Постанова № 27283205, 01.11.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2012 р. № 2а-3992/12/1370

16 год. 14 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Качур Р.П.,

за участю секретаря судового засідання - Подібки М. З.

представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Бобечка Т. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Трускавець Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення, -

В С Т А Н О В И В:

10 травня 2012 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у м. Трускавець Львівської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення № 002121701 від 15.03.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване податкове повідомлення -рішення прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на включення до задекларованих витрат сум за результатами здійснення господарських операцій з контрагентами ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ»та ТзОВ «Радіант-Сервіс»підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно безтоварності господарських операцій та нікчемності правочинів позивача із вказаними контрагентами є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем не були взяті до уваги. Відтак позивач вважає оскаржуване податкове повідомлення -рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, просив задовольнити в повному обсязі.

Позиція відповідача викладена в запереченні на адміністративний позов № 2191/9/19-009 від 31.05.2012 року, поданому відповідачем у судовому засіданні 31.05.2012 року, де вказано, що під час проведення перевірки позивачем не доведена реальність операцій із контрагентами ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ»та ТзОВ «Радіант-Сервіс», не підтверджується наявність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань, відтак позивачем занижено податок на доходи фізичних осіб у сумі 27472,75 грн. Відповідач вважає, що при формуванні даних податкового обліку не повинні враховуватись первинні документи, які вказують на проведення господарських операцій із контрагентами ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ»та ТзОВ «Радіант-Сервіс».

Представник відповідача проти позову заперечив, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченні на позов, просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Дослідивши надані суду докази в межах заявлених вимог, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Фізична особа -підприємець ОСОБА_3 зареєстрований Виконавчим комітетом Трускавецької міської ради Львівської області 07.12.2001 року, що підтверджено копією Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця Серія НОМЕР_3.

У період з 13.02.2012 року по 24.02.2012 року Державною податковою інспекцією у м. Трускавець Львівської області Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, про що складено Акт № 17/1701/НОМЕР_1 від 02.03.2012 року про результати документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року. Перевіркою крім іншого встановлено порушення позивачем вимог п. п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 27472,75 грн.

15.03.2012 року відповідачем на підставі акта перевірки № 17/1701/НОМЕР_1 від 02.03.2012 року прийнято податкове повідомлення -рішення форми «Р»№ 0002121701, яким відповідно до п. п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., ст. 138 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб в сумі 34340,94 грн., у тому числі основний платіж 27472,75 грн., штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 6868,19 грн.

Приймаючи рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Згідно з п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з п. 57.3. ст. 57 ПК України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з ч. 1 п. 127.1. ст. 127 ПК України ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

На підтвердження дотримання вимог п. 138.1., п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України позивачем надано копії:

- договору поставки № 21/02 від 01.02.2011 року, укладеного між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 (покупець) та ТзОВ «Промтехметал»(постачальник);

- податкових накладних № 67 від 16.02.2011 року на суму 9496,20 грн., № 74 від 18.02.2011 року на суму 9612 грн. № 87 від 23.02.2011 року на суму 14418 грн., № 76 від 28.02.2011 року на суму 15774 грн., № 136 00143 від 28.02.2011 року на суму 27819,60 грн., № 137 від 28.02.2012 року на суму 3293,40 грн., № 137 від 16.03.2011 року на суму 4945,69 грн., № 166 від 18.03.2011 року на суму 2863,08 грн., № 154 від 18.03.2011 року на суму 4613,76 грн., № 288 від 31.03.2011 року на суму 23153,70 грн.;

- видаткових накладних № РН-00070 від 16.02.2011 року на суму 9496,20 грн., № РН-00071 від 18.02.2011 року на суму 9612 грн., № РН-00072 від 23.02.2011 року на суму 14418 грн., № РН-00145 від 28.02.2011 року на суму 15774 грн., № РН-00143 від 28.02.2011 року на суму 27819,60 грн., № РН-0144 від 28.02.2012 року на суму 3293,40 грн., № РН-00292 від 16.03.2011 року на суму 4945,69 грн., № РН-00294 від 18.03.2011 року на суму 2863,08 грн., № РН-00293 від 18.03.2011 року на суму 4613,76 грн., № РН-00295 від 31.03.2011 року на суму 23153,70 грн.;

- договору поставки № 52/04 від 04.04.2011 року, укладеного між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 (покупець) та ТзОВ «Крафт ЛВ»(постачальник);

- податкових накладних № 82 від 12.04.2011 року на суму 5044,32 грн., № 97 від 15.04.2011 року на суму 2072,40 грн., № 96 від 15.04.2011 року на суму 7034,40 грн., № 151 від 28.04.2011 року на суму 3097,44 грн., № 133 від 26.04.2011 року на суму 4824 грн.;

- видаткових накладних № РН-0000167 від 12.04.2011 року на суму 5044,32 грн., № РН-0000166 від 15.04.2011 року на суму 2072,40 грн., № РН-0000163 від 15.04.2011 року на суму 7034,40 грн., № РН-0000164 від 28.04.2011 року на суму 3097,44 грн., № РН-0000165 від 26.04.2011 року на суму 4824 грн.;

- договору про надання послуг та виконання робіт № 0311 від 01.03.2011 року, укладеного між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 (замовник) та ТзОВ «Радіант-сервіс»(виконавець);

- податкової накладної № 1081 від 31.03.2011 року на суму 81720 грн.;

- актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 04.03.2011 року на суму 44400 грн. без ПДВ та від 31.03.2011 року на суму 23700 грн. без ПДВ;

- виписок із банківського рахунку за квітень-червень, вересень 2011 року про оплату товарів і послуг відповідно до договорів № 21/02 від 01.02.2011 року, № 52/04 від 04.04.2011 року та № 0311 від 01.03.2011 року.

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п. 138.1., п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України. Позивачем представлено Суду всі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У ст. 203 ЦК України наведено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом закріплено презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК). З наведеного випливає, що правочин (договір) є правомірним, а отже й дійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. У цій же статті розмежовується два види недійсних правочинів: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

У Постанові Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 та контрагентами ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ»та ТзОВ «Радіант-Сервіс»ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ч. 5 ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 12.03.2012 року.

У п. 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009 р. № 9 Верховний Суд України відзначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 на укладення договорів із ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ» та ТзОВ «Радіант-Сервіс»без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань щодо придбання товарів та виконання робіт (надання послуг). Це підтверджується не лише документами, але й реальними діями фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 щодо оплати придбаних товарів. Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, зокрема фізичної особи -підприємця ОСОБА_3, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгаданий правочин не може вважатися нікчемним як такий, що порушує публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд звертає увагу також і на те, що відповідно до ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, окрім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Окремо Суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року (з наступними змінами і доповненнями), Суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

З огляду на приписи наведених вище норм права, Суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Вказані в актах перевірки недоліки, допущені суб'єктом господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину. Аналогічне тлумачення повноважень органів державної податкової служби наведене в листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 року.

Суд дійшов висновку, що твердження відповідача про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ»та ТзОВ «Радіант-Сервіс», безтоварність господарських операцій, а також висновки про заниження податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на суму 27472,75 грн. не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Заслуговує на увагу і та обставина, що придбані позивачем у контрагентів ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ»та ТзОВ «Радіант-Сервіс»товари та послуги використані ним у своїй господарській діяльності, що підтверджується відповідними первинними документами (а. с. 77-92, 102-116, 121-126, 213-220).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів та послуг, придбаних у контрагентів контрагентами ТзОВ «Промтехметал», ТзОВ «Крафт ЛВ»та ТзОВ «Радіант-Сервіс»та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із вказаними контрагентами.

Суд вважає необґрунтованим покликання відповідача на обставини, встановлені у Акті від 06.06.2011 року № 1377/23-04/37145630 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Радіант-Сервіс»з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту за лютий, березень 2011 року, складеному посадовими особами ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, стосовно відсутності у ТзОВ «Радіант-Сервіс»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства; на обставини, встановлені у Акті від 30.06.2011 року № 943/23-2/37399009 про проведення аналізу діяльності ТзОВ «Крафт ЛВ»з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року, складеному посадовими особами ДПІ у Франківському районі м. Львова, стосовно відсутності у ТзОВ «Крафт ЛВ»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, здійснення діяльності з надання податкової вигоди третім особам, а також на обставини, встановлені у Довідці від 12.04.2011 року № 707/15-2/37398974 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТзОВ «Промтехметал»щодо правильності та достовірності формування податкового зобов'язання та податкового кредиту з ПДВ за лютий 2011 року, складеному посадовими особами ДПІ у Сихівському районі м. Львова, стосовно відсутності у ТзОВ «Промтехметал»трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських приміщень, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та незнаходження підприємства за юридичною адресою. Згідно з п. 110.1 ст. 110 Податкового кодексу України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування чи податкового кредиту.

Обставини, викладені в Акті перевірки № 17/1701/НОМЕР_1 від 02.03.2012 року стосовно порушення позивачем п. п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., ст. 138 Податкового кодексу України відповідачем належними та допустимими доказами підтверджені не були.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Докази подані позивачем переконують у підставності позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, з врахуванням змісту ст. 162 КАС України, податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Трускавець Львівської області Державної податкової служби № 002121701 від 15.03.2012 року є протиправним і підлягає скасуванню, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п. п. 138.1.1. п. 138.1., п. 138.2., ст. 138 Податкового кодексу України

Суд присуджує з Державного бюджету України, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України, всі здійснені стороною, яка не є суб'єктом владних повноважень, та документально підтверджені судові витрати, на користь якої ухвалене судове рішення.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Державної податкової інспекції у м. Трускавець Львівської області Державної податкової служби № 002121701 від 15.03.2012 року.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) 343 (триста сорок три) грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

Постанова суду набирає законної сили у порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, встановлені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови складено та підписано 6 листопада 2012 року.

Суддя Качур Р.П.