Постанова № 27283510, 30.10.2012, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

_____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2012 р. Справа № 2-а-4066/12/2170 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бездрабка О.І.,

при секретарі - Рефлер Ю.В.,

за участю:

представника позивача - Алексеєвої Н.С.,

представника відповідача - Зеленіної С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Весус" до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Весус" (далі - позивач, ТОВ "Весус") звернулась з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м.Херсоні, відповідач), у якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо проведення позапланової невиїзної перевірки, скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 р. № 0001432301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 17375 грн., у тому числі за основним платежем на 17374 грн. та за штрафними санкціями на 1 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги і пояснила, що ДПІ у м.Херсоні провела позапланову документальну невиїзну перевірку без наявності підстав, визначених ст.78 ПК України. Зазначила, що товариство на запит відповідача надало пояснення та всі документи щодо підтвердження господарських відносин з ПП "Фіто Сервіс Плюс". Спірне податкове повідомлення-рішення є наслідком протиправної оцінки податковим органом господарських відносин з ПП "Фіто Сервіс Плюс", висновки відповідача про нікчемність угод з цим контрагентом зроблені з перевищенням повноважень та за неповного дослідження господарських операцій. Вказала на те, що відповідачу були надані всі документи, що підтверджують реальність господарських операцій із даним контрагентом. Позивачем виконані всі вимоги Податкового кодексу України щодо відображення податку на додану вартість за вказаними операціями у складі податкового кредиту з ПДВ, а тому у відповідача не було підстав для виключення цих операцій з податкового кредиту та складання спірного податкового повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні, так як для формування податкового кредиту у перевірених періодах позивач використав безтоварні операції з поставки товарів від ПП "Фіто Сервіс Плюс". Відсутність фактичних поставок товарів не дозволяє використати їх у оподатковуваній господарській діяльності позивача і, як наслідок, не дозволяє враховувати ці операції при формуванні податкового кредиту.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

1.Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій по проведенню позапланової невиїзної перевірки.

Положеннями пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п.75.1 ст.75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Пунктом 79.1 статті 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У судовому засіданні встановлено, що підставою винесення наказу від 18.01.2012 р. № 87 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки" стало отримання відповідачем акту перевірки ДПІ у м.Херсоні від 12.01.2012 р. № 13/15-2/36671297 по ПП "Фіто Сервіс Плюс" - контрагенту позивача по господарських відносинах у березні, квітні 2011 року, яким встановлено нікчемність правочинів з постачальниками та покупцями за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. Перевірка проведена на підставі наказу від 18.01.2012 р. № 87. Повідомлення про проведення перевірки від 18.01.2012 р. № 26/23-14 та копію наказу вручено 19.01.2012 р. під розписку керівнику ТОВ "Весус".

Таким чином, ДПІ у м.Херсоні проведено перевірку за наявності підстав, визначених пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 ПК України, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дій по проведенню перевірки задоволенню не підлягають.

2. Що стосується позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2012 р. №№ 0001432301.

Судом встановлено, що ТОВ "Весус" як платник податків перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Херсоні та є платником податку на додану вартість.

Спірне податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі акта від 23.01.2012 р. № 223/22-2/35568240, складеного за результатами невиїзної позапланової документальної перевірки ТОВ "Весус" з питання дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ПП "Фіто Сервіс Плюс" та з контрагентами-покупцями за березень, квітень 2012 року.

Відповідно до акту перевірки ДПІ у м.Херсоні встановлено, що позивач частину податкового кредиту з податку на додану вартість березня, квітня 2011 року сформував за наслідками господарських відносин щодо придбання товарів у ПП "Фіто Сервіс Плюс". За отриманий товар позивач розрахувався у безготівковому порядку на всю суму поставки. ПП "Фіто Сервіс Плюс" не декларують наявність трудових ресурсів та власних або орендованих засобів виробництва та зберігання товарів.

Відповідач вважає, що під час перевірки встановлено невідповідність задекларованих позивачем у податковому обліку наслідків господарської операції від ПП "Фіто Сервіс Плюс" фактичним обставинам. Позивач декларував взаємовідносини з цим постачальником з метою штучного формування податкового кредиту, без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. За висновком відповідача в ході перевірки не підтверджено надання товарів від ПП "Фіто Сервіс Плюс" позивачеві, що свідчить про порушення вимог п.п.198.3, 198.4, 198.6 ст.198 ПК України у зв'язку з неправомірним формуванням податкового кредиту по цим операціям.

Відповідно до ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п.198.3).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6).

Згідно з вимогами п.201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Отже, з точки зору податкового законодавства України головними умовами для віднесення сплаченого при придбанні товару ПДВ до складу податкового кредиту є використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності платника податків у межах оподатковуваних операцій та належне документування сплаченого ПДВ.

Також суд вважає, що для встановлення обґрунтованості декларування податкового кредиту необхідно встановити також наступні обставини:

- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту;

- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;

- віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

На підтвердження реальності поставки товару від ПП "Фіто Сервіс Плюс" позивачем надано до суду первинні бухгалтерські документи, зокрема, договір поставки від 01.03.2011 р. № 01/03, видаткові накладні № РН-230301 від 23.03.2011 р., № РН-010403 від 01.04.2011 р., № РН-04.04.04 від 04.04.2011 р., податкові накладні № 170 від 23.03.2011 р., № 3 від 01.04.2011 р., № 23 від 04.04.2011 р., платіжні доручення.

Також позивачем надано договори поставки, специфікації, довіреності, видаткові накладні, які підтверджують подальший рух придбаного у ПП "Фіто Сервіс Плюс" товару покупцям.

При цьому суд зазначає, що поставка товару оплачена позивачем повністю у безготівковому порядку.

В акті перевірки не спростовується факт того, що суми податку на додану вартість були внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, відображені у реєстрах отриманих податкових накладних, та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість. А, отже, позивачем до податкового кредиту були віднесені лише витрати по сплаті податку, які підтверджені податковими накладними.

Крім того, суд також звертає увагу, що чинним законодавством України не встановлено норм щодо кількості працівників, вартості основних фондів підприємства, наявності власних або орендованих складських приміщень та інших матеріальних ресурсів, при недотриманні яких підприємство вважається таким, що не може здійснювати господарську діяльність, а також не визначено ознак, які вказують на здійснення господарської діяльності підприємством за юридичною чи податковою адресою.

Недекларування постачальниками товарів та послуг трудового та матеріального потенціалу або орендних відносин може свідчити про заниження ними об'єктів оподаткування, що не спростоване та не з'ясоване відповідачем під час складання акту перевірки.

Окрім цього, суд зазначає, що згідно форми № 1-ДФ ПП "Фіто Сервіс Плюс" за І квартал 2011 року на підприємстві працювало 3 особи; відповідно до договору оренди об"єктів нерухомості від 10.12.2010 р. ПП "Фіто Сервіс Плюс" мало складське приміщення за адресою: вул.Нафтовиків, 15, площею 150 м2.

Відповідач при проведенні перевірки мав врахувати те, що за своєю специфікою торгівельно-постачальницька діяльність може будуватись на використанні найманих складських приміщень, при цьому перехід права власності на товар не означає обов'язкового переміщення товару, а економічним зиском посередника є націнка за перепроданий товар.

Ця обставина не підтверджена та не спростовна відповідачем під час перевірки позивача та його контрагентів.

Контролюючим органом не надано до суду належних доказів щодо безтоварності господарських операцій за участю позивача, що інформація, яку містять документи, надані позивачем до суду на обґрунтування своїх вимог, не відповідає дійсності, що позивач діяв без належної обачності й обережності, що він отримував податкову вигоду з порушенням приписів податкового законодавства і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти та, що без участі покупця податкова вигода не могла бути одержана.

Суд вважає, що не може бути підставою для визначення додаткових зобов'язань позивачу порушення податкового законодавства іншими контрагентами по ланцюгу постачання.

За приписами пп. 16.1.2-16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Таким чином, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

На думку суду, при здійсненні господарської операції з боку позивача обов'язковому контролю підлягають наявність у постачальника дозвільної документації на складання податкової накладної, відповідність реквізитів податкової накладної фактичним даним на момент вчинення правочину та фактична наявність товару або здійснення роботи чи послуги, отримання (надання) яких документуються сторонами господарської операції.

Неможливість здійснення податковим органом перевірок постачальників позивача в ланцюгах постачання не є достатньою підставою для визнання недійсними юридично значимих дій названих підприємств з іншими суб'єктами господарювання з моменту їх державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру, а також не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України від 15.05.2003 р. № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Оскільки у позивача наявні належним чином оформлені податкові накладні, ним сплачено постачальникам у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, тобто позивачем виконані всі вимоги податкового законодавства щодо формування податкового кредиту та валових витрат, то, відповідно, він має право на включення до податкового кредиту сплачених сум ПДВ.

Окремо слід зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.

Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність прямо встановлена законом.

Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто, в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведені норми Цивільного та Господарського кодексів України вказують на оспорюваність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Отже, викладені в акті перевірки висновки ДПІ у м.Херсоні про нікчемність вчинених позивачем правочинів є передчасними та безпідставними, оскільки відповідні судові рішення щодо цих правочинів відсутні.

Крім того слід зазначити, що умовою для визнання правочину таким, що суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

ДПІ у м.Херсоні не надала суду і не посилалася на наявність таких доказів, які б підтвердили наявність умислу посадових осіб позивача на укладення таких правочинів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги ТОВ "Весус" в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2012 р. № 0001432301 обгрунтованими.

Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167 КАС України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 20.02.2012 р. № 0001432301.

В частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Весус" щодо визнання протиправними дій по проведенню позапланової невиїзної перевірки відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 04 листопада 2012 р.

Суддя Бездрабко О.І.

кат. 8.2.1