Рішення № 27301614, 22.05.2012, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 2604/3477/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"22" травня 2012 р.травня 2012 року Дніпровський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Галагана В.І.,

при секретарі Шилохвості А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк»звернулось до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 44201-ЗМК-08 від 07.02.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим номером 953, укладеним між ВАТ «Кредитпромбанк»та ОСОБА_1, а саме на квартиру АДРЕСА_1 і складається з двох кімнат, загальною площею 42,70 кв.м., жилою площею 26,10 кв.м. і належить відповідачці ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 від 28.12.2007 року за реєстровим № 4у-2895, для задоволення грошових вимог ПАТ «Кредитпромбанк»за кредитним договором № 44201-КМК-08, з урахуванням додаткової угоди № 44201-КМК08 ДУ1 до кредитного договору та додаткової угоди про зміни № 1 до кредитного договору, укладеними з ОСОБА_2 07.02.2008 року та відповідно 20.08.2008 року на суму 284 900,79 доларів США, що за курсом НБУ станом на 23.01.2012 року складає 2 276 300,33 грн., визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, з визначенням початкової ціни продажу предмета іпотеки згідно експертної оцінки суб'єкта оціночної діяльності, що буде проводитись в рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що взяті на себе зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_2 не виконав, у зв'язку з чим на його адресу та адресу відповідачки ОСОБА_1, як майнового поручителя за зобов'язаннями боржника ОСОБА_2, позивачем було надіслано письмові повідомлення-вимоги про погашення кредитної заборгованості в сумі 284 900,79 доларів США, що станом на 23.01.2012 року складає 2 276 300,33 грн. Однак, вимоги позивача про погашення кредитної заборгованості залишено без задоволення, що є підставою звернення позивача з даним позовом в судовому порядку.

02.04.2012 року в судовому засіданні за клопотанням представника відповідачки ОСОБА_5 протокольною ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва до участі в розгляді справи залучено Службу у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. (а.с. 67-68)

Представник позивача ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідачки ОСОБА_5 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, з підстав, викладених у письмових запереченнях, долучених до матеріалів справи (а.с. 92-96), додатково пояснив, що при укладенні договору іпотеки не були враховані інтереси малолітньої дитини відповідачки -ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживала за адресою: АДРЕСА_1, а також не було отримано дозволу органу опіки і піклування на укладення договору іпотеки. На дату укладення договору іпотеки позивачу було достовірно відомо про наявність малолітньої дитини у відповідачки, оскільки при оформленні кредитного договору позивач зобов'язав відповідачку та боржника надати відповідні документи. Крім того, на вимогу позивача відповідачка була змушена зняти з реєстрації за адресою спірної квартири малолітню доньку та себе, проте вони фактично продовжували там проживати. Позивачеві також було відомо, що дитина ОСОБА_7 потребує медичного догляду і відвідує спеціальний дошкільний заклад для дітей з мовними вадами розвитку. Тому звернення стягнення на предмет іпотеки призведе до незаконного порушення прав малолітньої дитини та до позбавлення її єдиного житла, що є протиправним.

Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації -ОСОБА_8 в судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі, додатково пояснив, що у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за спірним іпотечним договором, будуть порушені майнові та житлові права доньки відповідачки - малолітньої ОСОБА_7, дитина фактично залишається на вулиці, оскільки відсутні дані про наявність іншого житла для проживання малолітньої ОСОБА_7

Заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_6, представника відповідачки ОСОБА_5, представника третьої особи Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації -ОСОБА_8, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд приходить до наступного.

Згідно з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства»№ 514-VI від 17.09.2008 року рішенням позачергових Загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк»від 23.02.2010 року внесено зміни у Статут Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк», відповідно до яких нове повне найменування банку змінено на Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», що не є ліквідацією чи реорганізацією юридичної особи ВАТ «Кредитпромбанк». (а.с. 12)

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Статтею 14 цього Кодексу визначено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.

Під кредитними правовідносинами розуміють такі, що виникають з приводу надання (передачі, використання) грошових коштів на умовах повернення.

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. ( ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»)

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) дає загальне визначення поняття кредиту. За згаданим Законом це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Більш повне визначення міститься в Положенні про кредитування, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 28 вересня 1995 р. № 246. Цим актом кредит визначається як позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Кредитна операція - це договір щодо надання кредиту, який супроводжується записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк із відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів із конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Кредитний договір є різновидом договору позички, тому до правовідносин, що виникають на його основі, застосовуються ті ж правила, що діють для договорів позички.

Згідно положення ч. 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 07.02.2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк»та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 44201-КМК-08, яким було встановлено процедуру та умови надання позивачем у майбутньому кредитів в рамках траншевої кредитної лінії у національній валюті України або в іноземних валютах в межах загальної суми 100 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ на дату укладення кожної додаткової угоди до кредитного договору про надання кредиту. (а.с. 15-19)

Відповідно до додаткової угоди № 44201-КМК-08 ДУ1 від 07.02.2008 року до кредитного договору позивач надав ОСОБА_2 кредит в сумі 100 000,00 доларів США, в еквіваленті 505 000,00 грн. за офіційним курсом НБУ на дату укладення цієї додаткової угоди, що підтверджується заявою на видачу готівки № 959 30 від 07.02.2008 року, копію якої долучено до матеріалів справи. Транш було надано на споживчі цілі на строк до 06.02.2015 року та встановлено процентну ставку за користування кредитом у розмірі 13,5% річних. (а.с. 14, 20-22)

20.08.2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк»та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду про зміни № 1 до кредитного договору № 44201-КМК-08 від 07.02.2008 року, якою було змінено процентну ставку за користування кредитом, а саме було встановлено розмір процентної ставки - 15,5% річних. (а.с. 23-25)

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України)

Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. (ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України)

Кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів на суму кредиту у розмірах і в порядку, що встановлені договором. Якщо договір не містить умови про розмір процентів, він визначається обліковою ставкою банківського процента (ставкою рефінансування), встановленою Національним банком України. У разі відсутності іншої угоди проценти виплачуються щомісяця до дня повернення суми кредиту.

Позичальник зобов'язаний повернути кредитодавцеві відповідну суму коштів у строк та в порядку, встановленому договором. Якщо позичальник не виконав цього зобов'язання, він повинен сплатити пеню (у вигляді процентів) від дня, коли настав строк виконання, до дня повернення коштів кредитодавцеві, незалежно від сплати процентів за умовами договору.

Відповідно до частини першої статі 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Як убачається з наданих Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк»доказів, ОСОБА_2 порушено умови кредитного договору в частині своєчасного виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 23 січня 2012 року виникла заборгованість в сумі 284 900,79 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ -2 276 300,33 грн., яка включає: заборгованість за кредитом -94 546,66 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ -755 408,90 грн.; заборгованість за процентами -47 966,39 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ -383 241,86 грн., пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів -142 387,74 долари США, що еквівалентно за курсом НБУ - 1 137 649,57 грн., що підтверджується наданими ПАТ «Кредитпромбанк»розрахунками. (а.с. 38-39, 40-43)

16.02.2009 року, 19.02.2009 року, 28.11.2011 року у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору ПАТ «Кредитпромбанк»на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надіслано письмові повідомлення-вимоги про погашення кредитної заборгованості. (а.с. 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37)

Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах передбачених законодавством.

Розмір процентів за кредитним договором і порядок їх сплати є договірними умовами, які узгоджуються сторонами в договорі кредиту. Розмір процентів, узгоджений сторонами в договорі, може змінюватися, виходячи із різних факторів. Однак в будь-якому випадку така зміна має бути узгоджена банком та позичальником та закріплена на рівні додаткової угоди до кредитного договору. Збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Таким чином, проценти можуть нараховуватись (сплачуватись) і за зобов'язаннями в разі прострочення платежу. В цьому разі підставою застосування процентів є порушення зобов'язання. Так, відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що проценти можуть нараховуватись (сплачуватись) і за зобов'язаннями в разі прострочення платежу. В цьому разі підставою застосування процентів є порушення зобов'язання, в тому числі відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, в розрізі даного спору вбачається, що між сторонами виникли договірні відносини, які регулюються укладеними кредитним договором, додатковими угодами про зміни до кредитного договору, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 умов кредитного договору, у позивача виникло право вимоги стягнути заборгованість по кредитному договору, яка станом на 23 січня 2012 року складає 284 900,79 доларів США, що еквівалентно за курсом НБУ - 2 276 300,33 грн.

Відповідно до п. 4.8 кредитного договору № 4420-КМК-08 від 08.02.2008 року, у разі порушення умов цього договору позичальник зобов'язується достроково повернути на вимогу банку всю суму заборгованості за кредитами, визначеному у пункті 5.4. цього договору, сплатити проценти за фактичний строк користування кредитами.

Згідно пункту 5.4. кредитного договору, у разі недотримання позичальником умов цього договору, а також у разі погіршення фінансового стану позичальника, банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів за користування кредитом, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору, а у разі невиконання позичальником цих вимог, звернути стягнення на предмет застави (іпотеки), що виступає забезпеченням цього договору.

Відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно положення статті 7 Закону України «Про іпотеку», за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування, в тому числі, витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за основним зобов'язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Як убачається з матеріалів справи, 07.02.2008 року в забезпечення виконання грошових зобов'язань ОСОБА_2 за кредитним договором, між ВАТ «Кредитпромбанк»та майновим поручителем ОСОБА_2 -ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 44201-ЗМК-08, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за реєстровим номером 953, за яким ОСОБА_1 передала, а ВАТ «Кредитпромбанк» прийняв в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, що складається з двох кімнат, загальною площею 42,70 кв.м., жилою площею 26,20 кв.м. та належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Сьомої Київської державної нотаріальної контори ОСОБА_4 від 28.12.2007 року за реєстровим № 4у-2895. (а.с. 26-29)

20.08.2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк»та ОСОБА_1 було підписано договір про внесення змін № 1 до іпотечного договору № 44201-ЗМК-08, в якому знайшли свої відображення зміни до кредитного договору № 44201-КМК-08 від 07.02.2008 року. (а.с. 30)

Відповідно до п. 3.2.1. іпотечного договору, позивач має право звернути стягнення на майно з метою погашення заборгованості третьої особи за кредитним договором.

Відповідно до п. 4.1., 4.2. іпотечного договору, позивач має право за рахунок майна задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення цих вимог і який включає суми кредиту, процентів, штрафні санкції та відшкодування збитків, які виникли у зв'язку із прострочкою виконання третьою особою зобов'язань за кредитним договором. Позивач набуває право звернення стягнення на майно у випадку порушення третьою особою умов кредитного договору, або відповідачкою умов іпотечного договору.

Відповідно до п. 4.3. іпотечного договору, при настанні випадків, передбачених п. 4.2. цього Договору, позивач за 30 календарних днів попереджає відповідачку ОСОБА_1 та боржника ОСОБА_2 про задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки і якщо протягом цього строку зобов'язання, забезпечені іпотекою, не будуть виконані -набуває права власності на майно.

03.03.2011 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва, яке ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29.06.2011 року залишено без змін, в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки та зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_2, Управління освіти Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Дніпровського району м. Києва, про визнання недійсним договору іпотеки -відмовлено, з підстави не направлення ПАТ «Кредитпромбанк»на адресу ОСОБА_1 письмової вимоги про задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, що є порушенням статей 33, 35 Закону України «Про іпотеку»та пунктів 4.2, 4.3 іпотечного договору. (а.с. 81-90, 91)

28.11.2011 року у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору ПАТ «Кредитпромбанк»на адресу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надіслано письмове повідомлення-вимогу про погашення кредитної заборгованості. (а.с. 35, 36, 37)

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно положення статті 41 Закону України «Про іпотеку», реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. (ч. 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку»)

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором № 44201-ЗМК-08 від 07.02.2008 року, укладеним між позивачем ПАТ «Кредитпромбанк»та відповідачкою ОСОБА_1, а саме: на квартиру АДРЕСА_1, визначивши спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, з визначенням початкової ціни продажу предмета іпотеки, згідно експертної оцінки суб'єкта оціночної діяльності, що буде проводитись у рамках виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду. Позивач вказує як на підставу заявлених позовних вимог - невиконання боржником ОСОБА_2 умов кредитного договору № 44201-КМК-08 від 07.02.2008 року, щодо своєчасного та повного погашення кредитної заборгованості перед позивачем ПАТ «Кредитпромбанк», що надає право позивачу звернутися до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до умов Іпотечного договору від 07.02.2008 року, за яким відповідачка ОСОБА_1 виступає майновим поручителем в межах предмету іпотеки за основним зобов'язанням ОСОБА_2 згідно кредитного договору № 44201-КМК-08 від 07.02.2008 року.

Відповідно до ст. З Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері, є Закон України «Про охорону дитинства», норми якого узгоджуються із вищеназваними положеннями Конвенції «Про права дитини»та, на переконання суду, не можуть тлумачитися звужено.

У випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правові відносини, які стосуються інтересів дитини, відповідно до вимог статті 8 Цивільного процесуального кодексу України та статті 3 Конвенції «Про права дитини», суд вважає пріоритетним надавати перевагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За правилами, визначеними статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства», держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Відповідно до пункту 1.3 Правил опіки та піклування, органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Інститут опіки та піклування спрямований на доповнення недостатньої або відсутньої цивільної дієздатності неповнолітніх і повнолітніх фізичних осіб. Водночас, його завданням є охорона особистих немайнових і майнових прав та інтересів підопічних, турбота про створення їх належних побутових умов, здійснення догляду за ними. Таким чином, органи опіки та піклування здійснюють контрольні функції з метою запобігання порушенню прав неповнолітніх.

У пункті 6.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р. №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.1999р. за №387/3680, визначено, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально-виховні заклади і не мають житла.

Законом України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», на законодавчому рівні закріплено повноваження органів опіки та піклування, віднісши до їх компетенції, зокрема питання соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей та надання письмової згоди або заперечення на відчуження нерухомого майна (у тому числі житла) та іншого майна, власником якого є дитина.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 статті 177 Сімейного кодексу України, батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Якщо малолітня дитина може самостійно визначити свої потреби та інтереси, батьки здійснюють управління її майном, враховуючи такі потреби та інтереси. Батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти, а батьки неповнолітньої дитини -давати згоду на вчинення таких правочинів щодо її майнових прав: укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини.

Згідно з пунктом 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. №20/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 03.03.2004р. за №283/8882, у разі укладення правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договорів щодо поділу, обміну житлового будинку, квартири за участю осіб, над якими встановлено опіку або піклування, нотаріус перевіряє наявність дозволу органу опіки та піклування на укладення таких договорів.

Слід також звернути увагу не те, що дозвіл органу опіки та піклування потрібен не лише в тому разі, якщо дитина є співвласником нерухомості, а й у тому випадку, якщо має місце лише реєстрація дитини в житловому приміщенні. Оскільки, одним з правочинів, які не можуть вчиняти батьки без дозволу органів опіки та піклування, відповідно до статті 177 Сімейного кодексу України є відмова від майнових прав дитини, до яких відноситься, зокрема, і право користування жилим приміщенням, що урегульовано відповідно частинами другою та третьою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства», та узгоджується з вимогами частини другої статті 64, частини першої статті 156 Житлового кодексу УРСР, та статті 405 Цивільного кодексу України.

Таким чином, батьки управляють майном, майновими правами, які належать дитині, з обов'язковим врахуванням потреб та інтересів дитини, зокрема, з додержанням відповідних правил про опіку та піклування (з дозволу органу опіки та піклування), а тому отримання батьками дозволу органів опіки та піклування на укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, є необхідним не тільки тоді, коли ці договори стосуються майна дитини, але й тоді, коли вони стосуються її майнових прав, зокрема, права на користування жилим приміщенням. Отримання такого дозволу є необхідною умовою законності відповідного правочину.

Наведене тлумачення цілком узгоджується з правовими позиціями, викладеними Міністерством праці та соціальної політики України в листі від 22.05.2006 року за №3411/0/14-06/042 та Міністерством юстиції України від 25.07.2006 року за №19-50-556 «Щодо отримання згоди органів опіки та піклування».

Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Аналізуючи наявні у справі докази в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення уповноваженого представника позивача, заперечення представника відповідачки та представника Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, керуючись положеннями діючого законодавства України, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з підстав порушення вимог законодавства України щодо охорони прав дитини, оскільки в судовому засіданні встановлено, що за адресою квартири АДРЕСА_1, яка є предметом договору іпотеки та виступає об'єктом предмету спору, зареєстровано та проживають: відповідачка ОСОБА_1 разом із малолітньою донькою ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що також підтверджується довідками, виданими Житловою ремонтно-експлуатаційною організацією № 416 від 08.12.2010 року та 21.03.2012 року (а.с. 65, 66), тому звернення стягнення на предмет іпотеки, яке за Законом України «Про іпотеку»передбачає виселення всіх мешканців квартири, в тому числі малолітньої ОСОБА_7, в свою чергу є порушенням майнових та житлових прав дитини на користування житловим приміщенням та проживання у ньому, враховуючи, що в судовому засіданні встановлено факт укладення договору без згоди органу опіки та піклування, що не спростовано представником позивача, та свідчить про розпорядження майновими правами дитини без урахування потреб та інтересів дитини, з порушенням правил про опіку та піклування та з порушенням правил укладення договорів, які підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, що є необхідною умовою законності правочину.

Таким чином, звернення стягнення на предмет іпотеки, квартиру АДРЕСА_1, є порушенням майнових та житлових прав малолітньої дитини відповідачки -ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та вказаний спосіб виконання зобов'язання за кредитним договором заперечено в судовому засіданні представником Служби у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_7, враховуючи належні їй майнові та житлові права, в межах прав органу, визначених законодавством України про охорону прав дитини, вказуючи при цьому на відсутність даних про наявність іншого житла та майнових прав на нього малолітньої ОСОБА_7

Відповідно до частини третьої ст. 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, ст.ст. 3, 11, 14, 526, 572, 575, 598, 599, 610, 611, 612, 615, 625, 629, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 177 Сімейного кодексу України, ст.ст. 2, 47, 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 1, 7, 12, 33, 40, 41 Закону України «Про іпотеку», ст.ст. 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», п.п. 1.3, 6.1 Правил опіки та піклування, п. 40 40 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст.ст. 10, 11, 37, 57, 58, 60, 88, 208, 212-215, 218, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

В позові Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Служба у справах дітей Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

С у д д я: