Ухвала суду № 27283475, 30.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2012 року м. Київ К-28540/10

К-28070/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську та Товариства з обмеженою відповідальністю «Павар»

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2010 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року

у справі № 2а-871/10/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Павар»

до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Павар»(позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську (відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000042310/0 від 15 січня 2010 року, № 0000062310/0 від 15 січня 2010 року, а також рішення № 0000022340 від 15 січня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення № 0000022340 від 15 січня 2010 року про застосування штрафних (фінансових) санкцій. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач та позивач звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами.

ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську в поданій касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2010 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В поданій касаційні скарзі ТОВ «Павар», посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить змінити рішення суду першої інстанції шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000042310/0 від 15 січня 2010 року, а в іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2010 року залишити без змін.

В запереченні на касаційну скаргу позивача ДПІ в Жовтневому районі у м. Луганську просить залишити її без задоволення.

ТОВ «Павар»в запереченні на касаційну скаргу відповідача просить відмовити в її задоволенні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Павар»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 30 вересня 2009 року, за результатами якої складено акт № 1013/23/33620192 від 31 грудня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000042310/0 від 15 січня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 145 456,50 грн. (96 971,00 грн. -основний платіж, 48 485,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції), № 0000062310/0 від 15 січня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 28 037,43 грн. (9 345,81 грн. -основний платіж, 18 691,62 грн. -штрафні (фінансові) санкції), а також рішення № 0000022340 від 15 січня 2010 року, яким до позивача застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 900 000,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат вартості медикаментів, не підтвердженої відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Також, встановлено порушення ТОВ «Павар»підпункту «г»підпункту 4.2.9 пункту 4.2 статті 4, підпункту «а»пункту 19.2 статті 19 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 889-IV) з огляду на неутримання та неперерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб з виплачених офіційно оформленим працівникам преміальних та матеріальної допомоги у зв'язку з сімейними обставинами.

Поміж іншого, встановлено порушення пункту 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (далі -Положення), оскільки, підприємством не здійснено обліку готівкових коштів в розмірі 180 000,00 грн. в повній сумі їх фактичних надходжень у касовій книзі.

Крім того, судами встановлено, що в охоплений перевіркою період позивачем здійснювалось придбання медикаментів у Малого приватного підприємства «Теофарм»на підставі видаткових накладних, підписаних від імені контрагента -директором ОСОБА_3

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, витрати для цілі визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, згідно із статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій на підставі висновку спеціаліста Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 59 від 29 грудня 2009 року, підписи від імені ОСОБА_3 у видаткових накладних, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, виконані іншою особою.

Крім того, відповідно до протоколів допиту свідка ОСОБА_3, останній пояснив, що видаткових накладних в графі «відвантажив»при реалізації медикаментів на адресу ТОВ «Павар»від імені МПП «Теофарм»не підписував.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку про неправомірність формування позивачем валових витрат при здійсненні операцій з придбання медикаментів у МПП «Теофарм».

Пунктом 1.15 статті 1 Закону № 889-IV визначено, що податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента -юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону № 889-IV до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Відповідно до підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону № 889-IV у разі коли податковий агент до або під час виплати доходу на користь платника податку не здійснює нарахування, утримання або сплату (перерахування) цього податку, відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникає внаслідок таких дій, покладається на такого податкового агента.

Отже, колегія судді вважає обґрунтованими доводи судів попередніх інстанцій про те, що позивач як податковий агент зобов'язаний своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів, які виплачуються на користь платника податку-фізичної особи.

Згідно з пунктом 1.2 Положення оприбуткування готівки -це проведення підприємствами і підприємцями обліку готівки в касі на повну суму її фактичних надходжень у касовій книзі, книзі обліку доходів і витрат, книзі обліку розрахункових операцій.

Відповідно до пункту 2.6 Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів.

Судами встановлено, що позивачем в квітні 2008 року та в червні 2008 року не оприбутковано в касі підприємства суми зворотної фінансової допомоги.

Проте, слід зазначити, що відповідно до статті 238 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГК України адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Отже, штрафні (фінансові) санкції, застосовані за порушення вимог Положення, за своєю правовою сутністю є адміністративно-господарськими санкціями.

Статтею 250 ГК України передбачено, що адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, порушення позивачем пункту 2.6 Положення відбулось при здійсненні ним господарської діяльності в квітні 2008 року та в червні 2008 року, а тому штрафні (фінансові) санкції в розмірі 900 000,00 грн. застосовано відповідачем до ТОВ «Павар»рішенням № 0000022340 від 15 січня 2010 року поза межами визначеного статтею 250 ГК України гранично допустимого строку.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську та Товариства з обмеженою відповідальністю «Павар»відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17 травня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Карась О.В.