постачання та установка ПП «Баварія-Ф» рекламної конструкції - банера фасадного за адресою: м.Харків, вул.Академіка Павлова, територія Торгового центру в районі станції метро «Академіка Барабашова» підпадає від визначення зовнішньої реклами, отже потребує наявність відповідних дозволів на її встановлення.

Згідно ч.1 ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, згідно ч.4 ст.11 КАС України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Відповідно до ч.2 ст.186 КАС України суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до ч.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем не було надано відповідних доказів постачання рекламного банеру саме ПП «Баварія-Ф» (дозволу та копії паспорту на розміщення об'єкту зовнішньої реклами), наявність яких є обов'язковою в силу Закону, що унеможливлює підтвердження постачання та установки ПП «Баварія-Ф» рекламної конструкції - банера фасадного.

Колегія суддів зауважує, що наданий до матеріалів справи акт здачі - приймання виконаних робіт № ОУ-2608-2 від 26.08.2011 року у розумінні ст.ст.69, 70 КАС України не є достатнім та належним доказом по справі, що підтверджує витрати позивача щодо постачання та установки рекламної конструкції.

Таким чином, доводи позивача про те, що отриманий ним товар (рекламна конструкція - банер фасадний) є товаром, придбаним у ПП «Баварія -Ф» за угодою від 08.08.2011 року, не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду справи.

Крім того, як вбачається з витягу з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до видів діяльності ПП «Баварія -Ф» не віднесено постачання та установка рекламної продукції.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що позивачем ні в ході перевірки, ні під час апеляційного розгляду справи не надано документів, якими було беззаперечно підтверджено факт поставки та отримання товару на виконання договору, укладеного ТОВ «Авантіс-плюс» з ПП «Баварія -Ф», що свідчить про безтоварність такої операції.

Згідно положень ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на викладене, оскільки поставка товару за угодою від 08.08.2011 року від ПП «Баварія -Ф», яке видало відповідні податкові накладні та отримало кошти від позивача, не відбулась (товар до ТОВ «Авантіс-плюс» або був поставлений невідомим господарюючим суб'єктом, або виготовлений самостійно позивачем), колегія суддів дійшла висновку про недотримання між сторонами угоди від 08.08.2011 року істотних умов договору, що свідчить про те, що вказаний правочин, всупереч п.5 ст.203 Цивільного кодексу України, не був направлений на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями п.1 ст.215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу є підставою недійсності правочину.

Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження реальності господарських операцій за спірним договором, колегія суддів погоджується з висновком акту перевірки щодо нікчемності зазначеного правочину.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статті 9 даного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З огляду на те, що позивачем не доведено фактичного здійснення господарських операцій з придбання товару у ПП «Баварія-Ф", колегія суддів вважає, що надані до матеріалів справи первинні документи (виписки по особовому рахунку, акт здачі -прийому виконаних робіт, специфікація, копія договору) не є підставою для включення позивачем витрат за спірною угодою з ПП «Баварія-Ф" до складу валових витрат, оскільки вказані документи, всупереч приписам ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", не відображають реального змісту господарської операції.

У відповідності до пп. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями.

Враховуючи відсутність належних доказів реальності господарських операцій з поставки ПП «Баварія-Ф" рекламного банеру позивачеві, колегія суддів приходить до висновку, що наявність податкових накладних, не є достатньою підставою для формування позивачем податкового кредиту за спірною угодою в сумі 51667 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає висновки акту перевірки ТОВ "Авантіс плюс" про порушення останнім вимог ч. 1 ст.203, ст.215, п. 1, ст. 216, ст.228 ЦК України, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України - обґрунтованими, а податкове повідомлення-рішення, прийнятим на підставі вказаних висновків акту перевірки - таким, що не підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Авантіс плюс" залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2012р. по справі № 2а-5249/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Перцова Т.С.Судді(підпис) (підпис) Дюкарєва С.В. Жигилій С.П. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Перцова Т.С.

Повний текст ухвали виготовлений 06.11.2012 р.