Ухвала суду № 27221732, 31.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 жовтня 2012 року м. Київ К/9991/74364/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі -ДПІ)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21.09.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011

у справі № 2а-3644/10/0670

за позовом приватного акціонерного товариства "Житомирський меблевий комбінат" (далі -Товариство)

до ДПІ

та головного управління Державного казначейства України у Житомирській області (далі -Управління)

про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення заборгованості.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У травні 2010 року Товариство звернулося до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.05.2010 № 0000532304, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення ПДВ у розмірі 631 386 грн., та стягнути з Державного бюджету України бюджетну заборгованість по ПДВ у сумі 357 631 грн. за лютий 2010 року та у розмірі 273 749 грн. за березень 2010 року.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 21.09.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011, позов задоволено повністю з посиланням на недоведеність податковим органом обставин, які виключають право позивача на отримання оспорюваної суми бюджетного відшкодування.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в які заявник зазначає про невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Зокрема, скаржник посилається на несвоєчасне відображення Товариством у складі податкового кредиту сум ПДВ та на відсутність доказів надходження до бюджету надмірної суми цього податку за наслідками його сплати постачальниками як умови для повернення ПДВ покупцеві (позивачу у справі).

У запереченні на касаційну скаргу Товариство зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх судових інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення став висновок податкового органу про незаконне відображення позивачем у складі податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ за податковими накладними попередніх звітних періодів, а також про незаконне включення Товариством до розрахунку бюджетного відшкодування сум ПДВ за податковими накладними, складеними підприємствами-постачальниками з ознаками сумнівності за відсутності доказів сплати ними відповідних сум податку до бюджету, як це було зафіксовано в акті від 14.05.2010 № 2820/23-2/32744172 про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування ПДВ на розрахунковий рахунок за лютий, березень 2010 року, які виникли за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у січні 2010 року, лютому 2010 року.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»(який діяв на час виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту «а»підпункту 7.7.2 пункту 7.7 цієї ж статті Закону якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

З наведених положень Закону випливає, що за відсутності обставин, які виключають право платника на одержання податкової вигоди, від'ємне значення ПДВ, обчислене за цими правилами, підлягає поверненню платникові.

У свою чергу, правила формування податкового кредиту, викладені у пункті 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», дають підстави для висновку про те, що необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Однак, як вбачається з установлених судами фактичних даних зі спору, у розглядуваному випадку існування відповідних обставин податковим органом не доведено. Реальність виконання операцій, за наслідками яких у Товариства виникло від'ємне значення ПДВ в оспорюваній сумі, податковим органом не оспорюється.

Вищий адміністративний суд України погоджується і з висновком судів відносно того, що наведені правила формування податкового кредиту не виключають можливості його нарахування поза межами податкового періоду, в якому платником виконано усі необхідні умови. Адже податкове законодавство не містить обмежень щодо вибору періоду, в якому може бути включена до податкового кредиту сума ПДВ за податковою накладною, а також заборони на визнання у складі податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною за умови дотримання платником вимог підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, власне включення до податкового кредиту лютого 2010 року сум ПДВ за податковими накладними, складеними у 2008 та 2009 роках, не суперечить вимогам Закону.

Суди обґрунтовано відхилили посилання і відповідача на відсутність доказів сплати постачальниками по ланцюгу необхідної суми ПДВ до бюджету за наслідками здійснення спірних операцій з поставки товару позивачеві.

Адже вищенаведені приписи Закону не дають підстави для висновку про те, що виникнення у платника права на бюджетне відшкодування обумовлюється фактом надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету за наслідками виконання своїх податкових зобов'язань усіма його постачальниками по ланцюгу.

За умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо обґрунтованості позовних вимог.

Порушення норм матеріального чи процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних рішень, судом касаційної інстанції не встановлені.

За таких обставин, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Житомирі відхилити.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 21.09.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2011 у справі № 2а-3644/10/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько