Ухвала суду № 27222273, 25.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2012 року м. Київ К-20626/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2009

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010

у справі № 17/148

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Київський завод реле та автоматики»

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Київський завод реле та автоматики»(далі по тексту -позивач, ВАТ «Київський завод реле та автоматики») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва (далі по тексту -відповідач, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 22.12.2008 №0004552302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2009, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010, позовні вимоги задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ВАТ «Київський завод реле та автоматики»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 по 30.06.2008, за результатами якої складено акт перевірки від 18.12.2008 №14348/23-02/00214853.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення 22.12.2008 №0004552302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 445258,50 грн. (296839,00 грн. -основний платіж, 148419,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон №168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплаченої в рамках договірної ціни ТОВ «Колос-К»протягом 2007 року, що більше ніж на 20 відсотків відрізняється від звичайної ціни за 1 кг. напівфабрикату «Вет-Блу», яка в 2007 році та першої половини 2008 року, на думку відповідача, складала 3,20 -4,50 доларів США за кг.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на лист Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків Міністерства економіки України від 21.01.2008 №39/08-08.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «Колос-К»укладено договір купівлі-продажу від 03.01.2005 №14/018, на виконання умов якого ВАТ «Київський завод реле та автоматики»придбано у ТОВ «Колос-К»шкіряний хромовий напівфабрикат «Вет-Блу».

Відповідно до вказаного договору покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Так, згідно із специфікаціями №538 від 30.08.2007, №534, №533 від 28.12.20007, №14 від 29.05.2008 сторони визначили ціну товару без ПДВ -47,45 грн. та 45,83 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон №334/94-ВР) передбачено, що якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Згідно з цим підпунктом справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених Законом №334/94-ВР, покладається на податковий орган у встановленому порядку. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін.

Таким чином, якщо не доведене зворотне, звичайною вважається ціна, визначена сторонами договору. При цьому, обов'язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін покладається на податковий орган.

Підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону №334/94-ВР передбачено, що для визначення звичайної ціни використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Однак при цьому необхідно враховувати, чи є умови таких договорів співставними, важливе значення також мають і властивості товарів, які є предметом купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 13 Указу Президента України від 23.07.1998 №817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку.

Отже, з'ясування рівня звичайних цін має відбуватись відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація -надаватись уповноваженим державним органом. Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами, не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшли вірного висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки, лист Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків Міністерства економіки України від 21.01.2008 №39/08-08 не може вважатися належною підставою для визначення рівня звичайних цін.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.06.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров