Постанова № 27317742, 23.10.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

23 жовтня 2012 р. № 2-а- 10765/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Бартош Н.С.

при секретарі судового засідання - Островський М.О.

за участю представника позивача - Шителя С.О., представника відповідача - Джиджавадзе Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтердісп-ЛКБ" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ТОВ «Інтердісп-ЛКБ», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати протиправним та частково скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова від 21.09.2012р. № 0000282210 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 60680,00 грн.

В обґрунтування вимог адміністративного позову зазначено, що акт перевірки, на підставі якого відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідає фактичним обставинам, висновки відповідача про неправомірність формування складу валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП «Редан»документально не підтверджені, угоди укладені з вказаним суб'єктом господарювання мали реальний характер і здійснені в межах господарської діяльності, вимоги цивільного законодавства при укладанні та виконанні угод не порушувались, укладені угоди були спрямовані на отримання прибутку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги адміністративного позову, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача, Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова в судовому засіданні виклав власну позицію щодо обставин справи, вимоги адміністративного позову не визнав з посиланням на висновки акту перевірки, вважає, що оскаржувані податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступних мотивів.

При розгляді матеріалів справи судом встановлено, що фахівцями Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Інтердісп-ЛКБ»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011р. по 30.06.2012р..

За результатами проведеної перевірки ТОВ «Інтердісп-ЛКБ»відповідачем 14.09.2012р. складено акт № 1759/2210/34860140, яким встановлено порушення п.198.6 ст.198, п.199,1 ст. 199 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість за червень 2011 року в розмірі 60680,00 грн. та листопад 2011 в розмірі 11500,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова 21.09.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0000282210, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в загальному розмірі 75056,00 грн., з яких 72180,00 грн. -основний платіж та 2876,00 грн. -штрафна (фінансова) санкція.

В ході судового розгляду з'ясовано, що фактично позивачем оскаржуються висновки акту перевірки № 1759/2210/34860140 в частині неправомірного формування позивачем складу валових витрат та складу податкового кредиту за рахунок витрат по взаємовідносинам з ПП «Редан». З урахуванням положень ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в межах позовних вимог, виходячи з доведеності тих обставин, на яких вони ґрунтуються.

Судом встановлено, що між ТОВ «Інтердісп-ЛКБ»(клієнт) та ПП «Редан»(експедитор) 10.01.2011 року укладено договір № 1001/3 на транспортно-експедиційне обслуговування, відповідно до якого експедитор за дорученням клієнта приймає на себе обов'язок щодо транспортно-експедиційного обслуговування та виконанню інших, пов'язаних з задоволенням транспортних потреб клієнта робіт. Для виконання таких робіт експедитор може залучати третіх осіб.

Факт отримання обумовлених договором №1001/3 послуг підтверджений податковою накладною від 31.05.2011р. №36, актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000043 від 31.05.2011р.протоколами узгодження перевезень до Договору №1001/3, в яких міститься інформація щодо компанії експедитора; автомобіля, який здійснює перевезення вантажу; дату завантаження, інформацію щодо обсягу та характеру вантажу; маршрут за яким здійснюється перевезення; терміни доставки; отримувача вантажу, вид розрахунків за отримані послуги. Також до матеріалів справи залучені видаткові накладні, на підставі яких здійснювалась поставка товарів, відповідно до яких ТОВ «Інтердісп-ЛКБ»є постачальником товару, товарно-транспортні накладні, на підставі яких здійснювались перевезення реалізованої продукції контрагентам позивача; інвойс, на підтвердження доставки позивачу до м.Днепродзержинськ та м. Київ придбаної продукції, яка також доставлялась до м. Харкова на підставі договору №1001/3, договори поставки продукції, за якими ТОВ «Інтердісп-ЛКБ»- продавець, які підтверджують необхідність укладення договору з ПП «Редан».

Крім того, між ТОВ «Інтердісп-ЛКБ»(замовник) та ПП «Редан»(виконавець) 10.01.2011 року укладено договір №1001/6 на надання послуг, а саме послуг щодо навантаження, розвантаження вантажів та території складських приміщень позивача. Факт отримання обумовлених договором №1001/6 послуг підтверджений податковою накладною від 31.05.2011р. №32, актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) №5 від 31.05.2011р.

Сплата за отриманні послуги здійснена шляхом перерахування на розрахунковий рахунок ПП «Редан»грошових коштів, що підтверджується виписками з банку.

Суд звертає увагу, що за умовами зазначених договорів доказами їх виконання є факт передачі-прийняття роботи, що є предметом договору, який оформлюється актом здачі-прийомки роботи. Факт отримання послуг підтверджений актами прийому-здачі виконаних робіт за підписами сторін, скріпленими печатками.

Суд зазначає, що спірні правовідносини склались з приводу формування позивачем податкового кредиту, які врегульовані Податковим кодексом України.

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Звідси випливає, що правильність формування платником податків податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання товарів з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

З урахуванням вказаних законодавчих норм суд дійшов висновку, що для підтвердження неправомірності віднесення позивачем витрат до складу податкового кредиту, відповідач має представити такі докази, що дозволяють стверджувати про здійснення операцій, що не відносяться до господарської діяльності підприємства, проте відповідачем таких доказів до суду не надано, чим не виконано вимоги ч.2 ст.71 КАС України.

Рішенням господарського суду Харківської області по справі № 5023/6465/11 від 15.08.2011 року відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Інтердісп-ЛКБ" до ПП "Редан" про визнання недійсним договору про надання послуг № 1001/6 від 10.01.11 року укладеного між ТОВ "Інтердісп-ЛКБ" та ПП "Редан". В розясненнях рішення господарського суду Харківської області від 15.08.11 року у справі № 5023/6465/11 вказано що укладений договір відповідає загальним вимогам законодавства, додержання яких є необхідним для чинності правочину та породжує правові наслідки для сторін договору. Договір про надання послуг № 1001/6 від 10.01.11 року не суперечить моральним засадам суспільства та не порушує публічний порядок.

Крім того, суд зазначає, що висновки відповідача про нікчемність укладених позивачем правочинів зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу»та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.): 1. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 2.Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін -в разі виконання правочину обома сторонами -в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне -з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З вищевказаного слід зробити висновок про те, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Отже можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті, належать виключно до прерогативи судових органів.

Окрім того, відповідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.09 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч.1 та ч.2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст.. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більше, їх нікчемності відповідачем не надано.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтердісп-ЛКБ" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000282210 від 21.09.2012 року в частині збільшення суми грошового зобов'язання ТОВ «Інтердісп-ЛКБ»з податку на додану вартість на суму 60680,00 грн. (шістдесят тисяч шістсот вісімдесят грн. 00 коп.)

Стягнути з Державного бюджету суму судового збору в розмірі 606,80 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У повному обсязі постанова виготовлена 29 жовтня 2012 року.

Суддя Бартош Н.С.