Ухвала суду № 27275502, 30.10.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2470/1425/11

Головуючий у 1-й інстанції: Брезіної Т.М.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2012 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі судового засідання: Копійчук О.В.

за участю:

представника відповідача - Бишко М.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Свіженька плюс" до Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення -рішення , -

В С Т А Н О В И В :

22.06.2011 року до Чернівецького окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Свіженька плюс". В поданому адміністративному позові позивач просив суд винести рішення, яким скасувати податкове повідомлення - рішення №187/15 від 04.04.2011 року Новоселицької МДПІ.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 12.07.2012 року позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення №187/15 від 04.04.2011 року Новоселицької МДПІ.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача просив суд задовольнити вимоги апеляційної скарги, з підстав викладених у ній.

Представник позивача в судове засідання в судове засідання не з'явився, про час та дату слухання справи повідомлений належним чином.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом І інстанції правильно встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Свіженька плюс" відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №288101, зареєстроване Новоселицькою районною державною адміністрацією Чернівецької області як юридична особа 07.04.2009 року № 36430262 (т. 1 а.с.69).

12.03.2011 року відповідач на адресу позивача надіслав лист про надання пояснення з вимогою надати документальне підтвердження, а саме: податкові накладні, видаткові накладні та платіжні доручення про факт оплати товарів по контрагенту товариства з обмеженою відповідальністю "Хотей-агро" (т. 1 а.с.9).

15.03.2011 року позивачем надано документи по контрагентам (т. 1 а.с.10,11-33).

За результатами проведеної Новоселицькою МДПІ документальної невиїзної перевірки з питань встановлених розбіжностей розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів, складено акт від 28.03.2011 року №218/15, в якому вказано, що підприємством ТзОВ "Свіженька плюс" віднесено до складу податкового кредиту у травні 2010 року, в грудні 2010 року суми ПДВ, які не підтвердженні контрагентами: а саме, у травні 2010 року розбіжності по завищенню податкового кредиту з ПП "Політрансагро" становлять 164449 грн. по звітності контрагент має статус - "недійсна", в грудні 2010 року розбіжність позивача з ТзОВ "Хотей-Агро" становить 12996,67 грн. звітність за грудень 2010 року ТзОВ "Хотей-Агро" не подано. (т. 1 а.с.35-38).

За результатами невиїзної документальної перевірки податковим органом винесено податкове-повідомлення рішення від 04.04.2011 року № 187/15. (а.с. 44).

28.03.2011 року позивачем направлено начальнику Новоселицької МДПІ заперечення на акт перевірки від 28.03.2011 року №218/15, в якому просив скасувати акт перевірки (т. 1 а.с.39-40).

05.04.2011 року відповідачем на адресу позивача за №3041/10/15007 направлено лист про результати розгляду заперечення до акту від 28.03.2011 року №218/15, з якого вбачається, що на думку Новоселицької МДПІ, заперечення позивача є необґрунтованим, а висновки та дії перевіряючих такі, що відповідають вимогам чинного законодавства (т. 1 а.с.41-43).

07.04.2011 року позивач направив до Державної податкової адміністрації Чернівецької області скаргу на рішення Новоселицької МДПІ з проханням визнати акт №218/15 від 28.03.2011 року неправомірним та скасувати податкове повідомлення - рішення №187/15 від 04.04.2011 року (т. 1 а.с.44,45-46).

20.05.2011 року ДПА в Чернівецькій області направило рішення про результати скарги від 07.04.2011 року (т. 1 а.с.67-68).

Податковим органом, на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.5. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, здійснено позапланову виїзну перевірку ТзОВ "Свіженька плюс" з питань дослідження взаємовідносин із ПП "Політрансагро" та із ТзОВ "Хотей-Агро", на підставі якої винесено акт від 12.05.2011 року №291/23/36430262, з висновків якого вбачається, що на думку перевіряючих, заключні договори з ПП "Політрансагро"та із ТзОВ "Хотей-Агро" є нікчемними та не створюють юридичних наслідків є недійсними. (т. 1 а.с. 48-66).

Визначаючись щодо спірних правовідносин та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначено статтею 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно частини 1 статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Неправомірність (недійсність) правочину повинна бути прямо передбачена законом або встановлена рішенням суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсні правочини поділяються на: нікчемні та оспорювані. Нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Оспорюваним є правочин, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний недійсним судом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду Україїни №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ), (п. 7 постанови № 9).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Колегія суддів погоджується із твердженням суду І інстанції, що висновки податкового органу про недійсність правочинів між ТзОВ "Свіженька плюс" та ТзОВ "Хотей-агро"та ПП "Політрансагро", ґрунтуються лише на тому, що під час їх вчинення не було дотримано ст. 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Однак, відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. При цьому, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд вправі ухвалити рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідачем не наведено суду обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Свіженька плюс" на укладення договорів з ТзОВ "Хотей-агро" та ПП "Політрансагро" без наміру створити наслідки, які передбачені договором, та не надано суду відповідні докази. При цьому, виконання зобов'язань щодо придбання товару та подальшої його реалізації було документально доведено .

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем надано договори поставки, видаткові накладні, податкові накладні, товаро-транспортна накладна щодо поставки товару від ТзОВ "Хотей-агро", платіжні доручення, банківські виписки, а також матеріальний звіт підприємства за травень, листопад 2010 року. Колегія суддів погоджується із висновком суду І інстанції, що зазначенні документи підтверджують реальність договорів між ТзОВ "Свіженька плюс" та ТзОВ "Хотей-агро" та ПП "Політрансагро".

З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок та суперечить моральним засадам суспільства за ст. 228 ЦК України.

Крім того, колегія суддів зазначає, що суд І інстанції правильно встановив, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Такий висновок можливо зробити з огляду на таке.

Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у статті 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Пунктом 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 передбачено, що у висновку акта документальної перевірки зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІ зазначеного вище Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Всупереч наведеній нормі, відповідач досліджував дійсність правочинів, тобто фактично перебрав на себе повноваження суду, на що податковий орган чинним законодавством не уповноважений.

Суд І інстанції дійшов правильного висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит та податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо тверджень відповідача про те, що позивачем було порушено п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України з підстав, що підприємством віднесено до складу податкового кредиту у травні 2010 року та грудні 2010 року суми ПДВ, які не підтвердженні контрагентом, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.99 року (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за № 168/704 (далі Положення № 168/704).

На думку колегії суддів, суд І інстанції дійшов правильного висновку, що наявні в матеріалах справи видаткові й податкові накладні, розрахункові (платіжні) документи, в силу Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) та Положення № 168/704 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), є первинними документами, та мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні. Відтак, віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених в ціні за придбані товарно-матеріальні цінності за видатковими накладними, відповідає вимогам п. 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Згідно положень п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підставою для формування податкового кредиту є податкові накладні, які містять всі необхідні реквізити, що визначені п. 7.2.1. п. 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР.

Враховуючи викладене суд І інстанції правильно встановив протиправність виключення відповідачем сум ПДВ, сплачених позивачем в ціні придбаних товарно-матеріальних цінностей, зі складу податкового кредиту.

Податковий орган керуючись даними, що контрагент позивача ТзОВ "Хотей-агро" подавав звітність по ПДВ тільки за січень-жовтень, а за листопад 2010 року не подав, зробив висновок, що поставок товару не було.

Однак, як було встановлено судом, 30.11.2010 року ухвалою Господарського суду Одеської області було порушено провадження у справі про банкрутство ТзОВ "Хотей-агро", а тому, враховуючи що була розпочата процедура ліквідації, контрагент не подав звітність за листопад - грудень 2010 року, а вже 14 грудня 2010 року підприємство було визнано банкрутом.

З аналізу бухгалтерських документів (банківські виписки про перерахунок коштів, податкові, видаткові накладні, товаро-транспортна накладна, звіт матеріальних цінностей, а також докази подальшої реалізації цієї продукції ) встановлено, що у листопаді 2010 року поставка до ТзОВ "Свіженька плюс" шроту соняшникового здійснена тільки одним постачальником - ТзОВ "Хотей-агро", на підставі вищевказаного, суд І інстанції дійшов правильного висновку про реальність господарської операції.

Інформація податкового органу про те, що декларації з ПДВ ПП "Політрансагро" за квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2010 року мають ознаку "не визнана, як податкова звітність" і відсутність підприємства за юридичною адресою, не може слугувати підставою для визнання договорів та поставок товару у травні 2010 року між позивачем і ПП "Політрансагро" такими, що не відбулися.

Позивач не може нести відповідальність за достовірність заповнення податкових декларацій контрагента. Крім того, свідоцтво платника ПДВ ПП "Політрансагро" анульовано 09.09.2010 року, тобто після здійснення поставок товару.

При проведенні перевірки відповідачем було використано податкову декларацію з ПДВ за травень 2010 року від 21.06.210 року №9598, податкову декларацію з ПДВ за грудень 2010 року від 20.01.2011 року №25546 та деталізовану інформацію співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України, але не враховано документи, які позивачем було надано 15.03.2011 року, а саме податкові накладні, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, товаротранспортна накладна, платіжні доручення.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується із висновком, що відповідач при проведенні перевірки та при оформленні її результатів діяв не в порядку та не в спосіб передбачений законодавством України, а висновки акту перевірки, не відповідають фактичним обставинам справи та положенням законодавства України.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб та межах визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Новоселицької міжрайонної державної податкової інспекції, - залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 12 липня 2012 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 06 листопада 2012 року .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.