Ухвала суду № 27221376, 18.10.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" жовтня 2012 р. м. Київ К/9991/3025/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 18.10.2012 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційні скарги Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області, Прокуратури Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011

у справі № 2а/1570/3424/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сервіс Грейн"

до Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції

Одеської області

про визнання протиправними дій

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Сервіс Грейн" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення №0001422300/0 від 20.04.2011.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції Арцизька міжрайонна державна податкова інспекція Одеської області, Прокуратура Одеської області звернулись до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційні скарги вмотивовані тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.02.2011 позивачем подало до відповідача податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2011 року із зазначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 12145845 грн.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість в сумі 12145845 грн. за січень 2011 року та складено акт № 360/23-36354585 від 14.04.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення форми "В3" № 0001422300/0 від 20.04.2011, яким відмовлено позивачу у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 12145845 грн.

Перевіркою встановлено неможливість підтвердити заявлену суму, що підлягає бюджетному відшкодування на рахунок платника у банку за січень 2011 року на суму 12145845 грн., що пов'язано з визнанням нікчемним правочинів.

Відповідачем відкликано вище зазначене податкове повідомлення-рішення "В3" № 0001422300/0 від 20.04.2011 та прийняте податкове повідомлення - рішення "В1" № 0001422300/0 від 20.04.2011, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 12145845 грн., визначило штрафну санкцію в розмірі 1 грн.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно приписів пп. "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою

накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог пункту 201.11 статті 201 Податкового кодексу України).

Позивачем правомірно віднесено 12145845 грн. до податкового кредиту за операцією щодо придбання основних фондів (зерноелеватору) у ТОВ „Агромпрайм Холдинг".

Між тим, отримані позивачем документи податкові накладні, дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику - ТОВ „Агромпрайм Холдинг", яке видало йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість.

Крім того, невиконання позивачем умов для отримання бюджетного відшкодування у зв'язку з перерахуванням коштів при купівлі обладнання не ТОВ „Агромпрайм Холдинг", а на рахунки ДВС в рахунок погашення ТОВ „Агромпрайм Холдинг" зобов'язань перед кредиторами, право платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та відповідно Законом не обмежено такого платника податків перераховувати кошти за придбані товари (послуги) в тому числі і в рахунок погашення зобов'язань контрагентів.

При визнанні угод нікчемними податковим органом не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Також, з посиланням на відповідні первинні документи, судами встановлено, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисел укладення та виконання угод між позивачем та ТОВ „Агропрайм Холдінг".

Статтею 10 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено коло осіб, які відповідальні за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги доводи відповідача про те, що податок на додану вартість не сплачений до бюджету контрагентом позивача, оскільки, згідно з нормами Закону України „Про податок на додану вартість", не встановлено обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару.

Відповідно до положень Закону України, сума податку на додану вартість, що включена в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок щодо сплати цього податку до бюджету.

Право платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає в тому числі з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг та відповідно Законом не обмежено такого платника податків перераховувати кошти за придбані товари (послуги) в тому числі і в рахунок погашення зобов'язань контрагентів.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на те, що у процесі розгляду справи відповідачем не доведено правомірності прийнятих ним рішень, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційні скарги Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області, Прокуратури Одеської області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 у справі № 2а/1570/3424/11 залишити без задоволення, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Арцизької міжрайонної державної податкової інспекції Одеської області, Прокуратури Одеської області залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07.09.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.12.2011 у справі № 2а/1570/3424/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко