Постанова № 27237905, 23.10.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 жовтня 2012 року 15:34 № 2а-12141/12/2670

23 жовтня 2012 року 15:34 справа №2а-12141/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., за участю секретаря Калужського Д.О. та представників:

позивача: Андрієнко П.В.;

відповідача: Кириленка М.Є.

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЕМФ Плюс"доДержавної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової службипровизнання дій протиправними, визнання недійсним та скасування податкових повідомлень-рішеньНа підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 23 жовтня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04 вересня 2012 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕМФ Плюс" (далі по тексту -позивач, ТОВ "ЕМФ Плюс") звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва), в якому просить: 1) визнати протиправними дії посадових осіб відповідача по проведенню перевірки ТОВ "ЕМФ Плюс" у період з 22 червня 2012 року по 02 липня 2012 року; 2) визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2012 року №0002312240/9685 та №0002322240/9686.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі №2а-12141/12/2670, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 17 вересня 2012 року.

Розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою представників сторін та з метою надання додаткових доказів.

В судовому засіданні 23 жовтня 2012 року представник позивача позовні вимоги підтримав, представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно з наказом ДПІ Дарницькому районі м. Києва від 22 червня 2012 року №570-П "Щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки" на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "ЕМФ Плюс" з питань фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Вежа" (код ЄДРПОУ 36426612), за результатами якої складено акт від 07 липня 2012 року №3261/2240/35837615 (далі по тексту -Акт перевірки).

На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16 серпня 2012 року №0002312240/9685 та №0002322240/9686.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 16 серпня 2012 року №0002312240/9685 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ "ЕМФ Плюс" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 117 981,25 грн., у тому числі за основним платежем на -94 385,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 23 596,25 грн.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 16 серпня 2012 року №0002322240/9686 згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 123.1 пункту 123 Податкового кодексу України, за порушення підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ТОВ "ЕМФ Плюс" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2010 року на 542,00 грн.

У висновках Акта перевірки встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 94 385,00 грн., у тому числі за березень 2010 року - 34 660,00 грн., за квітень 2010 року -4 282,00 грн., за травень 2010 року -3 971,00 грн., за червень 2010 року -12 239,00 грн., за липень 2010 року -34 008,00 грн., серпень 2010 року - 5 225,00 грн.

Зазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані наступним: згідно бази АІС "Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України" по відносинам з ТОВ "Торгова Вежа" існують розбіжності; за даними акта про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента позивача - ТОВ "Торгова Вежа", складеного ДПІ у Печерському районі м. Києва, встановлено, що підприємство формувало податковий кредит за рахунок підприємств-транзитерів та не має адміністративно-господарських можливостей для здійснення діяльності; за фактом створення ТОВ "Торгова Вежа" порушено кримінальну справу; тому податкові накладні, виписані ТОВ "Компанія ТПВ", не мають юридичної сили та не можуть підтверджувати податкового кредиту ТОВ "ЕМФ Плюс", а правочини між вказаним суб'єктами господарювання є нікчемними.

Позивач вважає, що документальна позапланова виїзна перевірка проведена за відсутності підстав для її проведення, спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню, оскільки укладені правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, а висновки Акта перевірки не ґрунтуються на нормах законодавства.

Доводи відповідача, викладені в письмовому запереченні проти позову, повністю співпадають з висновками Акта перевірки.

Окружний адміністративний суд міста Києва вважає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ "ЕМФ Плюс", виходячи з наступних мотивів.

В частині наявності підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "ЕМФ Плюс" суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Відповідно до пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Згідно пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як зазначено в наказі ДПІ у Печерському районі м. Києва від 22 червня 2012 року №570-П "Щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки" та на сторінці 1 Акта перевірки, перевірка позивача проведена з 22 червня 2012 року.

Водночас, матеріали справи підтверджують, що повідомлення про початок перевірки від 21 червня 2012 року №6107/10/22-417 та копія наказу від 22 червня 2012 року №570-П "Щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки" відповідачем направлено на адресу позивача також 22 червня 2012 року, тобто не до початку проведення перевірки, що суперечить вимогам пункту 78.4 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що станом на день початку проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "ЕМФ Плюс" -22 червня 2012 року, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не набула права на здійснення такої перевірки, відповідно, зазначені дії не відповідають вимогам Податкового кодексу України та є протиправними.

В частині висновків Акта перевірки про порушення позивачем норм Закону України "Про податок на додану вартість" суд звертає увагу на наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між ТОВ "ЕМФ Плюс" та ТОВ "Торгова Вежа", обставини використання придбаних товарів/послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як підтверджують матеріали справи, між ТОВ "ЕМФ Плюс" (замовник) та ТОВ "Торгова Вежа" (постачальник) укладено договори від 16 березня 2010 року, 07 квітня 2010 року, 15 квітня 2010 року, 05 травня 2012 року, 05 липня 2012 року, 12 серпня 2010 року, за умовами яких постачальник зобов'язується поставити замовнику товар в асортименті та кількості, якості і по цінам згідно зі специфікаціями, що є невід'ємними частинами договорів.

Згідно зі специфікаціями та видатковими накладними, що датовані березнем, квітнем, травнем, червнем, липнем та серпнем 2010 року, ТОВ "ЕМФ Плюс" поставило позивачу суспензії, генератор теплового туману, комплекти аналітичні, мило жирне, силікон, затверджувач та компаунд, масу полірувальну, компоненти, антистатик на загальну суму 566 310,00 грн.

ТОВ "Торгова Вежа" виписало на адресу позивача податкові накладні, датовані березнем, квітнем, травнем, червнем, липнем та серпнем 2010 року, на загальну суму 566 310,00 грн., у тому числі податок на додану вартість -94 385,00 грн.

Оплата за поставлений товар здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджують виписки банку, які долучено до матеріалів справи.

Законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент виникнення спірних правовідносин є Закон України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за перевірений період в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Торгова Вежа", у зв'язку з придбанням товару.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України "Про податок на додану вартість" передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Торгова Вежа" - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних на кожну поставку робіт; в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Суд також враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, ТОВ "Торгова Вежа" на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вирішуючи питання про реальність господарських операцій та придбання позивачем підрядних робіт з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає про наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (що діяв на момент здійснення спірних господарських операцій) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України одним із видів діяльності ТОВ "ЕМФ Плюс" є неспеціалізована оптова торгівля.

Суд встановив, що придбаний у ТОВ "Торгова Вежа" товар реалізовано позивачем на адресу Національного банку України та Головного управління Міністерства надзвичайних ситуацій України в місті Києві.

На підтвердження реальності здійснених операцій позивач надав в матеріали справи копії господарських договорів, видаткових накладних, податкових накладних, довіреностей на отримання товару, актів приймання-передавання товару, виписок банку.

Доказів на підтвердження відсутності у ТОВ "Торгова Вежа" можливостей здійснювати поставку товару на адресу позивача відповідачем не надано.

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ "Торгова Вежа" здійснювались в межах господарської діяльності позивача, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та намірам сторін, підтверджені необхідними первинними, розрахунковими, платіжними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Торгова Вежа", суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочину, укладеного в межах спірних правовідносин між позивачем та ТОВ "Торгова Вежа", а відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що зазначені правочини є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ "ЕМФ Плюс" правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Торгова Вежа", а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" є помилковими, відтак збільшення ТОВ "ЕМФ Плюс" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість є протиправним.

Крім того, судом встановлено, що документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ "ЕМФ Плюс" проведена на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України за постановою старшого слідчого ОВС ГСУ МВС України Поліщука А.М. від 19 березня 2012 року в межах розслідування кримінальної справи, тобто є такою, що призначена відповідно до Кримінально-процесуального кодексу України.

Пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України встановлює, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Враховуючи те, що перевірка позивача в межах спірних правовідносин призначена відповідно до кримінально-процесуального закону, суд вважає, що ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не мала підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Доказів на підтвердження того, що в кримінальних справах існує рішення суду, яке набрало законної сили, відповідачем до суду не надано.

При цьому пункт 86.9 статті 86 Податкового кодексу України не передбачає будь-яких винятків для прийняття податкового повідомлення-рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду в залежності від характеру чи кваліфікації розслідуваного суспільно небезпечного діяння.

Таким чином, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 16 серпня 2012 року №0002312240/9685 та №0002322240/9686 є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Дарницькому районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість дій щодо проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ "ЕМФ Плюс" та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ "ЕМФ Плюс" підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМФ Плюс" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби щодо проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМФ Плюс" з питань фінансово-господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгова Вежа" за період діяльності з 01 квітня 2009 року по 31 березня 2012 року.

3. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби від 16 серпня 2012 року №0002312240/9685 та №0002322240/9686.

4. Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМФ Плюс" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 217,42 грн. (одна тисяча двісті сімнадцять гривень сорок дві копійки).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Кузьменко