Ухвала суду № 27217020, 09.08.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2012 р.Справа № 2а-3254/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калитки О. М.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Західної міжрайонної Державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2012р. по справі № 2а-3254/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ландшафт "ЛТД""

до Західної міжрайонної Державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про про скасування податкового повідомлення-рішення та визнання його протиправним,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ландшафт ЛТД» (далі за текстом-позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківській області (далі за текстом-відповідач), в якому після уточнення позовних вимог просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001252330 від 12.03.2012 року та №0001262330 від 12.03.2012року, винесені відповідачем на підставі акту перевірки про результати позапланової виїзної перевірки № 290/23-304/35247748 від 26.01.2012 року.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що висновки податкового органу про вчинення ним порушень є помилковими, не доведеними належними доказами і спростовуються первинними документами підприємства.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2012р. позов задоволено.

Визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення № 0001252330 та №0001262330 від 12.03.2012року, винесені Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківській області на підставі акту перевірки №290/23-304/35247748 від 26.01.2012 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволені позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 135.5.4. п.135.5. ст.. 135 Податкового кодексу України від 02.12.2011 року, п.п.4.1.4 п.4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення забов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача та представник позивача в судове засідання апеляційної інстанції не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у судв апеляційної інстанції, що посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Харкова в період з 10.02.2012 року по 16.02.2012 року було проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальність «Ландшафт ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 року по 16.02.2012 року у зв'язку з ліквідацією, за наслідками якої складено акт № 2908/23-304/35247748 від 27.02.2012 року (а.с.7-37 т.1).

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення № 0001252330 від 12.03.2012 року про збільшення податкового забов`язання з податку на прибуток в сумі 734790грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 183697,50грн.та № 0001262330 від 12.03.2012 року про збільшення податкового забов`язання з податку на додану вартість ТОВ «Ландшафт ЛТД» в сумі 135229грн. та зараховано штрафних санкцій в сумі 33977,25грн.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено відсутність об'єкту донарахування податку на прибуток та застосування штрафної санкції, правомірність включення податкових забов`язань з податку на додану вартість до податкового періоду протягом якого було здійснено умовний продаж будівель та анулювання реєстрації платника податку, а саме в серпні 2009 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з наступних підстав.

Підставою для визначення податкового забов`язання з податку на прибуток є неповернення станом на 16.02.2012 року засновникам внесків до статутного фонду «Ландшафт ЛТД», у зв'язку зі збитками, які виникли на підприємстві та відсутністю майна та коштів для їх повернення.

Відповідно ст.ст. 55, 85, 86 Господарського кодексу України, ст..12 Закону України «Про господарські товариства»,ст..115 Цивільного кодексу України будь - яке майно, що передано учасником як вклад до господарського товариства і включене до його статутного капіталу, є часткою учасника в ньому та стає власністю товариства.

Таким чином, статутний фонд - виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначеним ним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарського відання. Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, відповідно до приписів підпункту 1.22.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94- ВР, що внески до статутного капіталу (статутного фонду) не можуть бути безповоротною фінансовою допомогою, а є прямою інвестицією, яка передбачає компенсацію внесення таких коштів, а саме отримання учасником відповідних корпоративних прав.

Підпунктом 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 Закону № 334/94- ВР передбачено, що суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку , в тому числі грошові або майнові внески,згідо з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи , не включаються до складу валового доходу платника податку.

Згідно із підпунктом 136.1.3 Податкового кодексу України розділ ІІІ цього кодексу (податок на прибуток), що набрав чинності 01.04.2011 року, внески до статутного фонду не включаються до до складу валових доходів.

Відповідно ст..61 Господарського кодексу України, претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта, якщо інше не передбачено цим кодексом та іншими законами. У разі ліквідації платоспроможного суб'єкта господарювання вимоги його кредиторів задовольняються в порядку черговості , встановленої Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч.12 ст.111 Цивільного кодексу України встановлено, що майно юридичної особи що залишилося після задоволення вимог кредиторів передається учасникам юридичної особи, якщо інше не встановлено установчими документами юридичної особи або законом.

Таким чином, власник юридичної особи не є його кредитором та взагалі не може заявляти грошові вимоги до належної йому юридичної особи

Відповідно підпункту 136.1.13 пункту 136.1 ст.136 Податкового кодексу України для визначення об'єкта оподаткування не враховується доходи, а саме кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи - емітента, або в разі зменшення розміру статутного фонду такої особи, але не вище вартості придбання акцій, часток, паїв.

Як свідчать письмові докази, ТОВ «Ладшафт ЛТД» надано до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 16.02.2012 року ліквідаційний фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва (а.с.56т.1) в якому вказано в розділі І Пасиву балансу «Власний капітал» в рядку 350 «Нерозподілений прибуток» 3499грн. ОСОБА_1 сформовано статутний фонд ТОВ «Ладшафт ЛТД» в сумі 4094грн. шляхом внесення майна та грошових коштів, який в подальшому відступався та продавався. Станом на 16.02.2012 року ТОВ «Ладшафт ЛТД» не повернено засновком внески до статутного фонду.

Отже, висновки відповідача про порушення позивачем підпункту 135.5.4 пункту 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України з заниження, та як наслідок, донарахування податку на прибуток в сумі 734790грн. у зв'язку з неповерненням учаснику внеску до статутного фонду, є безпідставними, а застосування штрафної (фінансової) санкції передбаченої пунктом 123.1ст.123 Податкового кодексу України в сумі 183697,50грн. - неправомірними.

Суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача щодо включення коштів статутного капіталу позивача до суми безнадійної кредиторської заборгованості перед його засновниками за внесений статутний фонд, оскільки зазначені доводи суперечать обставинам справи та чинному законодавству.

Щодо дій відповідача про заниження податкових забов'язань ТОВ «Ландшафт ЛТД» з податку на додану вартість за серпень 2009 року, колегія суддів зазначає наступне.

ТОВ «Ландшафт ЛТД» на підставі договору купівлі продажу № 02-К від 19.10.2007 року придбало у територіальних громад Харківської області в особі Харківської обласної ради нежитлові приміщення за адресою: м. Харків вул..Помірки,27, на загальну суму 1150000грн.,в т.ч. ПДВ 191666,67грн. (а.с.15-17т.3). Суми ПДВ з придбання зазначених будівель ТОВ «Ландшафт ЛТД» віднесені до податкового кредиту в листопаді та грудні 2007 року.

У зв'язку з анулюванням свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Ландшафт ЛТД» актом від 28.08.2007 року на підставі п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» здійснено умовний продаж нежитлових приміщень на підставі податкової накладної №1 від 31.08.2009 року на суму 193966,72грн., в т.ч. ПДВ 32327,79грн., яка відображена податковій декларації за серпень 2009 року (а.с.107-112 т.1). Вартість будівель при здійсненні умовного продажу ТОВ «Ландшафт ЛТД» визначена на підставі звіту про оцінку будівель суб'єкта оціночної діяльності, станом на 31 серпня 2009 року, яка становила 161638,93грн.

За даними ДПІ з урахуванням амортизації спірних нежитлових приміщень, яка складає 56358грн. ТОВ «Ландшафт ЛТД» повинно було здійснити умовний продаж на загальну суму 1082370грн., в т.ч. ПДВ 180395грн., тим самим, згідно висновків акта перевірки позивачем занижено податкові забов'язання за серпнь 2009 року на загальну суму 148067грн. при здійсненні умовного продажу основних фондів.

Відповідно пункту 9.8. ст.. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР, чинного на момент вчинення господарської операції, платник податку, в обліку якого на день анулювання реєстрації знаходяться товарні залишки або основні фонди, стосовно яких був нарахований податковий кредит у минулих або поточному податкових періодах, забов'язаний визнати умовний продаж таких товарів за звичайними цінами та відповідно збільшити суму своїх податкових забов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого відбувається таке анулювання.

П.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94- ВР встановлені способи визначення звичайної ціни, а саме використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у спів ставних умовах їх продажу, тоді як податковий орган визначив звичайну ціну виходячи із ціни придбання будівлі у 2007 році за вирахуванням амортизації.

З огляду на приписи ст..1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94- ВР обраний податковим органом спосіб визначення звичайної ціни законом не передбачено.

Відповідно до п.п.1.20.8 ст.1.20 цього Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках визначених цим Законом, покладається на податковий органу порядку, встановленому законом.

Згідно п.п.1.20.51 ст.1.20Закону № 334/94- ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо звичайна ціна не може визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни» справедлива вартість», »ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим законом.

Відповідно ст..3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка майна, майнових прав - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно - правовими актами і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності. Суб'єктами оціночної діяльності , відповідно до ст..5 цього закону, зокрема є суб'єкти господарювання - зареєстровані у встановленому законодавством порядку фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно - правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яки працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб'єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Порядок оцінки нерухомого майна визначений Національним стандартом №2 «оцінка нерухомого майна», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004року №1442.

Згідно звіту про незалежну оцінку будівель по визначенню ринкової вартості суб'єкта оціночної діяльності - ФОП ОСОБА_2, який має свідоцтво про реєстрацію в державному реєстрі оцінювачів №3283 від 22.06.2005р., кваліфікаційне свідоцтво оцінювача, та сертифікат суб'єкта оціночної діяльності 6019/07 від 2111.082007 року зі строком дії до 21.08.2010 року(а.с.113-162т.1), станом на 31 серпня 2009 року ринкова вартість спірних будівель становила 161638,93грн. без ПДВ.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на приписи п.п.1.20.5-1 п.1.20 ст.1 Закону № 334/94- ВР, що така оцінка належним і допустимим даказом обґрунтування рівня звичайної ціни, що була застосована позивачем при здійсненні умовного продажу спірного нерухомого майна в серпні 2009 року та визначення податкових забов'язань з податку на додану вартість за серпень 2009 року, а тому відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо підстав для застосування штрафної (фінансової) санкції, передбаченої п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України в сумі 33977,25грн.

Щодо дій та твердження податкового органу про анулювання реєстрації ТОВ «Ландшафт ЛТД», як платника податку на додану вартість 03.09.2009 року та відповідно неподання декларації з податку на додану вартість за вересень 2009 року, у зв'язку з чим застосовано штрафну фінансову санкцію в розмірі 170грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.г» п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97-ВР реєстрація діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію, яка свідчить про відсутність оподаткованих поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання. Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах «» - «г» цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

При анулюванні реєстрації останнім податковим періодом вважається період, який розпочинається від дня, наступного за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем такого анулювання.

Згідно п.25.2.2 Наказу ДПА від 01.03.2000р. №79 про затвердження Положення про реєстраці платників податку на додану вартість» дата затвердження акта про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість уважається днем прийняття такого рішення.

Отже, відповідно акта про анулювання реєстрації ТОВ «Ландшафт ЛТД», як платника ПДВ № 86/15-221 (а.с.239-240 т.2) таке анулювання відбулося 28.08.2009 року, а останнім податковим періодом позивача,як платника податку на додану вартість є серпень 2009 року, незважаючи про те, що це рішення податкового органу було доведено до платника податку 01.09.2009 року, тобто після внесення відповідного запису про анулювання до реєстру.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що ТОВ «Ландшафт ЛТД» здійснюючи умовний продаж в серпні 2009 року податковий орган зазначив, що саме серпень 2009 року є податковим періодом в якому відбулось таке анулювання, у зв'язку з чим був здійснений умовний продаж, отже посилання відповідача на неподання декларації з податку на додану вартість за вересень 2009 року є безпідставними, а також є безпідставними застосування штрафної санкції щодо позивача в сумі 170грн.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено правомірність прийнятих ним податкових повідомлень - рішень № 0001252330 від 12.03.2012 року та №0001262330 від 12.03.2012року.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив позов.

Відповідно до ст.. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Клегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 12.06.2012 року відповідає вимогам ст.. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. ст.. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись із судовим рішенням суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч. 1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Західної міжрайонної Державна податкова інспекція м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2012р. по справі № 2а-3254/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калитка О. М.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калитка О. М.

Повний текст ухвали виготовлений 14.08.2012 р.