Постанова № 27283451, 15.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2011 р. № 2а-11809/11/1370

10 год. 31 хв. м. Львів, вул. Чоловського, 2

Зал судових засідань № 5

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Тертичного В.Г.

при секретарі судового засідання Козьміна А.М.

за участю представників сторін:

від позивача -Завалишин Ю.О. (дов. від 16.11.2011 р. № 3426)

від відповідача -Палій М.В. (дов. від 30.09.2011 р. № 19158/90/10-010)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові про скасування податкового повідомлення -рішення від 20.05.2011 року № 0000722301/9838,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Львівський локомотиворемонтний завод»звернулося з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові про скасування податкового повідомлення -рішення від 20.05.2011 року № 0000722301/9838.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Львові проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за січень 2011 року та за грудень 2010 року. За результатом проведеної перевірки складено акт від 11.05.2011 року № 446/23-2/00740599, на підставі якого відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 року № 0000722301/9838.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав. Пояснив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято на підставі акту, винесеного з порушенням чинних нормативно-правових актів, а саме п.п. 3-6 розділу І, п.п. 5.2 п. 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом ДПА України від 22.12.2010 року № 984, а також п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечив, пояснив, що позивачем порушено норми п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, , п.п.198.1-198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.4, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши представників сторін, дослідивши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Судом встановлено, що Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Львові проведено позапланову виїзну документальну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за січень 2011 року та за грудень 2011 року. За результатом проведеної перевірки складено акт від 11.05.2011 року № 446/23-2/00740599, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 року № 0000722301/9838.

Податковим повідомленням -рішенням від 20.05.2011 року № 0000722301/9838 позивачу визначено податкове зобов'язання у розмірі 196081,00 грн. за платежем з податку на додану вартість.

Судом встановлено, що висновки щодо порушення вимог податкового законодавства, що викладені відповідачем у вищевказаному акті від 11.05.2011 року № 446/23-2/00740599 із урахуванням акта Ленінської МДПІ м.Луганська від 28.03.2011 року № 170/23/33765937 «Про неможливість проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг»з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за січень 2011 року, на підставі якого вказаному підприємству зменшено податкове зобов'язання у розмірі 196080 грн. Зазначена розбіжність виникла у зв'язку з тим, що позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту за січень 2011 року у розмірі 196080 грн., а ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг»задекларовано податкове зобов'язання у тому ж самому розмірі по контрагенту ВАТ «ЛЛРЗ».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг»укладено договір від 17.01.2011 р. № 63 К 002/11 про поставку колісних центрів у кількості 230 шт. на загальну суму 5637300 грн. з ПДВ.

У січні 2011 року на виконання умов вищевказаного договору ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг»на адресу позивача поставлено 48 шт. центрів колісних на загальну суму 1176480 грн., у тому числі ПДВ 196080 грн.

Вищенаведені обставини підтверджуються відповідними бухгалтерськими документами, наданими позивачем в обґрунтування своїх вимог, а саме -видатковою накладною від 24.01.2011 року № 2401111, податковою накладною від 24.01.2011 р. № 2, рахунком -фактурою від 24.01.2011 року № 240111, карткою рахунку 6311 за період з 01.01.2011 року по 12.04.2011 року, витягом з реєстру з розділу №2 «Отримані податкові накладні»за січень 2011 року, карткою -прихід матеріальних ресурсів на склад 2011 року, сертифікатами відповідності, товарно -транспортною накладною від 24.01.2011 року, згідно якої ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг»виступив замовником, ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг»- вантажовідправником, ВАТ «Львівський локомотиворемонтний завод»- відповідно вантажоодержувачем.

Суд зазначає, що згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується і підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік і на даних якого, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи з відображенням господарських операцій є основою і для податкового обліку. Згідно з п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Також судом досліджено наступні документи: прихід матеріальних ресурсів на склади Форми №31 від постачальника Трансмашхолдінг ТОВ ІПГ за період 01.01.2011 по 30.01.2011, свідоцтва про якість колісних центрів, технічний паспорт колісної пари, вимоги від 27.01.2011 №157 та від 28.01.2011 №278 на видачу колісних центрів та акти прийому передачі колісних пар.

Зважаючи на те, що відомості, зазначені у згаданих вище первинних документах у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між та позивачем та ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг». Суд вважає надуманими мотиви, з яких орган ДПС не взяв вказані первинні документи до уваги на підтвердження факту укладення вищезазначеного договору з метою настання реальних наслідків.

З приводу податкового кредиту, суд встановив, що орган ДПС покликається на наявність розбіжностей в податковому обліку контрагентів.

Відповідно до підп. а) п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; п. 198.2 цієї статті - датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже покликання позивача про не включення ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг»податкових зобов'язань за наслідками господарських операцій з позивачем до податкової звітності, не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені для цього законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за несплату податку продавцем товару. Вищенаведені норми Податкового Кодексу України встановлюють відповідальність платника податку тільки у випадку включення в податковий кредит сум ПДВ, не підтверджених податковими накладними. При цьому, не передбачають обов'язку або права одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано податкову накладну, яка не має недоліків та, порядок заповнення якої, відповідає встановленому чинним законодавством.

Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Щодо укладення вищезазначених договорів без мети настання реальних наслідків, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно положень ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином, і який визнається судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутись до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між платником податку та його контрагентом, з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Враховуючи встановлені обставини по справі, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не доведено певними доказами, що, укладаючи спірний договір, на підставі якого виникло господарське зобов'язання, позивач діяв без здійснення реальної господарської діяльності.

Крім того, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини не враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують висновки органу державної податкової служби щодо укладення договору без мети настання реальних наслідків між позивачем та ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг».

Враховуючи наявність податкових та видаткових накладних, товаро -транспортних накладних, що підтверджує факт отримання позивачем від ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг»товару, а відповідно -правомірність віднесення суми податку на додану вартість по придбаних товарах до податкового кредиту, суд не бере до уваги твердження відповідача про нікчемність господарських операцій позивача з ТОВ «ІПГ «Трансмашхолдинг».

Перевіряючи дотримання відповідачем вимог ч. 3 ст. 2 КАС України, суд вважає, що оскаржувані рішення прийнято необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваного рішення, що є підставою для задоволення позовних вимог.

З урахуванням положень чинного законодавства України та обставин справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають до задоволення.

Понесені позивачем судові витрати у формі судового збору на підставі ст. 94 КАС України присуджуються з державного бюджету.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 98, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV (із змінами та доповненнями), суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Львові від 20.05.2011 року № 0000722301/9838.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «Львівський локомотиворемонтний завод»(місцезнаходження: 79018, м.Львів, вул. Залізнична, 1А, код ЄДРПОУ - 00740599) 3 (три) грн. 40 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти дів з дня її проголошення. Уразі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 20.12.2011 року.

Суддя Тертичний В.Г.

З оригіналом згідно

Суддя Тертичний В.Г.