Ухвала суду № 27222492, 15.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" жовтня 2012 р. м. Київ К-1232/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

за участю секретаря Зозулі Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-плюс»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009

у справі № 2-а-37399/09/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-плюс»

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова

про визнання податкових повідомлень-рішень недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2009 позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Жовтневому районі м.Харкова від 17.10.2008 №0001782303/0, від 18.11.2008 № 0001782303/1 та від 28.01.2009 № 0001782303/2 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 75995 грн., в тому числі 50663 грн. основного платежу та 25332 грн. штрафних (фінансових) санкцій; від 17.10.2008 № 0001772303/0, від 18.11.2008 № 0001772303/1, від 28.01.2009 № 0001772303/2 та від 31.03.2009 № 0001772303/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 72076 грн., в тому числі 52123 грн. основного платежу та 19953 грн. штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в сумі 3,40 грн.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено повністю.

ТОВ «Гермес-плюс»подало касаційну скаргу, якою просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві спірними податковими повідомленнями-рішеннями податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість слугували висновки перевірки, викладені в акті від 06.10.2008 № 1065/23-304/24338896 за період з 01.01.2007 по 30.06.2008, про порушення позивачем вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Порушення позивачем наведених норм законів полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту відповідно витрати та податок на додану вартість, сплачені за господарськими операціями, які не підтверджені відповідними первинними документами:

з придбання у ТОВ «Дуплекс»за договором від 03.10.2006 № 64 послуг з очищення 17 резервуарів для паливно-мастильних матеріалів на загальну суму 35416,61 грн. При цьому податковий орган виходив з того, що податкова накладна від 30.11.2006 № 1807 на суму 42499,93 грн., в т.ч. ПДВ на суму 7083,32 грн., видана ТОВ «Дуплекс»із номером свідоцтва платника ПДВ, яке анульовано 19.04.2006;

з придбання у ТОВ «Ікар-2006»послуг з капітального ремонту автомобілів за договорами від 18.04.2007 та 24.07.2007 на загальну суму 73900,00 грн. При цьому податковий орган посилається на відсутність у постачальника послуг відповідних трудових ресурсів та умов, на непідтвердження його юридичної адреси, непідтвердження первинними документами (подорожній лист, товарно-транспортна накладна, товарна накладна, акт виконаних робіт) факту транспортування автомобілів для ремонту з м.Харкова до м. Луганська;

з придбання у ТОВ «Схід-авто-лайн»маркетингових послуг з дослідження ринку нафтопродуктів на загальну суму 144000,00 грн. за договорами від 23.03.2008 № 63-м, від 09.01.2008 № 7 та від 01.06.2008 № 41-м. При цьому податковий орган посилається на відсутність у постачальника послуг відповідних трудових ресурсів та умов, на непідтвердження його юридичної адреси. Надані до перевірки первинні документи не містять переліку нафтопродуктів, щодо яких проводили дослідження, та не підтверджують факт використання результату у фінансово-господарській діяльності позивача. Податкові зобов'язання у постачальника з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Гермес-плюс» відсутні.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення позивачем спірних господарських операцій з придбання у ТОВ «Дуплекс»послуг з очищення 17 резервуарів для паливно-мастильних матеріалів і за наявності доказів: договору № 64 від 03.10.2006, акту здачі -прийому послуг від 30.11.2006, податкової накладної від 30.11.2006 № 1807, банківської виписки встановлено факт реального вчинення позивачем господарської операції з придбання послуг з метою використання у господарській діяльності, за наслідками якого сформовано у 1 кварталі 2007 року валові витрати на суму 35416,61 грн. та податковий кредит з ПДВ на суму 7083,32 грн..

Виходячи із вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зважаючи на встановлений судом факт реального вчинення позивачем господарської операції, підтвердження у податковому обліку понесених витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію та відображають реальні події, висновок суду першої інстанції про правомірне формування позивачем спірних валових витрат є правильним.

Оцінюючи доводи податкового органу щодо видачі податкової накладної від 30.11.2006 № 1807 особою, яка не зареєстрована платником податку на додану вартість, оскільки свідоцтво було анульовано податковим органом, суд першої інстанції встановив, що ТОВ «Дуплекс»на момент виписки податкової накладної від 30.11.2006 № 1807 було зареєстровано платником податку на додану вартість (06.06.2006 отримало нове свідоцтво платника), тобто мало право на видачу податкових накладних.

Виходячи з положень п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (чинного на час виникнення спірних відносин), зважаючи на наявність у позивача при формуванні податкового кредиту податкової накладної, виданої платником податку на додану вартість, яка має силу податкового і одночасно розрахункового документу та підтверджує факт вчинення позивачем господарської операції, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з судом першої інстанції щодо правомірності формуванні позивачем податкового кредиту.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд апеляційної інстанцій безпідставно не взяв до уваги усі досліджені судом першої інстанції первинні документи, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та понесені позивачем витрати, та необґрунтовано вказав, як на підставу для висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту, на порушення постачальником послуг -ТОВ «Дуплекс»порядку заповнення податкової накладної та відсутність звернення позивача з відповідною скаргою до податкового органу.

Судом першої інстанції належним чином було досліджено питання щодо відповідності податкової накладної вимогам п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого було встановлено факт відображення у ній всіх реквізитів та факт видачі податкової накладної особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість.

Враховуючи наведене, постанова суду першої інстанції у частині задоволення позову щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 8854,00 грн. основного платежу та 4427,00 грн. суми штрафних санкцій та податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 7083,32 грн. основного платежу та 3541,66 грн. штрафних санкцій є законною і помилково скасована судом апеляційної інстанції.

Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального вчинення позивачем спірних господарських операцій з придбання у ТОВ «Ікар-2006»послуг з капітального ремонту автомобілів за договорами від 18.04.2007 та 24.07.2007 на загальну суму 73900,00 грн. і за наявності доказів: договорів від 18.04.2007 та від 24.07.2007, актів здачі-приймання робіт (надання послуг) № 222 від 29.05.2007 та № 510 від 31.08.2007, податкових накладних від 29.05.2007 № 875 на суму 62280,00 грн. та № 1763 від 31.08.2008 на суму 23400,00 грн., специфікацій, в яких визначено види ремонтних робіт та їх вартість, банківських виписок, копій свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, договорів оренди автомобіля від 04.10.2006 та від 02.03.2007, за якими позивач взяв на себе зобов'язання зі своєчасного проведення техогляду, ремонту, комплексу операцій з технічного обслуговування, поточного та капітального ремонту, встановлено факт реального вчинення позивачем господарської операції з придбання послуг з метою використання у господарській діяльності, за наслідками яких сформовано у ІІ та ІІІ кварталах 2007 року валові витрати на суму 73900 грн. та податковий кредит з ПДВ на суму 14780,00 грн.

Виходячи із вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зважаючи на встановлений судом факт реального вчинення позивачем господарської операції, підтвердження у податковому обліку понесених витрат відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію та відображають реальні події, висновок суду першої інстанції про правомірне формування позивачем спірних валових витрат є правильним.

Самого по собі факту відсутності транспортних документів про доставку автомобілів до місця ремонту при наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару, оскільки договір про виконання ремонтних робіт не є договором про перевезення вантажу, а тому його реальне виконання не обов'язково має бути підтверджено транспортними документами.

З метою дослідження фактичного придбання товару необхідно аналізувати умови поставки такого товару. Судом першої інстанції з умов договору не було встановлено, що місцем ремонту автомобілів визначено м.Луганськ і що автомобілі з метою їх ремонту доставлялися з м.Харкова до м. Луганська.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд апеляційної інстанцій безпідставно не взяв до уваги усі досліджені судом першої інстанції первинні документи, якими підтверджується факт здійснення господарської операції та понесені позивачем витрати.

Враховуючи наведене, постанова суду першої інстанції у частині задоволення позову щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 18475,00 грн. основного платежу та 8750,00 грн. суми штрафних санкцій та податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 14780,00 грн. основного платежу та 7390,00 грн. штрафних санкцій є законною і помилково скасована судом апеляційної інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції дійшов висновку про помилковість скасування судом апеляційної інстанції постанови суду першої інстанції у частині задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 27329,00 грн. основного платежу та 13177,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 21863,32 грн. основного платежу та 10931,66 грн. штрафних (фінансових) санкцій, які прийняті за наслідками висновків перевірки щодо господарських операцій з придбання у ТОВ «Дуплекс»послуг з очищення 17 резервуарів для паливно-мастильних матеріалів та у ТОВ «Ікар-2006»послуг з капітального ремонту автомобілів, суд касаційної інстанції вважає за правильне скасувати постанову суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позову у цій частині та залишити в силі постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову у цій частині.

В решті постанова суду апеляційної інстанцій підлягає залишенню без змін, оскільки суд касаційної інстанції знаходить обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції щодо необхідності відмови у задоволенні позову у частині, що стосується податкових повідомлень-рішень про визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток за наслідками перевірки господарської операції з придбання у ТОВ «Схід-авто-лайн»маркетингових послуг з дослідження ринку нафтопродуктів на загальну суму 144000,00 грн. за договорами від 23.03.2008 № 63-м, від 09.01.2008 № 7 та від 01.06.2008 № 41-м.

Виходячи з положень п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», право на валові витрати виникає в результаті придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання в господарській діяльності.

Приписи п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР забороняли віднесення до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. У разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), валові витрати можуть вважатися не підтвердженими.

Досліджені судом апеляційної інстанції документи, які надані позивачем у підтвердження господарських операцій з придбання маркетингових послуг не містять інформації, яка відображає реальні послуги (їх зміст згідно із договорами, обсяг тощо). Наведена у них інформація унеможливлює встановлення змісту маркетингових послуг, які передбачені договором. Документи, що підтверджують придбання таких послуг з метою використання у власній господарській діяльності у позивача відсутні.

Наявність законодавчо визначених у п. 7.2, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, зокрема податковій накладній, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 224, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-плюс»задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 скасувати в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 17.10.2008 № 0001782303/0, 18.11.2008 № 0001782303/1, від 28.01.2009 № 000178230/2 та від 31.03.2009 № 0001782303/3 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32794,98 грн., в тому числі 21863,32 грн. основного платежу та 10931,66 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та від 17.10.2008 № 0001772303/0, від 18.11.2008 № 0001772303/1, від 28.01.2009 № 0001772303/2, від 31.03.2009 № 0001772303/3 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 40506,00 грн., в тому числі 27329,00 грн. основного платежу та 13177,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.06.2009 в частині задоволення позову щодо визнання недійсними вказаних податкових повідомлень-рішень про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 32794,98 грн., в тому числі 21863,32 грн. основного платежу та 10931,66 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та з податку на прибуток на загальну суму 40506,00 грн., в тому числі 27329,00 грн. основного платежу та 13177,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В решті постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2009 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло