Постанова № 27323479, 06.11.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2012 р.Справа № 5017/2123/2012Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Мишкіної М.А..

Будішевської Л.О.

при секретарі - Бєлянкіній А.Є.

за участю представників:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

Від прокурора: Набекало М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Концерна «Військторгсервіс»

на рішення господарського суду Одеської області

від 01 жовтня 2012 року

у справі № 5017/2123/2012

за позовом: заступника військового прокурора Одеського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України

до

1. Концерна «Військторгсервіс»;

2. Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2012 року заступник військового прокурора Одеського гарнізону звернувся до господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Концерна «Військторгсервіс»та Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 про визнання недійсним договору № 8/р від 01.01.2012р. про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра по виготовленню орденських планок та граверних робіт, укладеного між відповідачами.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що спірний договір є удаваним правочином, який вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди нерухомого державного майна та порушує вимоги ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки суперечить актам цивільного законодавства щодо порядку укладення договорів даного виду, що відповідно до ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним.

Концерн «Військторгсервіс»позов не визнав посилаючись на те, що при укладенні спірного договору сторони визначили його зміст на основі вільного волевиявлення та погодили предмет, ціну і строк дії.

Рішенням господарського суду Одеської області від 01.10.2012 року (суддя Цісельський О.В.) позов задоволено повністю, визнано недійсним договір № 8/р від 01.01.2012р. про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра по виготовленню орденських планок та граверних робіт.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду Концерн «Військторгсервіс»звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення повністю скасувати та прийняти нове рішення у справі, яким повністю відмовити у задоволенні позову військового прокурора Одеського гарнізону, відшкодування судових витрат покласти на Одеську прокуратуру з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом порушено норми процесуального та матеріального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, встановлені судом обставини залишилися недоведеними.

Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників судового процесу не надходили.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги сторони та прокурор були повідомлені заздалегідь належним чином, проте сторони не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду. Нез'явлення представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними в справі матеріалами згідно з приписами ст. ст. 75, 101 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 20.08.2009 року виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності на нежитлову будівлю Концерну «Військторгсервіс», загальною площею 1178,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить Державі Україна, в особі Міністерства оборони України, на праві державної власності.

01.01.2012 року між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 (Замовник) та Концерном «Військторгсервіс»(Виконавець) було укладено договір № 8/р про надання послуг щодо обладнання та технічного забезпечення робочого місця майстра по виготовленню орденських планок та граверних робіт, за яким Виконавець зобов'язався надати Замовнику за плату та за його замовленням послугу з підготовки робочого місця майстра по виготовленню орденських планок та граверних робіт, що розташоване у приміщенні Виконавця, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, обладнати його необхідним устаткуванням, здійснювати його технічне забезпечення протягом дії цього договору з метою здійснення замовником професійної діяльності з надання послуг по виготовленню орденських планок та граверних робіт.

В п. 2.1.1 договору зазначено, що робоче місце майстра по виготовленню орденських планок та граверних робіт це місце тимчасового знаходження особи протягом робочого часу у процесі професійної діяльності з надання послуг по виготовленню орденських планок та граверних робіт, обладнане обладнанням, забезпечене освітленням, електроенергією для технологічних потреб.

Згідно з п. 3.1 договору Замовник зобов'язаний оплачувати послуги виконавця в розмірі і у терміни зазначені у цьому договорі.

Пунктами 5.2, 5.3 договору встановлено, що розмір плати за послуги, передбачені цим договором, складає 300 грн. Оплата здійснюється Замовником шляхом внесення сум, передбачених п. 5.2, на розрахунковий рахунок Виконавця або до його каси не пізніше 10 числа поточного місяця за поточний місяць.

Строк дії договору визначений до 31.12.2012 року і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та внесення замовником плати за перший місяць(п. 6.1 договору).

При вирішенні даного спору місцевим судом установлено, що сторони спірного договору не знаходилися між собою у трудових відносинах, а правовідносини, що виникли між ними носили господарський характер.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Статтею 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частиною 1 ст. 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Правовий аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що, як правило, предметом договору про надання послуг, на відміну від договору найму, є саме діяльність (дії) як такі, що зазвичай мають нематеріальний характер, невіддільні від джерела або одержувача та характеризуються одночасністю їхнього надання та споживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»від 06.11.2009р. № 9, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Оскільки предметом договору № 8/р від 01.01.2012р. є нерухоме державне майно, яке перебуває на балансі Концерну «Військторгсервіс», то до даного правочину слід застосовувати положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

Відповідно до ст. 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, об'єднань, з'єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Положеннями статей 1, 2, 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України»визначено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Концерн «Військторгсервіс»є установою Міністерства оборони України, майно якого перебуває у державній власності та закріплене за ним на праві оперативного управління.

Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»передбачено, що відносини оренди рухомого та нерухомого майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань організації спеціального зв'язку та захисту інформації, підпорядкованими йому регіональними органами та територіальними підрозділами, закладами та установами Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які ведуть його облік у спеціальному порядку, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України".

Статтею 7 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено особливості передачі в оренду рухомого та нерухомого майна у Збройних силах України, згідно з якими, зокрема, порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України. Передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України. Оцінка вартості майна, що підлягає передачі в оренду, проводиться комісіями, до складу яких входять фахівці (уповноважені особи) Міністерства оборони України або іншого органу військового управління та Фонду державного майна України чи його регіонального відділення (представництва) за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Акт оцінки майна, яке передається в оренду, погоджується з Фондом державного майна України чи його регіональним відділенням (представництвом) і затверджується Міністерством оборони України.

Пунктом 4 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000р. № 778, встановлено, що дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається: щодо рухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління; щодо нерухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).

Судом першої інстанції установлено, що спірне державне майно було передано у користування без відома органів управління державним майном та без погодження з Фондом державного майна України, його регіональних відділень і представництв, що при укладенні спірного договору було обов'язковим.

Отже, недотримання наведеного порядку є підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки його укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

При цьому, спірний договір про надання послуг є удаваним правочином, оскільки за своїм правовим змістом фактично є договором оренди державного нерухомого майна.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Згідно з роз'ясненнями президії Вищого Арбітражного Суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999р. № 02-5/111, що містяться в п. 4, прокурор чи його заступник, звертаючись до господарського суду в інтересах держави з заявою про визнання договору недійсним, зазначає у ній позивачем державний орган або установу, організацію, уповноважені здійснювати відповідні функції держави у спірних правовідносинах, наприклад, управляти майном, що є предметом цього договору, і визначає відповідачами, як правило, обох контрагентів за договором.

Оскільки Міністерство оборони України здійснює відповідно до закону управління нерухомим державним майном, що є предметом спірного договору, то воно правильно визначено заступником військового прокурора позивачем у даній справі. Наведеним спростовується помилкове твердження скаржника про те, що органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах у даній справі є Регіональне відділення Фонду державного майна України в Одеській області.

Також, не заслуговує на увагу і помилкове твердження скаржника щодо наявності підстав для залишення позову заступника військового прокурора без розгляду, оскільки як вбачається з матеріалів справи позовну заяву підписано заступником військового прокурора Одеського гарнізону 29.05.2012 року, тобто задовго до реорганізації військової прокуратури Одеського гарнізону, а подано до господарського суду 19.07.2012 року, тобто до його звільнення у запас з посади заступника військового прокурора Одеського гарнізону згідно з наказом прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 14.08.2012 року № 94к.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 15 ГПК України, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах, що виникають про визнання договорів недійсними, визначається за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. За наявності двох чи кількох відповідачів, які є зобов'язаними за договором, справа розглядається за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача.

Враховуючи, що зобов'язаною за оспорюваним договором є кожна із сторін, а місцезнаходженням фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 є м. Одеса, що вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців, то дану справу розглянуто господарським судом Одеської області з додержанням правил територіальної підсудності. Наведеним спростовується помилкове твердження скаржника, що територіальна підсудність цієї справи належить до господарського суду м. Києва.

Не заслуговують на увагу також безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на ч. 2 ст. 59 ЦК УРСР в редакції від 18.07.1963р., позаяк з 01 січня 2004 року набрав чинності Цивільний кодекс України, норми якого підлягають застосуванню при вирішенні даного спору, і саме з цієї дати ЦК УРСР втратив чинність.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки вони об'єктивно нічим не підтверджені та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом першої інстанції, не впливають на правильність вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що дає підстави для залишення його без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 01.10.2012 року у справі № 5017/2123/2012 залишити без змін, а апеляційну скаргу Концерна «Військторгсервіс»- без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.