Ухвала суду № 27284327, 30.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2012 року м. Київ К-26336/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2010 року

у справі № 2-а-905/09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум пласт»

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Елізіум пласт»(позивач) до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (відповідач) задоволено. Визнано неправомірним та скасовано рішення № 0000072303/0 від 13 червня 2008 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, ставиться питання про скасування постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2010 року та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Елізіум пласт» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 101/23-01/32510883 від 09 червня 2008 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято рішення № 0000072303/0 від 13 червня 2008 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 34 882,37 грн.

За результатами адміністративного оскарження скарги позивача залишено без задоволення, а оскаржуване рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій -без змін.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі -Декрет № 15-93) у зв'язку із здійсненням валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на те, що при перерахуванні процентів за користування кредитом на користь нерезидента ТОВ «Елізіум пласт»не зменшено суму визначених процентів на суму нарахованого податку на прибуток, що повинен утримуватись з доходів нерезидента, та зайво перераховано валютні кошти в розмірі 6 907,40 дол. США.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту «а»пункту 4 статті 5 Декрету № 15-93 індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення таких операцій. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції з вивезення, переказування і пересилання за межі України валютних цінностей, за винятком платежів у іноземній валюті за межі України у вигляді процентів за кредити, доходу (прибутку) від іноземних інвестицій.

При цьому, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до умов договору позики № 1/CL від 08 листопада 2006 року позивач позичає у юридичної особи фірми «Інтернешнл Петролєум Сервисез Груп» 2 000 000,00 дол. США для поповнення обігових коштів.

Статтями 2.2, 2.3 розділу 2 вказаного договору передбачено, що за користування позикою позичальник виплачує винагороду в сумі, що вираховується із розрахунку 11 процентів річних від суми фактично наданої позики з розрахунку 365 календарних днів на рік. Позичальник має право достроково погашати позику, але не раніше трьох років користування, та достроково сплачувати проценти за фактичний термін користування позикою.

Згідно із статтею 7.2 розділу 7 договору № 1/CL від 08 листопада 2006 року зміни та доповнення до даного договору (щодо суми позики, графіку одержання та погашення, графіку сплати процентів та інших умов, викладених в цьому договорі) вносяться виключно у письмовій формі та належним чином підписуються сторонами.

Так, додатком № 2 від 28 березня 2008 року внесено зміни до договору позики № 1/CL від 08 листопада 2006 року та за згодою сторін суму в розмірі 6 907,40 дол. США віднесено до виконання зобов'язань позичальника із сплати процентів за другий квартал 2008 року.

Таким чином, підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог пункту 4 статті 5 Декрету № 15-93 не вбачається.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.