Рішення № 27323092, 06.11.2012, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" листопада 2012 р. Справа № 5019/1439/12

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київська поліграфічна фабрика "Зоря"

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Рівненська кондитерська фабрика"

про стягнення в сумі 23 589,07 грн.

Суддя Андрійчук О.В.

В засіданні приймали участь:

від позивача : не з'явився

від відповідача : Руденко Ф.А., дов. від 01.02.2012 року

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У вересні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Київська поліграфічна фабрика «Зоря»звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Рівненська кондитерська фабрика»про стягнення 23 589,07 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

24.11.2009 року між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) укладено договір № 35-11/09 (надалі -договір), за умовами якого виконавець на замовлення зобов'язується виготовити етикетно-пакувальну або поліграфічну продукцію та відвантажити її замовнику, а замовник, у свою чергу, зобов'язується прийняти виготовлену продукцію і оплатити її на умовах даного договору (п.п. 1.1., 1.2. договору).

На підтвердження факту виконання своїх зобов'язань щодо поставки продукції позивачем надано видаткові накладні № РН_Оф-000795/482 від 30.12.2009 року на суму 44 500,00 грн., № РН_Оф-000796/531 від 30.12.2009 року на суму 5 340,00 грн., № РН_Оф-000243/531 від 12.05.2010 року на суму 4 539,00 грн., № РН_Оф-000407/531 від 06.09.2010 року на суму 9 612,00 грн., № РН_Оф-000411/531 від 08.09.2010 року на суму 24 804,30 грн.

Відповідач свій обов'язок щодо проведення розрахунків за поставлену продукцію виконав частково, розмір заборгованості становить 21 066,30 грн.

За порушення строків розрахунків за поставлений товар позивач у порядку ст. 625 ЦК України нарахував 3% річних на суму 1 258,79 грн. та інфляційні на суму 1 263,98 грн.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 509, 526, 530, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою суду від 11.09.2012 року порушено провадження, справу призначено до судового слухання на 25.09.2012 року.

Ухвалою суду від 25.09.2012 року розгляд справи відкладено на 16.10.2012 року.

Ухвалою суду від 16.10.2012 року розгляд справи відкладено на 30.10.2012 року.

30.10.2012 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просить стягнути з відповідача 20 892,07 грн. основного боргу, 1 253,53 грн. інфляційних та 1 248,38 грн. 3% річних, всього -23 393,98 грн.

Суд, враховуючи вимоги ч. 4 ст. 22, п. 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розцінює її як зменшення розміру позовних вимог.

30.10.2012 року відповідачем у судовому засіданні подано відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач сплатив позивачу 29 612,00 грн., що стверджується платіжними дорученнями та актом звіряння розрахунків станом на 30.09.2012 року.

У судовому засіданні 30.10.2012 року оголошено перерву до 06.11.2012 року.

У судовому засіданні 06.11.2012 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копії документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

24.11.2009 року між позивачем (виконавцем) та відповідачем (замовником) укладено договір № 35-11/09 (надалі -договір), за умовами якого виконавець на замовлення зобов'язується виготовити етикетно-пакувальну або поліграфічну продукцію та відвантажити її замовнику, а замовник, у свою чергу, зобов'язується прийняти виготовлену продукцію і оплатити її на умовах даного договору (п.п. 1.1., 1.2. договору).

Суд, проаналізувавши зміст даного договору, встановив, що останній є змішаним, оскільки містить елементи як договору підряду (в частині виготовлення етикетно-пакувальної або поліграфічної продукції), так і договору поставки (купівлі-продажу) (в частині відвантаження продукції замовнику).

Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, правовідносини сторін регулюються за правилами Глави 61 ЦК України, Глави 54 ЦК України, параграфу 1 Глави 30 ГК України тощо.

Відповідно до п. 12.1. договору договір вступає в силу з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2010 року, але в будь-якому випадку -до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Згідно з п. 3.1. договору кількість продукції, виготовленої за даним договором, визначається в специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору.

За погодженням сторін кількість фактично виготовленої продукції може відрізнятися від зазначеної в специфікації. У такому випадку фактичною кількістю продукції вважається та, яка зазначена у видатковій накладній.

Позивачем на підтвердження кількості поставленої продукції надано рахунки-специфікації № 795,796 від 30.12.2009 року, № 2431 від 12.05.2010 року, № 7407 від 06.09.2010 року, № 411 від 08.09.2010 року.

Суд, оцінивши вказані рахунки-специфікації, встановив, що останні до договору, на підставі якого заявлені позовні вимоги, відношення не мають, оскільки в їхніх реквізитах міститься посилання на договори № 928 від 30.12.2009 року, № 386 від 12.05.2010 року, № 86 від 06.09.2010 року або взагалі відсутні будь-які посилання на договір, на виконання якого їх видано.

Крім того, позивачем на підтвердження факту виконання своїх зобов'язань щодо поставки продукції відповідачу надано видаткові накладні № РН_Оф-000795/482 від 30.12.2009 року на суму 44 500,00 грн., № РН_Оф-000796/531 від 30.12.2009 року на суму 5 340,00 грн., № РН_Оф-000243/531 від 12.05.2010 року на суму 4 539,00 грн., № РН_Оф-000407/531 від 06.09.2010 року на суму 9 612,00 грн., № РН_Оф-000411/531 від 08.09.2010 року на суму 24 804,30 грн.

Загальна сума поставки за наданими позивачем видатковими накладними склала 88 795,30 грн., з яких позивач просить стягнути 20 892,07 грн. основного боргу (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 314-06/12 від 26.10.2012 року).

Як вбачається зі змісту видаткових накладних, чотири з них, а саме: № РН_Оф-000795/482 від 30.12.2009 року, № РН_Оф-000796/531 від 30.12.2009 року, № РН_Оф-000243/531 від 12.05.2010 року, № РН_Оф-000407/531 від 06.09.2010 року, видані на підставі договору № 00060/6/06 від 16.06.2006 року, а одна - № РН_Оф-000411/531 від 08.09.2010 року -згідно з договором № 35-11/09 від 24.11.2009 року.

Представник позивача у судовому засіданні пояснила, що саме за видатковою накладною № РН_Оф-000411/531 від 08.09.2010 року обліковується заборгованість, заявлена до стягнення.

Зазначене також стверджується претензією № 128-06/11 від 11.05.2011 року, відповідно якої позивач просить погасити заборгованість з поставленої на підставі видаткової накладної № РН_Оф-000411/531 від 08.09.2010 року продукції.

Таким чином, судом встановлено, що вимоги позивача ґрунтуються на договорі № 35-11/09 від 24.11.2009 року та виданої на його підставі видаткової накладної № РН_Оф-000411/531 від 08.09.2010 року.

З наданих сторонами доказів та пояснень представників сторін судом встановлено, що сума основного боргу в розмірі 20 892,07 грн. відповідачем сплачена, що стверджується платіжними дорученнями № 6947 від 19.09.2012 року, № 6964 та № 6965 від 21.09.2012 року, актом звіряння розрахунків станом на 30.09.2012 року.

Відповідно до підписаного обома сторонами акту звірки відповідач здійснив переплату за поставлену позивачем продукцію на суму 8 719,93 грн.

Із зазначених документів вбачається, що розрахунки за поставлену продукцію відбулися після звернення позивача до господарського суду та порушення провадження у справі.

За п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Пунктом 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Зважаючи, що відповідачем сплачена сума основного боргу, відтак неврегульованих питань між ними не залишилося, а отже провадження у справі в цій частині підлягає припиненню в порядку п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо вимог позивача в частині 1 253,53 грн. інфляційних та 1 248,38 грн. 3% річних, то останні за рахунок переплати погашені не були, відтак позивач наполягає на їх стягненні в судовому порядку.

Як зазначалося, судом встановлено, що заборгованість виникла за договором та виданої на її підставі накладної, тобто поставка є договірною.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У силу вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 5.1. договору замовник здійснює оплату за продукцію на підставі виставлених виконавцем рахунків-фактур шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця. Розрахунки з виконавцем замовник проводить у порядку, який вказаний у специфікаціях.

На підтвердження зазначеного, позивачем долучено до матеріалів справи рахунки-фактури № СФ_Оф-000580 від 30.12.2009 року, № Оф-000003/624 від 06.09.2010 року № СФ_Оф-000392/531 від 12.05.2010 року.

Давши оцінку вказаним рахункам-фактурам, суд встановив, що останні не можуть вважатися доказом їх виставлення для проведення оплати за договором чи видатковою накладною № РН_Оф-000411/531 від 08.09.2010 року, оскільки сума, зазначена у видатковій накладній, не співпадає із сумами у наданих рахунках-фактурах. Крім того, рахунки-фактури, у яких назва продукції є ідентичною тій, що зазначена у видатковій накладній, датовані 30.12.2009 року та 12.05.2010 року. У той же час видаткова накладна підписана сторонами 08.09.2010 року.

Також позивачем не надано доказів направлення (вручення) вказаних рахунків-фактур відповідачеві.

Не надано позивачем і специфікацій до договору, відповідно до яких за п. 5.1. договору має визначатися порядок проведення розрахунків.

Так само судом до уваги не беруться претензія № 128-06/11 від 11.05.2011 року та лист № 431-06/11 від 14.12.2011 року, оскільки в матеріалах справи відсутні докази їх направлення відповідачеві (копія повідомлення про вручення, надана позивачем, не містить відмітки про її вручення, а адреса, зазначена у ньому, не відповідає адресі місця реєстрації відповідача).

Отже, з наданих позивачем документів неможливо визначити строк виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленої продукції, а відтак і дня, з якого у позивача виникло право на нарахування 3% річних та інфляційних у порядку ст. 625 ЦК України.

За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

У силу вимог ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних.

Судом також встановлено, що позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж це передбачено чинним законодавством.

Так, за подання позовної заяви, з урахування заяви про уточнення суми, що підлягає стягненню, позивач повинен був сплатити 1 609,50 грн. судового збору.

Згідно з платіжним дорученням № 501 від 04.09.2012 року позивачем сплачено 1 653,00 грн. судового збору, що на 43,50 грн. більше від встановленого Законом України «Про судовий збір»розміру.

Відповідно до п. 1.ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У даному випадку судовий збір повертається в розмірі зайво сплаченої суми. Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики (ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 80 ГПК України про припинення провадження у справі виноситься ухвала, в якій мають бути вирішені питання про розподіл між сторонами господарських витрат, про повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 4.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що за змістом п.п. 4 і 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" припинення провадження у справі і залишення позову без розгляду тягнуть за собою повернення сплачених сум судового збору (за винятком випадку, коли позов залишено без розгляду в зв'язку з повторною неявкою представника позивача на виклик у засідання господарського суду, якщо таке нез'явлення перешкоджало вирішенню спору).

Отже, позивачу також підлягає поверненню судовий збір в частині суми, в якій провадження у справі припинено. Сума збору, що підлягає поверненню у зв'язку з припиненням провадження, становить 1 437,44 грн.

Відтак, загальна сума судового збору, що підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету, становить 1 480,94 грн.

За ст. 49 ГПК України решта суми судового збору покладається на позивача (в частині вимог, у задоволенні яких відмовлено).

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 80, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. У частині вимог про стягнення 20 892,07 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

2. У задоволенні вимог про стягнення 1 253,53 грн. інфляційних та 1 248,38 грн. 3% річних відмовити.

3. Ухвалою суду повернути Публічному акціонерному товариству «Київська поліграфічна фабрика «Зоря»(вул. Лугова,1-а, м. Київ, 04074, код ЄДРПОУ 02470684) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 480,94 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 07.11.2012 року

Суддя Андрійчук О.В.