Постанова № 27297051, 02.11.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2012 р. Справа № 5021/1057/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Гетьман Р.А.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача -Кривенко Б.Г.

відповідача -Жулавський С.А., довіреність б/н від 04.01.2012 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 3007 С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 04.09.12 р. у справі № 5021/1057/12

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумсько - Степанівський цукрокомбінат" в особі ліквідатора -арбітражного керуючого Кривенка Бориса Григоровича, м. Суми

до Публічного акціонерного товариства "Сумирибгосп", м. Суми

про стягнення 51096, 32 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року Відкрите акціонерного товариство "Сумсько - Степанівський цукрокомбінат" в особі ліквідатора -арбітражного керуючого Кривенка Б.Г., м. Суми звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просить суд стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Сумирибгосп", м. Суми 51096,32 грн. заборгованості та судовий збір в сумі 1653,00 грн., з посиланням на те, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання щодо оплати переданого позивачем товару за укладеним між сторонами договором № 28/12/1 від 28.12.2009 р.

Рішенням господарського суду Сумської області (суддя Соп'яненко О.Ю.) від 04.09.2012 р. у справі № 5021/1057/12 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надав суду доказів, які підтверджують наявність заборгованості відповідача, надані суду первинні документи (накладні, довіреності) не відповідають нормативним актам та ін.

Позивач з рішенням господарського суду Сумської області не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та покласти на відповідача судові витрати, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно не звернув увагу на акти звірки взаєморозрахунків, в яких відповідач визнає борг перед позивачем, суд в своєму рішенні не надав їм оцінку, звернув увагу лише на порушення при оформленні накладних, та ін.

Відповідач у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, 28 грудня 2009 між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) укладений договір № 28/12/1 (далі - договір) відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію (далі -товар), асортимент, вартість та кількість якої вказаний в специфікаціях оформлених у вигляді додатків до даного договору, які є невід'ємною його частиною.

Згідно з специфікаціями від 28.12.2009 р., товар - вапно негашене в кількості 250 тон. на загальну суму 102000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Відповідно до п. 4.1 договору, розрахунки за товар, що поставляється за цим договором, проводитися покупцем шляхом банківського переказу грошових коштів на рахунок постачальника до 20.12.2010 р.

Як зазначає позивач, свої зобов'язання за договором він виконав, що підтверджується наданими накладними № С-00000009/1-11 від 01.07.2010 р., № С-00000009/12-16 від 22.07.2010 р., № С-0000009/17-23 від 22.11.2010 р. за якими він відпустив товар, а відповідач отримав товар у кількості 197 тон 540 кг. на загальну суму 80596,32 грн. (сума з урахуванням ПДВ 20 %), копії яких долучені до матеріалів справи (а. с. 12 та зі зворотної сторони). Товар передано через представника відповідача Ніколенко О.В. на підставі довіреностей на отримання цінностей: серія НБК № 394212 від 04.07.2010 р., серія НБК № 394530 від 23.06.2010 р. (а. с. 11 та зі зворотної сторони).

Як зазначає позивач, за отриманий товар відповідач не розрахувався в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість на загальну суму 51096,32 грн.

Позивач у позовній заяві вказує, що згідно з актом зведення взаєморозрахунків між сторонами з 01.07.2010 р. по 17.04.2012 р. заборгованість відповідача за поставлене вапно перед позивачем складає 51096 грн.32 коп. (а. с. 13).

В зв'язку з несплатою відповідачем заборгованості за товар, позивач надіслав на юридичну адресу відповідача претензію за вих. № 367/2 від 25 квітня 2012 року (а. с. 14), в якій просив останнього терміново до 28.05.2012 перерахувати грошові кошти в сумі 51096,32 грн. на його розрахунковий рахунок.

Відповідач листом № 216 від 16.05.2012 р. надав відповідь, в якій пояснив, що у нього відсутні первинні документи, які підтверджують господарські відносини з позивачем та просить позивача надіслати на його адресу належним чином завірені копії первинних документів, які є підставою для вимог позивача, а саме: договір, товарні накладні, інші документи.

Однак відповідач суму заборгованості перед позивачем в строк не сплатив.

Таким чином, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за даним договором поставки становить 51096,32 грн.

Обставини щодо несплати відповідачем заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач в обґрунтування своїх вимог не надав суду жодного доказу, які підтверджують наявність заборгованості відповідача, надані суду первинні документи (накладні, довіреності) не відповідають нормативним актам та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 265 ГК України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 1-2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначає позивач, свої зобов'язання за договором він виконав, що підтверджується наданими накладними № С-00000009/1-11 від 01.07.2010 р., № С-00000009/12-16 від 22.07.2010 р., № С-0000009/17-23 від 22.11.2010 р. за якими він відпустив товар, а відповідач отримав товар у кількості 197 тон 540 кг. на загальну суму 80596,32 грн. Позивач зазначає, що товар переданий через представника відповідача Ніколенко О.В. на підставі довіреностей на отримання цінностей: серія НБК № 394212 від 04.07.2010 р., серія НБК № 394530 від 23.06.2010 р.

Відповідач проти отримання товару заперечує та зазначає, що накладні, на підставі яких позивач стверджує про отримання товару відповідачем та просить стягнути з останнього заборгованість за поставлений товар, не містять підпису уповноваженої особи та підписані невідомими особами, а підписи на накладних на отримання товару і на довіреностях не співпадають.

Позивач вказує, що за отриманий товар відповідач не розрахувався в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача перед позивачем існує заборгованість на загальну суму 51096,32 грн., що також підтверджується на його думку актом звіряння взаєморозрахунків між сторонами з 01.07.2010 р. по 17.04.2012 р.

Відповідно до чинного законодавства акт звірки -це документ, за яким бухгалтери підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій, а наявність чи відсутність будь-яких зобов'язань сторін підтверджується первинними документами -договором, накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями, розрахунками, тощо.

Відповідно акт звірки не може використовуватись як письмова форма визнання боргу.

Первинні документи повинні містити дату здійснення господарської операції, суму платежу або суму на яку проведено залік, інші реквізити.

Саме такі первинні документи, а не складені на їх підставі акти звірки взаємних розрахунків, виступають належними доказами на підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов'язків.

При цьому, наданий позивачем акт звірки розрахунків підписаний невстановленими особами (без зазначення прізвищ та ініціалів) головними бухгалтерами підприємств. До того ж в акті відсутні посилання на видаткові накладні або на укладений між сторонами договір.

Таким чином, зазначений акт звірки не має жодної прив'язки до укладеного між сторонами договору, з нього вбачаються лише назва документа, номеру та дати проведення платежів (без зазначення її підстави) та ін.

Обставини поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

При цьому, в наданих до позову накладних під назвою «отримав»міститься підпис невідомої особи. Як пояснив в судовому засіданні представник позивача накладні підписані водієм Ревенко В.В., який вивозив товар на автомобілі відповідача. Проте, доказів належності водія та автомобіля до відповідача, надання йому останнім відповідних повноважень на отримання від позивача товару останнім суду не надано. Більше того, сторонами не надано товарно-транспортних накладних на вивіз товару та доказів відвантаження і належності автомобіля відповідачеві.

До того ж, в накладних міститься посилання на видачу товару за відповідними довіреностями Ніколенко О.В., підпис якого в наданих позивачем накладних відсутній. До того ж, накладна № С-0000009/17-23 від 22.11.2010 р. виписана поза межами дії (чинності) довіреності серії НБК № 394212 від 04.07.2010 р. яка дійсна до31.07.2010 р.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства Фінансів України за N 99 від 16.05.96 р. (далі - інструкція) Сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі - цінності) відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувачів.

Тобто, довіреність є документом суворої бухгалтерської звітності та підставою для передачі товару її отримувачу.

Пунктом 6 згаданої інструкції встановлено, що при виписуванні довіреності перелік цінностей, які належить отримати по ній (графа "Найменування цінностей" у бланку довіреності), наводиться обов'язково із зазначенням назви і кількості цінностей для одержання, незалежно від того, чи є такі відомості у документах на відпуск (наряді, рахунку, договорі, замовленні, угоді тощо) цінностей.

Отже, в наданих позивачем накладних в графі одержав відсутні прізвище, ім'я та по-батькові уповноваженої особи на отримання товару.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять доказів невикористання вказаних довіреностей, зазначене дає суду підстави вважати, що вони використані уповноваженим представником відповідача під час отримання іншого товару.

Крім того, відповідач не визнає факту укладення з позивачем договору № 28/12/1 від 29.12.2009 року та заперечує факт отримання товару за накладними № С-00000009/1-11 від 01.07.2010 р., № С-00000009/12-16 від 22.07.2010 р., № С-0000009/17-23 від 22.11.2010 р., при цьому стверджуючи, що підпис одержувача продукції відрізняється від підпису на накладних.

А додані до апеляційної скарги накладні не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про відмову в задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи позивача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає позивач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 04.09.12 р. по справі № 5021/1057/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105, 106 ГПК України, судова колегія -

постановила:

Рішення господарського суду Сумської області від 04.09.12 р. по справі № 5021/1057/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 02.11.2012 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Гетьман Р.А.