Рішення № 27240466, 25.10.2012, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 2601/6977/12

Провадження №: 2/2601/2443/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Пасинок В.С.,

при секретарі Приходько А.В.., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна", публічного акціонерного товариства „ОТП Банк", третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю, -

в с т а н о в и в:

у березні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», ПАТ «ОТП Банк»про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю. Просить визнати недійсним договір купівлі-продажу кредитного портфелю, укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна»та ПАТ «ОТП Банк»12 листопада 2010 року, в частині передачі (переуступки) права вимоги до неї за кредитним договором № ML-300/686/2007 від 11 грудня 2007 року.

Свої позовні вимоги обґрунтувала тим, що 12 листопада 2010 року між відповідачами укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю. Вважає, що умови вказаного договору порушують її права та не відповідають вимогам чинного законодавства. Зазначає про те, що, по-перше, ПАТ «ОТП Банк»не було, як того вимагає п. 4.3 договору купівлі-продажу, повідомлено її про укладення вказаного договору, по-друге, останнім порушено п. 2.2.4 кредитного договору та ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», оскільки нею не надавалась згода на збір, зберігання, використання та передачу інформації про її особу, окрім бюро кредитних історій банку, і, по-третє, при укладенні договору купівлі-продажу кредитного портфелю не були дотримані вимоги ст. 24 Закону України «Про іпотеку», оскільки між сторонами договору відсутній нотаріально посвідчений договір про передачу прав банку як іпотеко держателя за договором іпотеки № РML-300/686/2007 від 11 грудня 2007 року, яким були забезпечені іі зобов'язання за договором кредиту.

В ході розгляду справи на задоволення клопотання представника позивача 06 липня 2012 року до участі у справі у якості третьої особи судом було залучено ОСОБА_2, поручителя позивача за договором поруки № SR-300/686/2007 від 11 грудня 2007 року, яким були забезпечені зобов'язання ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-300/686/2007 від 11 грудня 2007 року.

Представник позивача в ході розгляду справи підтримав позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі та просив суд позов задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві.

Представник відповідачів проти позовних вимог заперечив в повному обсязі та просив суд постановити по справі рішення про відмову у їх задоволенні з підстав, викладених в письмових запереченнях проти позову (а.с. 74-94).

Третя особа - ОСОБА_2, який повідомлявся в установленому порядку про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 11 грудня 2007 року між позивачем та ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є відповідач - ПАТ «ОТП Банк», укладено кредитний договір № ML-300/686/2007. Предметом договору є надання Банком позичальнику грошових коштів на придбання нерухомого майна в розмірі 177 000,00 доларів США строком до 11 грудня 2037 року зі сплатою 30 % річних (а.с. 5-9).

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ст. 1054 ЦК України).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В контексті вищенаведеної статті позивач при укладення спірного кредитного договору була вільна у виборі банку, типу договору, а вчинивши підпис на кредитному договорі автоматично погодилася на всі визначені ним умови.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність»інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.

Згідно до ст. 23 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня1992 року № 2657-XII, в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору, інформація про особу - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу. Основними даними про особу (персональними даними) є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім'я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень. Забороняється збирання відомостей про особу без її попередньої згоди, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, чинним законодавством встановлено заборону збирати відомості про особу у разі відсутності згоди на це самої особи.

Як вбачається з п. 2.2.4 кредитного договору, підписанням цього договору позичальник - позивач по справі надала банку згоду на збір, зберігання, використання, поширення та передачу до бюро кредитних історій інформації, в об'ємі, визначеному чинним законодавством України, що складає кредитну історію позичальника, а також згоду на доступ до кредитної історії позичальника (а.с. 8).

Кредитна історія згідно ст. 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»від 23 червня 2005 року № 2704-IV - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону.

Згідно п. п. 1, 2 зазначеного закону бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів. Кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені положенням бюро або договором. Користувачі мають право звернутися до Бюро за отриманням кредитних звітів упродовж дії укладеного правочину між ним та суб'єктом кредитної історії, а також за наявності у користувача письмової згоди суб'єкта кредитної історії на доступ до його кредитної історії.

При цьому користувачем згідно положень ст. 3 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»від 23 червня 2005 року № 2704-IV є юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до Договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію.

Отже, враховуючи вищевикладене, підписавши кредитний договір, позивач надала згоду на отримання, обробку, зберігання та конфіденційне використання та доступ до інформації, що її стосується.

Суд вважає хибною позицію позивача щодо порушення ПАТ «ОТП Банк»положень Закону України «Про захист персональних даних»від 01 червня 2010 року, оскільки останній був прийнятий та набрав чинності вже після укладення кредитного договору між позивачем та банком. Крім того, оцінюються критично та приймаються до уваги судом твердження позивача щодо відсутності її згоди на передачу інформації щодо неї ТОВ «ОТП Факторинг Україна», оскільки такий факт передачі інформації не мав місця. В даному випадку мав місце факт передачі (перехід) прав кредитора від однієї особи до іншої, і це при тому, що ПАТ «ОТП Банк», передаючи свої права, жодним чином не порушив права позивача, оскільки остання при укладенні кредитного договору надала дозвіл на доступ до її кредитної історії.

Згідно положень ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до вимог ст. 24 Закону України «Про іпотеку»від 05 червня 2003 року № 898-IV відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

З огляду на викладене, безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу в розрізі ст. 60 ЦПК України, суд вважає й твердження позивача щодо відсутності повідомлення її про укладення договору купівлі-продажу між відповідачами та недотримання останніми вимоги ст. 24 Закону України «Про іпотеку»щодо нотаріального посвідчення договору про передачу прав банку як іпотекодержателя за договором іпотеки № РML-300/686/2007 від 11 грудня 2007 року, яким були забезпечені іі зобов'язання за договором кредиту, оскільки вказані твердження позивача повністю спростовуються доказами, наявними в матеріалах справи (а.с. 77-80, 88-94).

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що договір купівлі-продажу кредитного портфелю, укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна»та ПАТ «ОТП Банк»12 листопада 2010 року, в частині передачі (переуступки) права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № ML-300/686/2007 від 11 грудня 2007 року, є таким, що укладений з дотриманням чинного законодавства, а тому суд не вбачає правових підстав для визнання його недійсним.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. ст. 6, 15, 16, 509, 524‚ 526, 533, 627, 638, 1049, 1054ЦК України, Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про інформацію»від 02 жовтня1992 року № 2657-XII, Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій»від 23 червня 2005 року № 2704-IV, ст. ст. 3, 10, 11, 57-61, 208, 209, 213, 214, 215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю „ОТП Факторинг Україна", публічного акціонерного товариства „ОТП Банк", третя особа: ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу кредитного портфелю -залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок